На вулицях Дубліна можна зустріти чимало наших співвітчизників
МОВА ДО ДУБЛІНА ДОВЕДЕ
Варто зауважити, що жоден поважаючий себе роботодавець не стане розглядати кандидатуру, яка не вміє висловлюватися хоча б примітивною англійською. Давайте обговоримо цей аспект.
О.: Про англійську часто жартують: пишемо «Манчестер», а читаємо «Ліверпуль». Мені здається, це чисто ірландська хохма, бо в цій країні найчастіше як пишуть, так і читають. Наприклад, слово «bad» ірландці, всупереч усім правилам транскрипції, вимовляють як «бад». Отже, «bus» у них звучить як «бус», «one» – як щось середнє між «он» і «ун», «bag» – як «баг». Тож багато в чому це спрощує подолання мовного бар'єру. Не треба надто голову ламати, тільки мову трошки.
Звісно, їхати без азів англійської немає жодного сенсу. Слід враховувати, що рівень твоєї англійської буде прямо пропорційно впливати на рівень твого заробітку в ірландського роботодавця.
П.: Саме тому якраз і слід готуватися в перші місяці (а то й роки) свого перебування в цій країні до того, що, залишивши якесь насиджене місце та соціальний статус, ти автоматично опустишся тут на кілька рівнів нижче соціальної позиції, яку займав на батьківщині. І починати доведеться фактично з нуля. Адже одне діло – знати, як створити свій сайт, і зовсім інше – працювати на найвідомішу компанію світу. Припустімо, мову підтягнути за місяці три можна. Але чи варто втрачати навіть ці три місяці, якщо, скажімо, раптом недоотримавши свої гроші, на які розраховував, ти не зможеш з'ясувати причину цього недоліку та/або вступити в мирні переговори щодо підвищення заробітної плати. Погодьтеся, все ж таки зі своїми, своєю мовою, вирішувати такі питання набагато простіше.
А щодо акценту ірландського, – так, присутній. І наше слов'янське вухо до нього дуже сприйнятливе. Спочатку жахливо ріже слух. Потім звикаєш. Це не зовсім та англійська, якої нас у школі вчили. А тому завдання ускладнюється.
Ф.: Мені не зовсім зрозумілий предмет спору. Я говорю «італійською» англійською, Магс – на її ірландському різновиді, ви – на російській... Це, звісно, чути. Головне, ми розуміємо майже все і люб'язно прощаємо один одному деякі похибки. Принаймні, не реагуємо на них болісно, як зробили б це, наприклад, мої знайомі англійці. Вони вважають, що той, хто говорить не так, як вони, краще б уже взагалі мовчав. До речі, я зараз живу в ірландській сім'ї і хотів би відзначити їхню лояльність щодо цього питання. Якщо я як au-pair раптом щось забуду зробити або виконаю доручення не так, вони завжди спишуть на те, що я просто недозрозумів їх, адаптуючись до незвичного мовного середовища.
М.: Думаю, хлопці, ви б менше жартували над ірландською англійською, якби вам довелося вникати в наш «гелік» (місцеву мову). Радійте, що знайшлася хоч якась СПІЛЬНА мова.
Я чула, що в Україні теж не надто охоче говорять рідною мовою, віддаючи перевагу російській. У нас та ж ситуація з гельською. Її можна почути по радіо, на телебаченні, ще – на дорожніх покажчиках, але навряд чи – в супермаркеті. На Заході він подекуди залишається побутовим, а не просто ще однією державною. Але в Дубліні всі говорять англійською. Загалом не можна сказати, що наша система освіти не намагається прищепити молодому поколінню національну спадщину. У школі, де я викладаю, в першій половині дня уроки ведуться англійською, у другій – гельською. Наступного дня навпаки. До 12 вивчений матеріал школяр відповідає гельською, а після обіду все йде англійською. Це незалежно від розкладу предметів. Виходить, що кожну науку діти осягають одразу двома мовами.
ПАРАЛЕЛІ
– Магс провела цікаву паралель між мовними проблемами українців та ірландців. Може, і вам вдавалося знайти щось спільне?
О.: По-перше, своєрідність почуття гумору. По-друге, волелюбність. По-третє, невибагливість.
За освітою я історик, і мені було цікаво відзначити деякі нюанси, що пояснюють деякі мої спостереження. Зверніть увагу: тривалий час як Ірландія, так і Україна перебували під тиском своїх «старших сестер» – Росії та Великої Британії. Вони відчайдушно боролися за незалежність і, зрештою, її отримали. Незалежність і в одній, і в другій країні (десь раніше, десь пізніше) спричинила глибоку економічну депресію. Що й казати, до недавнього часу Ірландія вважалася чи не найвідсталішою країною Європи. Зараз ці «лаври» носить Україна. Але водночас економічний зліт, викликаний «розумним оподаткуванням та грамотним підходом до управління», як пишуть місцеві газети, робить країну одним із найпроцвітаючих регіонів. Залишається сподіватися, що такий поворот «ірландського питання» чекає і залишену нами батьківщину. Хочеться вірити, що тенденція виявиться закономірністю.
