Інформаційно-аналітичний дайджест для всіх, хто їде за кордон або залишається вдома
Автотур

Американський даїшник

Американський даїшник

Сполучені Штати – одна з найавтомобілізованіших країн світу – обходяться без громіздкої та корумпованої дорожньої поліції

Врятуватися від переслідування

Улюблений сюжет сотень голлівудських бойовиків – переслідування поліцією правопорушників, які тікають – тема в США одна з найбільш обговорюваних. Дві третини таких переслідувань, в результаті яких збиваються не тільки прибиральні візки, а й люди, ініціюється самою поліцією за примітивні порушення правил дорожнього руху. Статистика говорить, що 40% погонь закінчуються ДТП, в результаті яких на рік гинуть близько 300 осіб і 20 тис. отримують травми – поліцейські, порушники, але найчастіше треті особи. Дослідники проблеми Джоффрі Альперт і Роджер Данхем з Університету Південної Кароліни порівнюють переслідування зі «смертельною зброєю, якою стає автомобіль, що летить зі швидкістю 140-180 кілометрів на годину».

У багатьох штатах уже вжито драконівських заходів проти поліцейських погонь – для місцевої влади надто обтяжливі матеріальні компенсації постраждалим від дій копів. Навіть у Каліфорнії, де за законодавством штату поліція не несе офіційної відповідальності за шкоду третім сторонам, якщо переслідування відбувалося відповідно до інструкцій та правил, владі все важче вигравати справи в суді, особливо в разі загибелі людей. Альтернативна пропозиція – забезпечити поліцію більшою кількістю вертольотів, що в десятки і сотні разів знижує ризики для людей і самої поліції.

Прихильники «гарячих переслідувань» – а таких любителів гострих відчуттів серед поліції чимало – кажуть, що повна заборона погонь збільшить рівень злочинності. Згідно зі статистикою, наведеною у спеціалізованому журналі The Police Chief, в одній лише Каліфорнії така заборона дозволить залишитися на волі 66 вбивцям, 190 грабіжникам і 4 тис. менш серйозних правопорушників. Громадськість своєю чергою закликає до ширшого застосування іншої техніки затримання злочинців.

Голоси родичів сотень невинно постраждалих в результаті погонь в Америці все чутніші. Деякі районні влади та офіси шерифів у Балтиморі, Остіні, Солт-Лейк-Сіті, Маямі та графстві Ориндж (Каліфорнія) уже наклали суворі обмеження на погоні. Навіть у Лос-Анджелесі, рекордсмені за кількістю погонь (до 781 випадку на рік), такі операції поступово згортаються.

До речі, у тій же Каліфорнії далеко не кожен співробітник має право кинутися в погоню. Ця дія регламентується 56-сторінковою брошурою «Керівництво для правоохоронних органів Каліфорнії з організації та здійснення переслідування». Згідно з документом, цю місію можуть виконувати найбільш досвідчені та підготовлені офіцери. Мінімум раз на рік вони зобов'язані проходити короткострокову перепідготовку та додаткові тренінги. Ризики для життя та здоров'я інших водіїв та інших третіх осіб також повинні оцінюватися перед початком погоні. Шефу доповідається обґрунтування для переслідування з урахуванням факторів погоди, видимості, стану доріг, щільності трафіку тощо. Погоня має відбуватися під наглядом когось із керівників і коригуватися з урахуванням обставин. І, незважаючи на всі застереження, результат погоні, як правило, сумний.

Гарячим прихильником законодавчого обмеження поліцейських погонь на хайвеях є сенатор від Північної Дакоти, член сенатського комітету з торгівлі, науки та транспорту Байрон Дорган. У 1986 році його мати загинула, коли в її автомобіль врізався порушник, який намагався відірватися від поліції. Приводом для погоні стала часта зміна водієм автомобіля смуг руху на засніженій дорозі. «Я б міг зрозуміти, якби поліція кинулася по гарячих слідах після пограбування банку або стрілянини з загрозою життям людей, – вважає законодавець. – Але те, що мало місце в житті, – це повний абсурд». І з подібним абсурдом він готовий боротися й далі.

