Один із них - 24-річний півзахисник Олександр Глєб, який улітку цього року перейшов із німецького «Штутгарта», у якому провів п'ять сезонів, до англійського «Арсенала». Перехід білоруського футболіста став однією з найбільш значущих подій як у німецькій бундеслізі, так і в англійській Прем'єр-лізі.
І це недивно, оскільки за п'ять років у «Штутгарті» Глєб заробив пристойний імідж у серйозних футбольних колах. Улітку, крім «Арсенала», ним цікавилися також англійський «Ліверпуль» та італійський «Мілан» - переможець і фіналіст Ліги чемпіонів 2005 року, фактично найкращі клуби Старого Світу.
Починалася кар'єра нинішнього гравця лондонського клубу в місті Борисов, у команді БАТЕ. Глєб відгукується про свій перший професійний клуб із великою повагою і теплотою. Саме в Борисові йому дали можливість проявити свій багатий футбольний талант. До речі, ще в пору виступів Олександра за БАТЕ до нього виявляли увагу селекціонери київського «Динамо». Але трохи запізнилися. На той час на горизонті з'явився «Штутгарт», і, щоб українські тренери відчепилися від нього, Глєб вирішив поваляти дурня: на оглядинах у Києві не показав рівним рахунком нічого. Розчаровані динамівці відмовилися від білоруського футболіста, а той із легким серцем вирушив до Німеччини.
У ту пору «Штутгарт» переживав не найкращі часи. Колись іменита й грізна команда борсалася в підвалі турнірної таблиці й боролася за виживання. Врятували становище тренер Фелікс Магат, який прийняв керівництво колективом, і група молодих футболістів, серед яких був Глєб.
Перший сезон у «Штутгарті» в Олександра вийшов неповноцінним. Він приїхав узимку, у перерві між першим і другим колами. До новачка на перших порах уважно придивлялися й дали можливість узяти участь лише в семи іграх. Але вже влітку 2001 року ставлення до білоруського легіонера стало поважнішим. Глєб був помітнішим за всіх і, на подив, органічним в ігровій бундеслігівській м'ясорубці: обводив, отримував по ногах, схоплювався, приймав м'яч, гостро пасував, на правах авторитета сперечався з суддями. На ньому почали акцентувати увагу німецькі телевізійники. Глєба почали називати наступником багаторічного диригента атак «Штутгарта» - болгарина Крассіміра Балакова. Фелікса Магата, якого після блискучої роботи з відродження «Штутгарта» запросили до найкращого клубу Німеччини - «Баварії», на той час запитали: «Які ваші найсильніші враження за рік роботи в команді?» Над відповіддю він думав недовго: «Те, як прогресує Алекс Глєб».
Відмінний у минулому півзахисник - Магат - оцінив здібності й потенціал Глєба. Він його помітив ще в перші місяці перебування хлопця в Німеччині. Любительська команда «Штутгарта» в Кубку Німеччини вщент рознесла «Айнтрахт», яким тоді керував Магат, - 6:1. Глєб віддав три результативні передачі й заробив пенальті, після чого Магат запропонував штутгартцям продати гравця. І отримав відмову...
Магат, очоливши «Штутгарт», почав ставитися до білоруса як суворий батько - не давав розслабитися, змушував працювати над собою, іноді навантажував більше за інших. Олександр у численних інтерв'ю білоруським ЗМІ не раз скаржився на суворого тренера, але зараз має лише дякувати наставникові, який виховав його справжнім бійцем. При цьому Глєб зберіг свої головні футбольні якості - уміння читати гру, техніку, майстерність віддати точну гольову передачу партнеру й забити самому. При Магаті білорус із року в рік прогресував, про що свідчать і цифри. У другому сезоні в Німеччині він провів 32 матчі й забив два м'ячі, у третьому - 34 матчі й чотири голи, у п'ятому - 31 матч і п'ять голів. І тільки коли Магата, який пішов у «Баварію», змінив Маттіас Заммер, статистичні показники Глєба впали (34 гри, два голи), та й «Штутгарт» виступив гірше, ніж за попереднього тренера.
