Валерій Шанін
Про навколосвітні подорожі
На першу навколосвітню подорож я витратив 280 доларів і три роки: їздив з кінця 1999 до кінця 2002 року, з 300 доларами виїжджав, з 20 повернувся. Там усе було за жорсткою схемою: пересувався лише автостопом і на попутних кораблях, на всьому економив, ночував весь час безкоштовно – або у людей в гостях, або на природі, або в храмах, монастирях. У деяких місцях затримувався, щоб підробити, наприклад, півроку в Австралії на квітковій фермі вирощував троянди. При цьому поселили мене в розкішному старовинному будинку з повною підпискою журналу National Geographic.
У другу навколосвітню подорож у 2007-2008 роках ходив, за 108 днів проїхав навколо світу. Тоді я їздив як гід, на різних етапах до мене приєднувалися попутники-туристи, яких я возив, за 108 ночей ми лише три рази їздили автостопом і ночували під відкритим небом, в решту часу все було дуже цивільно: ночували в готелях, пересувалися громадським транспортом.
Найяскравішою була третя навколосвітня подорож, яка тривала дев'ять місяців: з 19 вересня 2009 року до 1 червня 2010-го. Проходила вона під девізом «Навколо світу без віз!». Я вирішив показати, що з російським закордонним паспортом зараз вільно можна подорожувати світом. Планував проїхати 48 країн, встиг лише 38, при цьому жодного разу не заходили ні до одного посольства чи консульства і не отримали жодної візи. Прокатався лише по безвізових країнах: Європі, Африці, Близькому Сходу, Азії, Океанії, Південній та Центральній Америці. На маршруті було 33 перельоти. Я домовився з одним сайтом, надсилав їм матеріали, вони платили мені по 25 доларів за текст. Відповідно, я без грошей стартував, без грошей фінішував.
Таку подорож, напевно, повторити ніхто не зможе, настільки вона була різноплановою. Там ми не обмежували себе жодними принципами: могли ранок почати в готелі, після сніданку вийти на трасу, поїхати автостопом, переночувати десь на природі, вранці вийти ловити крабів, зварити їх на сніданок у казанку, дійти до зупинки, купити квиток на міжміський автобус і так далі. За день ми з попутниками могли по два-три рази переходити з безгрошового режиму на буржуйський і назад.
Про транспорт
У ході подорожей я пересуваюся, в основному, автостопом, по трасі на попутках. Хоч часом, звісно, доводилося скористатися і екзотичними видами транспорту. Під кінець першої навколосвітньої подорожі я повертався з Еквадору до Санкт-Петербурга на банановозі, три тижні харчувався одними бананами. Двадцять років їх потім не їв. На літаку ООН перелітав зі Східного Тимору до Австралії. В останній подорожі по Туреччині ми через всю країну, не розділяючись, їздили компанією з дев'яти осіб, стопили для цього лише трактори з причепами, щоб усі влізли.
Я іноді беру в подорож дочок. До моєї третьої навколосвітньої подорожі одна приєднувалася в Хорватії, інша – в Аргентині. Прилітали на літаку, пару тижнів зі мною каталися і відлітали назад.
Про зустрічі
Найзапам'ятніша зустріч у мене відбулася в Америці, в штаті Айова: це був єдиний раз у житті, коли мені довірили штурвал і я керував літаком. Вийшло все так: я подорожував автостопом через США і опинився в Айові в сільській глушині: навколо – одні ферми. Сідає сонце, я на трасі, думаю, ну все, вночі голосувати не буду, спати доведеться в кукурудзі. І їде роздовбана машина, колімага така робоча. Там сидить мужик: у комбінезоні, весь фарбою заляпаний. Я йому кажу: «До міста підкинеш? Вивези мене з цієї глушини». Він каже: «Окей, поїхали».
Розговорилися, виявилося, він – власник компанії з фарбування будинків, 15 осіб на нього працює. І він з ними теж працює, тому що в нього є хобі – літак. А просто володіючи бізнесом і сидячи на пенсії вдома він нібито цього не зміг би собі дозволити. У всякому разі, він сам мені так цю ситуацію пояснив.
Зустрілися ми в суботу ввечері і, як з'ясувалося, надзвичайно вдало. Тому що він шість днів на тиждень працює і лише по неділях літає. Він покликав мене заїхати в гості, переночували у нього і вранці поїхали на аеродром. Там він каже:
– Ти в який бік їдеш?
– У Чикаго.
– Ну, до Чикаго у нас пального не вистачить, але півдороги підкину.
Ми сіли в його маленький літак, злетіли, на курс вийшли, він передає мені штурвал і каже: «Давай, рули за компасом». Я ж думав, він автопілот увімкнув і жартує так наді мною, тому взяв і повернув штурвал вліво. Так ми мало не пішли в піке! Він допоміг вирівнятися, і всю дорогу я провів за штурвалом...
Читайте також:
Автостопні байки від Антона Кротова
Автостопні байки від Сергія Лекая