Німецька держава надає приїжджим можливість відвідувати інтеграційні курси
Як зазначає «Русская Германия», значущість вивчення німецької для життя в Німеччині, навіть тимчасового, не викликає питань. Робота, спілкування, заповнення паперів – інтеграція неможлива без мінімальних знань, а нормальний спосіб життя – без якісних.
У квітні 2016 року тодішній федеральний президент Йоахім Гаук сформулював необхідність знання мови так: «Чим раніше люди, які, швидше за все, залишаться, вивчать німецьку і зможуть працювати, тим краще для всіх нас. В іншому випадку ми ризикуємо, що нудьга і розчарування призведуть до зростання насильства та злочинності або стануть благодатним ґрунтом для політичного чи релігійного екстремізму».
Щоб ситуація не заходила так далеко, німецька держава надає приїжджим можливість відвідувати інтеграційні курси, розраховані на півроку і складаються з двох частин. 600 годин йде на вивчення мови, ще 100 – на «орієнтаційний» курс, який розповідає про життя в ФРН – німецьку історію, культуру, правову систему.
Мовний курс покликаний допомогти учням досягти рівня В1 (сертифікат Інституту Гете, що дає можливість єдиної оцінки знань німецької мови). Це досить низька планка, таких знань зазвичай вистачає, щоб просто порозумітися в побуті, але недостатньо для кваліфікованої роботи. Після закінчення інтеграційного курсу складається іспит і видається сертифікат, який відчутно сприяє успіху при пошуку зайнятості.
Успіхи інтеграційних курсів невеликі. За даними Відомства у справах імміграції та біженців (Bundesamt für Migration und Flüchtlinge, BAMF) минулого року курси відвідали 339 578 осіб. Підсумковий іспит при цьому складали лише 289 751. Змогли його скласти, досягнувши рівня В1, лише 48,7 відсотка з цих менш ніж трьохсот тисяч учасників. Четверо з десяти (40,8%) отримали сертифікат, що відповідає нижчому рівню А2, решта (10,5%) провалили мовний тест.
Роком раніше спостерігалася схожа картина: на інтеграційні курси були записані майже 340 тисяч осіб, лише близько ста тисяч склали іспит на рівні В1. Федеральний уряд виділив у 2017 році на фінансування мовних курсів 610 мільйонів євро.
Відомство у справах імміграції називає такі причини невдач: деякі учасники курсів хворіють, деякі – знаходять роботу або переїжджають і тому не з'являються на іспиті. Керівники шкіл, які пропонують курси, посилаються на важкий досвід втечі від війни, що не дозволяє багатьом справлятися з навчанням, відсутність шкільної освіти та «культури навчання», яка допомагала б справлятися з основами іноземної мови.
Більш критичний погляд дозволяє зрозуміти: біженці багато прогулюють. Чиновники Рахункової палати (Bundesrechnungshof) рік тому ініціювали перевірки 528 курсів, що надаються та фінансуються федеральним агентством з праці. Результати виявилися невтішними: значна частка виділених коштів витрачається марно, йдеться у звіті Рахункової палати. Кількість реальних учасників мовних курсів до кінця навчання стабільно знижується: на момент проведення перевірок заняття відвідували 43,3 відсотка записаних на них.
Самі організації, що надають можливість вчити німецьку, нерідко шахраюють: для мовних шкіл державне фінансування – довгоочікувана синекура, бізнес переживає небувале зростання. Виявлені випадки, коли на курси поголовно записували всіх іноземців аж до новонароджених та півторарічних дітей, а також по кілька разів отримували фінансування на одного й того ж учня.
Ці перевірки стосувалися лише курсів агентства з праці – для них немає ні єдиних правил, ні стандартів якості. Вимоги до занять, які проходять під егідою BAMF, значно вищі. Є приписи і щодо контролю відвідуваності, і санкції. Як вони виконуються, як часто проводяться перевірки, відомство не повідомляє.
Привабливі ділові перспективи сприяють тому, щоб організатори курсів не надавали реальних даних про відвідуваність – сама система сприяє обману. За право проводити курси в Німеччині конкурують 1736 організацій – в основному це народні вечірні університети (Volkshochschule), приватні мовні школи, а також благодійні організації Caritas та Arbeiterwohlfahrt. За кожну годину навчання однієї людини вони отримують 3,90 євро. Теоретично ще 1,95 євро на годину повинні доплачувати самі учні, в більшості випадків за них це робить держава – за отримувачів соціальних допомог Hartz IV доплачує BAMF.
Однак організатори курсів не отримують гроші за тих, хто відсутній на занятті без поважної причини. У цьому криється підступність системи: витрати шкіл залишаються незмінними, незалежно від того, 5 учасників курсу знаходиться в аудиторії чи 25. Висновок простий: чим більше учнів – тим вищий прибуток. Школи не зацікавлені рапортувати про прогульників, контролюючі організації за їх кількістю не стежать. Ймовірно, масовими прогулами, а не поголовною відсутністю таланту до вивчення мов і психологічними травмами пояснюються і провальні показники складання іспитів.
Вихід із ситуації могли б стати примус платити за пропущені заняття з власної кишені, скорочення допомог, відмова у продовженні тимчасового виду на проживання – але вживати всі ці заходи держава могла б, тільки отримуючи реальні дані про прогульників. Отримати їх від організаторів мовних курсів малоймовірно, організувати суцільні перевірки – неможливо.
Виходить, що в закликах до інтеграції залишається сподіватися на особисте прагнення тих, хто в ній зацікавлений, і заплющувати очі – а також викидати гроші – на тих, хто сподівається прожити в Німеччині, її оминувши.