Точно так само, як свого часу велася законодавча боротьба з практикою «живих щитів». У 1989 році Верховний суд США виніс визначення на користь якогось містера Брауера. Той поскаржився, що дії поліції графства Іньо, яка перекрила 18-колісною вантажівкою шосе, по якому він рятувався від переслідування, порушили його права, передбачені 4-ю статтею Білля про права, яка забороняє «необґрунтовані обшуки або арешти». Висновок Верховного суду змусив усі штати прийняти найдетальніші закони, що регулюють порядок на дорогах і прописують, що, в яких обсягах і за яких обставин може робити поліція, в тому числі, якщо вирішить блокувати шлях порушнику. Наприклад, у Транспортному кодексі штату Каліфорнія аж 42.277 параграфів. І, що примітно, поліція не тільки налаштована дотримуватися законів, а й знає їх напам'ять. При цьому поліцейські в Америці не мають вузького профілю, як наші даішники, яким тільки й потрібно, що вивчити ПДР та Кодекс про адміністративні правопорушення.

Універсальний солдат

У США ніколи не було централізованої федеральної автоінспекції. Так, підтримання порядку на дорогах Вашингтона – лише одна з функцій столичного управління поліції та його бюро патрульної служби та забезпечення безпеки шкіл. Факт тим більш дивовижний, що Америка з давніх-давен є країною автомобілів і автомобілістів. Саме тут народжувалися багато нововведень, які сприймаються в усьому світі як зразок.

Наприклад, у Детройті в 1917 році з'явилися перші будки з поліцейськими, які регулювали рух. Там же три роки потому було вперше випробувано і потім введено в повсюдну практику кольоровий світлофор, запатентований офіцером Вільямом Поттсом. А ще з 1911 року в Нью-Йорку перші спеціалізовані бригади поліції на мотоциклах почали виїжджати до проблемних точок міського трафіку та для несення патрульної служби на дорогах. Це було нововведенням для тих часів. Але ніколи подібний рід діяльності не набував автономності всередині правоохоронної системи. І співробітник, який патрулює сьогодні перехрестя, завтра може мчати на місце вбивства або пограбування.

Правда, нью-йоркська автопатрульна служба має деякі символи, за якими її з натяжкою можна вважати чимось на кшталт нашого ДАІ. У них нашивки з написом – NYPD Highway Patrol, тоді як в інших поліцейських – New York City Police Department. Ще їх можна відрізнити по шкіряних тужурках і високих черевиках, зашнурованих помітними блакитними шнурками, колись відмінною особливістю піхотинців американської армії. Крім того, триколірна «дискотека» на їхніх «Фордах», «Доджах» та «Шевроле» трохи габаритніша і піднята над дахом машин вище. У Каліфорнії символізм є лише в назві служби – CHP (California Highway Patrol), а насправді це звичайна поліція штату з великим обсягом обов'язків та завдань, і найчисленніша, до речі, у США – 9.900 службовців.

Практичний же висновок із цього короткого історичного екскурсу такий – у США у великому місті та його околицях, особливо в столичному регіоні, вас можуть зупинити за одне порушення представники п'яти-шести різних поліцейських підрозділів – федерального, муніципального, районного, паркового, військового, університетського... Але розділення функцій досить чітке – в межах міста порядок, і на дорогах у тому числі, забезпечує головним чином муніципальна поліція, за його межами – поліція штату. Ну а у віддалених місцевих адміністративних утвореннях все лягає на плечі шерифа.

Оскільки вся ця складна на перший погляд ієрархія історично вибудовувалася знизу вгору, а не навпаки, то вона досить впорядкована, логічна, і якось все обходиться без хаосу, бардаку та безпределу.

Правило Вільсона

У своїй масі американці ставляться до поліції досить позитивно, хоча випадку покритикувати не пропустять. Традиція тут така, що місцеві органи влади, включаючи й поліцію як «поверх» цієї влади, знову ж будувалися знизу і на гроші платників податків. У цьому сенсі будь-який американець вважає себе причетним до влади, він з дитинства засвоїв, що вона від нього залежить, і тому він на рівній нозі з нею. І, мабуть, поліцейські теж розуміють, що їхня справа – підтримувати закон і порядок, а не принижувати співгромадян.