Білоруському футболісту явно пощастило з наставником. Магат навчив Глєба дисципліни. У перші дні роботи Залізного Фелікса в «Штутгарті» молодий футболіст вирушив до молодіжної збірної Білорусі на якийсь міжнародний турнір усупереч волі клубу. А до всього іншого - запізнився на один день. За попереднього тренера Ральфа Рангніка подібне Глєбу сходило з рук. Магат виявився незрівнянно суворішим. Звернений до Сашка гнівний тренерський монолог, емоційно виконаний при всій команді, вінчало парадоксальне резюме: «Втім, це запізнення Глєба для нас не таке страшне. Він же не входить сьогодні до складу...»
Слова з ділом не розійшлися. В жодному з одинадцяти турів, що залишалися «Штутгарту» в тому чемпіонаті, білоруський легіонер не був включений навіть до числа запасних. Більше того, Глєба було відсторонено від тренувань з основою, пронудившись усю весну з любителями. Агент футболіста - Микола Шпилевський - уже шукав відповідні варіанти для свого підопічного, але тут Магат, який вирішив питання про продовження прописки «Штутгарта» в елітному дивізіоні німецького футболу, оголосив про бажання залучити Глєба до літнього тренувального табору. Футболіст правильно зрозумів тренера й постарався проявити себе. Він був внесений до заявки на сезон, а в четвертому турі відзначився трьома результативними передачами й остаточно підбадьорився.
У Білорусі вважають Сашу справжнім феноменом і навряд чи помиляються. Він потрапив у чужу країну, коли йому було 19 років, і не скис, не зупинився на досягнутому, хоча «мерседес» і чотирикімнатна квартира на двох з молодшим братом В’ячеславом у передмісті Штутгарта, де живе половина команди, яка віддає перевагу тиші перед міським шумом, цілком могли розслабити футболіста. Глеб швидко став своїм у новій команді. Хоча спочатку було дуже важко: «Якщо в БАТЕ всі допомагали, радили, жартували, і взагалі ми жили, як одна сім’я, то в «Штутгарті» ніби на війну потрапив. Усі один одному вовки, кожен сам за себе. За місце в складі будь-хто готовий перегризти горло товаришу. Там на тренуваннях рубаються гірше, ніж у грі. Усі одразу забувають, хто кому друг і приятель, ззаду можуть так відоважити, що з поля ледь виповзеш.
Від тренера якоїсь психологічної підтримки не дочекаєшся. Так, на тренуванні тобі скажуть, добре працюєш чи погано, а за межами поля можеш розраховувати тільки на себе. І коли на полі робиш помилку, то в Німеччині завжди винен молодий. Тим більше якщо цей молодий іноземець, та ще й з колишнього СРСР. Там німці та іноземці навіть їдять окремо, кожен за своїм столиком.
На перших порах почувався людиною другого сорту. Від усього цього тиску іноді навіть плакав. Так, звісно, щоб ніхто не бачив. Добре, що мій менеджер Микола Шпилевський завжди був поруч. Ну і брат також. Їхня підтримка, допомога батьків, які теж казали, мовляв, Саня, не здавайся, і дозволили вистояти. А зараз, коли я вже чогось досяг своєю грою, то ставлення, природно, змінилося. Тепер я людина поважна, з якою не соромляться радитися з багатьох питань.
Що вразило в «Штутгарті», так це рівень організації всього футбольного господарства, де немає дрібниць. Наприклад, медичний контроль. Регулярні тести, аналізи. Гравцям тут довіряють цілковито. Вони самі обирають, який спосіб життя вести, як харчуватися. За футболістами ніхто не стежить, і тренера не хвилює, коли його підопічні лягають спати. Головне – відпрацювати на тренуванні та в грі як належить. І немає жодних виснажливих заїздів на базу. Футболісти збираються вранці в день гри в готелі, а одразу після матчу роз’їжджаються по домівках. З подивом дізнався також про систему штрафів. Карають у «Штутгарті» за багато провин: якщо запізнився на тренування чи до від’їзду, якщо в роздягальні або автобусі задзвонив твій мобільний, якщо зробив хоча б ковток коли…»
У 2002 році Глеба визнали найкращим гравцем «Штутгарта» в завершеному сезоні. Подарували мобільний телефон Самсунг, а місцева пивоварна компанія запропонувала рекламний контракт, згідно з яким щотижня додому Олександру мають доставляти по ящику пива. Сама команда спромоглася пробитися в єврокубки, з приводу чого відбувся банкет: «Скромно посиділи, – розповідав футболіст журналістам. – Зібралися в ресторані, випили шампанського... Я не перестаю дивуватися цим німцям. Не вміють вони від душі веселитися. Втім, є дві сторони медалі. Прийнято вважати, що суворий нагляд зовні для нашої людини – головний шлях до успіху. У Німеччині в цьому переконані практично всі. Тут газети постійно пишуть, що росіяни – п’яниці й дебошири. Про Юрана і Кир’якова (футболісти з СРСР, які грали в німецьких командах у 90-ті роки. – Прим. авт.) досі згадують. А я вважаю, що все від людини залежить. Поставив перед собою мету і прагни до неї, хоч би як важко доводилося. Нехай інколи й не все виходить».
