Зростаюча кількість біженців служить своєрідним барометром хиткої політичної ситуації у світі. Нідерланди – тиха гавань у серці Західної Європи, куди прагнуть шукачі кращого життя з усього світу.
У цій статті ми розповімо про етапи процедури, в результаті якої початківці біженці (або азуліанти, як їх «ласкаво» називає місцеве населення) або ж вирушають геть, або ж починають вити свої нові гніздечка в Нідерландах.
Перший крок біженця в Нідерландах – реєстрація в накопичувальному центрі «aanmeldcentrum», яких у країні лише два (адреси можна дізнатися в будь-якому відділенні поліції у справах іноземців або одразу після прибуття в аеропорту Schiphol). Після реєстрації біженець на попередньому інтерв'ю зобов'язаний пояснити, яким чином він дістався до Нідерландів, пред'явити документи, що посвідчують особу (див. «До речі») та коротко викласти суть своєї проблеми. Якщо процедура приймається до подальшого розгляду, то через кілька днів біженця переправляють до табору ОС (Opvang-en Onderzoekcentrum), де азуліанти отримують тимчасовий притулок.
Давайте здійснимо невелику екскурсію табором ОС, що знаходиться в місті Дордрехт (Dordrecht). У нідерландській пресі цей табір називають «Плавучий готель для непроханих гостей». Справа в тому, що табір розташований на кораблі «Bibby Stockholm», пришвартованому в дордрехтському порту. У 230 каютах розмістилися 600 мешканців табору, що представляють 32 національності. Більшість із них іракці, курди, югослави та африканці. Зайшовши всередину, найбільше враження на вас справить неприємний запах. Це сморід, що складається незрозуміло з чого, наповнює весь ОС для біженців: всюди запах один і той же. Територія табору забудована тимчасовими будівлями, в яких розмістилися медпункт, офіси поліції та імміграційної служби. Саме тут у біженців беруть наступне детальне інтерв'ю, під час якого, за допомогою перекладача, новоспечений азуліант розповідає представнику міністерства юстиції про причини втечі з батьківщини.
Одна з будівель являє собою клуб розваг, де стоять тенісні столи та звучить легка музика. За стійкою бару товпляться численні відвідувачі. В глибині залу велика група людей із азартом грає в карти. Кожної суботи адміністрація табору дозволяє мешканцям проводити дискотеки. Іноді навіть запрошують ансамблі та ляльковий театр. Розташоване за територією табору футбольне поле віддано в розпорядження мешканців.
Їдальня в таборі нагадує студентську. Відвідувачі з підносами йдуть уздовж ряду роздачі, де їм на вибір пропонується вечеря. Кухарям доводиться рахуватися зі смаками своїх багатонаціональних гостей. Наприклад, свинину їдять не всі, а от з курятиною або рибою проблем немає. Тож польоту кулінарної фантазії кок собі дозволити не може і обмежується парою чергових і нейтральних страв.
Про сніданок та полудень мешканці табору повинні дбати самостійно. Щотижня на людину видається 62 гульдени (приблизно $25), на які азуліанти купують собі їжу та одяг.
Вільне пересування мешканців табору нічим не обмежується: хочеш – йди в місто або подорожуй країною. Єдина умова – щоденна відмітка у відділенні поліції табору. Щоправда, при «трансфері» (жаргон азуліантів, а громадянською мовою – переведення до наступного табору AZC) відмічатися потрібно лише раз на тиждень.
Обстановка кімнат гнітюча: казенні меблі, металеві, що гримлять при кожному дотику, баки для душу, шафи та пластмасові стільці. Часто ліжка стоять у два яруси. До речі, матраци та подушки тут пластикові й дуже незручні. Ідеальним варіантом вважається, коли сім'ї відводиться окрема кімната. Кожна кімната обладнана телевізором, підключеним до супутникової антени. У деяких (ще далеко не всіх) таборах є російське телебачення. Як правило, у таборах санвузли та душові загального користування. Через неохайність та некультурність деяких мешканців табору там завжди брудно: засмічені умивальники та душові кабінки, слизькі підлоги, про унітази взагалі говорити не доводиться.
Служба охорони здоров'я табору надає лише необхідну медичну допомогу. Багато біженців потребують психологічної допомоги. Психози та нервові зриви тут у порядку речей і трапляються частіше, ніж випадки захворювання на ангіну або грип. Це й зрозуміло – адже ніщо так не томить душу, як очікування та невизначеність. Єдине, в чому впевнені мешканці табору, – це в тому, що поки що їх не виганяють з Нідерландів.
Сварки трапляються рідко, правда, мені доводилося бути свідком кількох сутичок, коли натовпи розлючених чоловіків кидалися один на одного з кулаками та ножами. За словами співробітника табору в Дордрехті пана Еріка Хайнце (Eric Heinze), адміністрація табору намагається селити біженців за расовою ознакою. Наприклад, африканців – з африканцями, європейців – з європейцями.
Якщо процедура проходить більш-менш обнадійливо, через кілька місяців азуліанта переводять до табору для біженців AZC (Asielzoekerscentrum), де він може очікувати завершення своєї процедури. Умови утримання тут трохи кращі, ніж у первинному таборі. У AZC мешканці самі готують собі їжу та раз на тиждень отримують 86 гульденів на людину (на дітей до 12 років – 16 гульденів, до 18 років – 25 гульденів). Багато хто приступає там до вивчення нідерландської мови. Офіційно біженцям працювати не дозволяється, хіба що тільки за символічну плату (близько гульдена на годину) або ж тимчасово в сільськогосподарському чи готельному секторах.
Всього в Голландії налічується 16 ОС – первинних таборів – і 103 AZC – таборів біженців для тривалого перебування. Деяких біженців селять у так званих AVO (Aanvullende Opvang) – невеликих орендованих готелях і турбазах, яких налічується близько 120. А тим, кому зовсім пощастить, дають окремі тимчасові квартири, що називаються COW (Centrale Opvang Woningen), яких у Нідерландах понад чотири тисячі.
Процедура прийому біженця триває дуже довго – часом терміни очікування сягають п'яти-шести років.
Російську мову в таборах можна почути досить часто. Дуже багато вірмен, змушених виїхати через страшний економічний крах колись благополучної Вірменії. Все частіше зустрічаються білоруси, які втекли від розгулу самовладдя та безправ'я «Батьки». Азербайджанці, грузини, чеченці, українці, євреї та росіяни, що впали в немилість своїх урядів, просять у Нідерландах притулку, сподіваючись врятуватися від гніту та насильства.
Можливо, ви подумаєте: «Цього зі мною ніколи не станеться». Що ж, будемо сподіватися, що ця інформація вам ніколи й не знадобиться. Але як кажуть, від тюрми та від суми не зарікайся.
ДО РЕЧІ
При «здачі» біженців у накопичувальному центрі (aanmeldcentrum) вони піддаються процедурі ретельного обшуку. Держсекретар юстиції пан Кохен (Cohen) бажає таким чином зменшити кількість біженців, які прибувають до центру без документів. Деякі біженці ховають свої паспорти, за якими вони прибули до Нідерландів, сподіваючись полегшити свою процедуру та уникнути негайної депортації. Парламент Нідерландів готовий вживати рішучих заходів, спрямованих на скорочення числа біженців, які не в змозі посвідчити свою особу. За приблизними оцінками, понад 70% азуліантів не пред'являють жодних документів.
Ірина МАКАВЕЙ,
«Голландия по-русски».