Під впливом постійного гніту з боку Англії склалася і місцева система гумористичних цінностей. Ірландець, як правило, виглядає в народних анекдотах подібно до нашого «вуйка». Він винахідливий, добродушний, йому притаманна тонка самоіронія. Підставляй у будь-який наш анекдот замість «українець» слово «ірландець», а замість «росіянин» слово «англієць» – і ірландці під пиво будуть реготати до упаду.
П.: Тобто, ти хочеш сказати, що й англійці розповідають про ірландців такі ж анекдоти, як росіяни про українців, а ті – про молдаван. Щось мене мало тішить таке становище справ, бо в цьому зрізі як ірландці, так і українці виглядають не так привабливо, як їм, можливо, хотілося б. Це перше. Друге: так, і українці, і ті ж ірландці – вічні правдошукачі, звиклі боротися. Вони й зараз усе ще борються. Не всім, правда, зрозуміло за що, і тим більше – з ким чи чим.
Після п'яти років, проведених тут, так і хочеться сказати: з вітряними млинами. Але вони борються – і справа їхня праведна. Про Ірландію ми знаємо, в основному, що там неспокійно на релігійному ґрунті. Що ж, і ми не відстали в якомусь сенсі. То тут, то там у нас заворушення: то «біле братство» бушує, то на Софійській площі погром, то православ'я повстає проти приїзду Папи Римського... Ну скажіть, чим не паралель?
Ще, якщо не помиляюся, прозвучало слово «невибагливість». Згоден. Те, що й Україна, й Ірландія свого часу пережили «великий голод», наклало ще один відбиток на невибагливість нашого буття. Ми звикли жити скромно. Наш гастарбайтер зі скромною лагідністю готовий жити в бараці (де крім нього мешкають ще 5-7 осіб), який йому зі скромною великодушністю пропонує роботодавець. Адже й справді: гроші сюди приїжджають заробляти, а не витрачати, наприклад, на скромний готель, де ціна номера за добу коливається від 15 до 40 фунтів. При мінімальній оплаті 5 фунтів на годину виходить, що рівно півдня працюєш виключно на оплату житла.
Це, насамперед, повинні враховувати приїжджі некваліфіковані кадри. Той, кого запрошують у серйозну компанію як фахівця з відповідною підготовкою, може розраховувати на інші умови. Наприклад, традиційно, перший місяць проживання – за рахунок фірми, навіть якщо прибуваєш з родиною. Але краще бути готовим до всього. А взагалі-то ірландський роботодавець (як і будь-який інший, не ірландський) дуже навіть вітає покладистих, виконавчих і невибагливих робітників, готових миритися з різного роду незручностями.
Слід зауважити, що окремі крани для гарячої та холодної води, відсутність центрального опалення як такого та розетки з трьома отворами – найнезначніші з них. Саме такими – не надто вимогливими – і прославилися українці, яким, наскільки мені відомо, ірландські «лендлорди» віддають перевагу перед росіянами, білорусами та поляками.
Знаю кількох хлопців з «наших», які до цього працювали в Сирії на будівництвах. Кажуть – це земля і небо (небо для них, звісно, знаходиться тут). Вони ще дивуються, що я постійно бурчу. Я не бурчу, це натура така.
Ф.: Мені важко поки проводити паралелі між українцями та ірландцями. На мою думку, і ті, й інші досить відкриті люди, у них усі емоції на поверхні. Помітив, що всі ми дуже любимо співати. Так, ви скоріше схожі, ніж різні.
М.: У мого дядька на фермі минулого року працювали українці. Він був дуже задоволений: люди відповідальні, чесні та зговірливі. І якщо, скажімо, словаки хитрували, перекладаючи роботу з рук в руки, то ваші хлопці з дорученими справами справлялися чудово. Він їм часто «бонуси» платив і запросив цього року теж попрацювати за вищу зарплату. Але вони виявилися дуже прив'язані до рідної землі та вирішили зробити річну перерву. Але до зими, мабуть, приїдуть знову. Дядько їх дуже чекає.
Нам дуже навіть зрозуміло, чому ваші люди їдуть в інші країни заробляти. Адже не так давно й самі ірландці «гастролювали» світом у пошуках шматка хліба. І сьогодні ще не всі з нас розуміють, чому стільки людей приїжджає до Ірландії, щоб заробити гроші. Хоча багато ірландців, які виїхали тоді з країни в пошуках роботи, зараз активно повертаються на батьківщину, а відділ зайнятості з початку минулої зими провів серйозну кампанію з вербування робітників з Великобританії, Австралії, Нової Зеландії, Чехії, Латвії, Росії, Франції, Німеччини, Індії та Південної Африки. Вже, наскільки мені відомо, видано понад 50 тисяч дозволів на роботу людям, які приїхали до Ірландії з інших країн, в основному неєвропейських.
Не всі ще звикли до великої кількості іноземців на нашій території. І досі деякі озираються на вулицях провінційних міст, почувши іноземну мову або побачивши афроамериканця. На відміну від Британії, населення якої, як кажуть, до 2005 року буде більш ніж наполовину темношкірим, у нас чорні все ще в дивину. По-перше, країна наша до недавна вважалася закритою, по-друге – бідною: який сенс прагнути сюди?
Продовження буде.