До речі, щодо алкоголю Глеб висловлюється так: «Горілку не п’ю. Дегустував її у 15-річному віці і дійшов висновку, що це не для мого організму. У крайньому разі можу поцідити трохи коньяку. А ось добре червоне вино і пиво люблю. У Німеччині практично щодня після тренування п’ємо пиво – по три пляшечки. Я в нашому «Штутгарті» найзатятіший тверезник. Там ці чорти так п’ють, що мало місця. Бачив би хтось, як вони в клубі горілку вживали після останнього матчу сезону. Наливають здоровенну склянку «Абсолюта», додають трохи «Ред Булла» – і вперед. Один за одним, один за одним. Мені один стаканчик налили, то я його весь вечір через трубочку цідив. А вони регочуть: «Який ти росіянин, якщо горілку не п’єш?» Ну я їм грамотно, звісно, роз’яснив, мовляв, Білорусь – це не Росія, і взагалі, у нас нові віяння, суть яких ви зрозумієте, коли ми вашу збірну в Мюнхені возитимемо, як кошенят. А вони взагалі зі сміху під стіл ледь не падають: «Хто нас возитиме? Ти що, вдвох із братом?» Це все болгарина Балакова жарти. Він як дізнався, що я в Білорусі найкращим футболістом став, за мною цілий вечір ходив. «Поясни мені, – каже, – Алексе, хто у вас другим став, брат твій, мабуть? Я взагалі з білорусів нікого не знаю». Вони насправді наших не знають. Я в шоці був. Називав їм і Белькевича, і Хацкевича. Мовляв, серйозні хлопці, в київському «Динамо» грають. Жодної реакції...»
Саша перебрався в «Арсенал», будучи шостим футболістом німецької бундесліги за середніми оцінками місцевої преси. А це краще за будь-який рекомендаційний лист. Але нова країна – це нові умови життя, нові особливості, нові партнери: «Перші враження – чудові, – коментує Глеб. – Мені навіть погода тут подобається. Складається враження, що ті, хто каже, мовляв, у Лондоні завжди дощі й тумани, тут взагалі ніколи не були. І, звісно, місто дуже гарне. Різниця між англійцями та німцями? Британці, мабуть, добріші. І до іноземців ставляться краще. Що стосується терактів, то в той час, коли в Лондоні гриміли вибухи, ми тренувалися в Австрії. А коли приїхали, нічого особливого не помітив – місто жило спокійним життям.
В «Арсеналі» зустріли добре. Почуваюся в команді вже майже своїм. Шкода тільки, знань мови поки не завжди вистачає. Але впевнений, що з проблемою впораюся. Клуб виділив мені вчительку, шотландку, яка знає і російську, і німецьку. А по-німецьки в «Арсеналі» непогано говорять тренер Венгер, гравці Леманн, Люнгберг, Сендерос, Бергкамп. Але намагаюся розмовляти з усіма, щоб швидше вивчити англійську. Досвід життя за кордоном у мене немаленький. Не порівняти з ситуацією, коли п'ять років тому приїхав до Штутгарта».
Залишається додати, що головний тренер «Арсенала» Арсен Венгер відмінно відгукується про білоруського футболіста, який уже забив кілька м'ячів за нову команду (правда, у товариських матчах): «Александр Глеб - гравець, яким я захоплювався протягом останнього часу. Упевнений, що він допоможе нам значно урізноманітнити гру. Він довів свій найвищий клас у бундеслізі, і в нього є всі можливості для того, щоб стати однією з зірок англійської Прем'єр-ліги».