До цієї нелегкої справи армія та поліція готувалися як фізично, так і інформаційно. У кожному підрозділі сплановано евакуацію конкретних сімей, враховується чисельний і віковий склад і навіть наявність домашніх тварин. Крім цього, увага, наприклад, зверталася на те, чи загинув хтось із родичів виселюваних від рук палестинських терористів.
Поведінка правих екстремістів, противників ліквідації єврейських поселень, може бути непередбачуваною. Спеціальним документом поліцейським і солдатам дозволено відкривати вогонь на ураження у разі виникнення загрози для життя та за умови, «якщо немає жодних інших можливостей для самозахисту». Відсіч військовим дадуть не лише деякі поселенці із сектора Гази, а й праві екстремісти з інших частин Ізраїлю, які прокралися до них на допомогу. Останніми днями, за деякими підрахунками, до сектора проникли близько 2,7 тис. осіб, здебільшого – молодих людей.
Єврейське населення сектора Гази перевищує 8 тис. осіб; з них, за прогнозами, добровільно покинуть домівки понад 60%. В операції з ліквідації поселень задіяно 60 тис. солдатів і поліцейських. Частина з них – без зброї – має займатися безпосереднім виселенням. Інші – зі зброєю в руках – запобігати нападам палестинців і протидіяти у разі спротиву правих екстремістів. Передбачаючи акції протесту, армія та поліція тренувалися діяти в будь-яких умовах: наприклад, у ситуації, коли протестувальники прикують себе ланцюгами, або у випадку, якщо вони візьмуть у заручники палестинця. Відпрацьовувалися також заходи проти єврейських екстремістів, які сховалися на даху, забаррикадувалися в будинку або навіть у синагозі.
І все ж начальник Генштабу Армії оборони Ізраїлю Дан Халуц у відкритому листі військовослужбовцям, задіяним в операції, змушений був попередити: «Ми підготувалися до різних сценаріїв і опрацювали різні варіанти, але дійсність, з якою ми зіткнемося незабаром, складніша». Головні труднощі, які тут маються на увазі, – морально-психологічні. Неможливо уявити собі навчання, які б морально підготували солдатів до застосування сили проти своїх. «Пам’ятайте, що ви протистоїте не ворогові, а нашим братам», – йдеться в листі начальника Генштабу.
Виконуючи наказ влади, військовослужбовці усвідомлюють, що йдуть на «братів» лише за те, що ті не хочуть їхати із землі, яку такі ж солдати й офіцери колись завоювали, потім відстояли, а потім охороняли. Далеко не всі військовослужбовці, будучи знаряддям у руках політиків, згодні з їхнім рішенням. Та що там солдати, коли навіть командувач Південним військовим округом Ізраїлю Дан Харель, відповідальний за реалізацію «плану одностороннього розмежування», ніколи не був його прихильником. Але совість Хареля заспокоєна. У разі успішного проведення операції на нього чекає посада військового аташе у Вашингтоні. Прогнозувати, що чекає решту Ізраїлю, можна з меншою впевненістю.
Палестинці сприймають те, що відбувається, як позитивний підсумок багаторічного збройного протистояння. У просуванні такої оцінки подій основну роль відіграють екстремісти ХАМАС, які безпосередньо і вели боротьбу зі зброєю в руках. Члени терористичної організації таким чином намагаються продемонструвати, що саме вони (на відміну від правлячої партії ФАТХ) уміють домагатися результатів. ХАМАС навіть оголосив конкурс на найкращий плакат, присвячений виходу ізраїльтян із Гази. Постер має нести ідею: евакуація поселенців – перемога всіх екстремістських організацій і ХАМАС зокрема.
При цьому насправді окупація сектора Гази лише поступається місцем блокаді цієї території. У житті палестинців практично нічого не зміниться. Ізраїль не допустить, щоб в автономії був свій морський кордон чи кордон з Єгиптом, оскільки в цьому разі зброя так і хлине до рук терористів.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон чудово розуміє, що авторитет терористичних угруповань посилиться, а тиск міжнародної спільноти та ізраїльських лівих не послабне. Європа наполягатиме на виведенні поселень з Юдеї та Самарії, звідки поки що евакуюються лише чотири населені пункти. Ліві ізраїльські організації вже сприймають ухід із Гази як доконаний факт і влаштовують акції «За припинення окупації Західного берега».
На думку президента інституту вивчення Ізраїлю та Близького Сходу Євгена Сатановського, ухід із Гази не пов’язаний із безпекою, а є результатом особистих гарантій Шарона президенту США Бушу та лівому табору. Самим Шароном давно хочуть зайнятися міжнародні правоохоронні органи. А синами прем’єра – ізраїльська прокуратура. Сатановський вважає, що Шарон пішов на евакуацію поселень саме з метою отримання гарантій недоторканності.
Проштовхуючи свій план одностороннього відділення від палестинської автономії, Шарон знехтував національним референдумом із цього питання, оскільки це загрожувало поховати його задуми. Прем’єр замінив особливо незговірливих міністрів із власної партії «Лікуд» політиками з «лівих», щоб його план був схвалений на голосуванні в уряді. Таким чином, ні у своєму «правому» політичному таборі, ні в народі Шарон більше не отримає підтримки. Ухід із сектора Гази ознаменував швидкий кінець його політичної кар’єри.