У всякому разі, почуття тривоги, дискомфорту та побоювань у пересічних громадян при зустрічі з поліцією не виникає. Мій скромний досвід спілкування з поліцейськими показав, що, як правило, вони ввічливі, дуже підтягнуті та акуратно одягнені, через дрібниці не чіпляються. Навіть прощають незначні порушення, особливо якщо ваша «водійська справа», так би мовити, чиста, тобто за вами не значиться грішків. Багато років я пристаю до знайомих і навіть малознайомих американців та наших колишніх співвітчизників із запитанням, чи намагалися вони запропонувати поліцейському якусь хабар, щоб уникнути штрафу. Поки відповідь одна – здивоване або обурене: «Що ти, що ти, як можна!»

«Корупціонери в американській поліції, звісно ж, є. За 35 років судової практики я зустрічав серед них і брехунів, і трусів, і підлих людишок, – розповів «Итогам» мерілендський адвокат Марк Котлярський. – Однак фаза масової корупції, коли американські поліцейські були не краще нинішніх російських «оборотнів у погонах», залишилася в минулому. Дає себе знати перехідна від покоління до покоління традиція поваги до закону. Сама робота поліцейського – вельми почесна і шанована професія, непогано оплачувана під час служби і з гарною пенсією після її завершення. Тому брати по дрібницях на дорогах – собі дорожче, кому потрібні такі ризики».

Офіцер CHP у перший рік після виходу з поліцейської академії має базову ставку зарплати $65.185 з 5-відсотковою щорічною надбавкою. Близько $10 тис. на рік він отримує за понаднормову роботу. Хороша фізична форма заохочується $65 на місяць, знання другої мови – ще сотнею доларів. $920 на рік видається на оновлення форми, ще близько $5 тис. на рік – на оплату обідів. В цілому вже за перший рік стражу порядку може набігти $87.300, а після п'яти років – $110 тис.

Знижує спокуси корупції, за словами експерта, і те, що поліція займається своєю прямою справою – підтримує правопорядок. Такі функції, як реєстрація автомобілів, видача водійських посвідчень, отримання та обмін номерів, техогляди тощо, – всім цим займаються органи місцевої влади. Більшість питань зараз взагалі вирішується автоматично, через Інтернет.

«Допомагає також «правило Вільсона», – продовжує Марк Котлярський. – Воно названо за ім'ям поліцейського боса в Канзасі, а потім і в Чикаго в тридцятих роках минулого століття. Згідно з ним поліцейські постійно ротуються по місцях патрулювання, щоб у когось не виникало відчуття «своєї території». Я живу практично в сільському районі і бачу, як протягом доби у нас з'являються машини не менше ніж з чотирьох різних управлінь поліції».

Найважливішим «запобіжником» у діяльності поліції є суд. Саме в ньому вирішується питання, хто не правий у тій чи іншій пригоді на дорозі та про міру відповідальності. З мого досвіду присутності на кількох засіданнях суду в Александрії (штат Вірджинія) я виніс переконання, що суддя навіть більш вимогливий і суворий до поліцейських офіцерів, ніж до тих, кого вони затримали. Принаймні, стосовно кількох водіїв справу було закрито, коли суддя вважав доводи поліції та обвинувачення непереконливими і відчитував їх різко та неприємно. Досвідчений Марк Котлярський з цим не згоден, він переконаний, що думки офіцерів поліції та представників обвинувачення для більшості суддів все ж більш вагомі, ніж виправдання водіїв.

За словами іншого юриста, Девіда Беновіца, порівняно рівним і стабільним взаєминам поліції та більшості населення допомагає й те, що, знову ж таки згідно з історичною традицією, робота поліцейських відомств усіх рівнів широко висвітлюється пресою та постійно моніториться правозахисними організаціями та групами. Адвокат вважає, що саме ці фактори змусили голову вашингтонської поліції Кеті Ланір визнати факт використання з жовтня 2008 року по лютий нинішнього восьми не зовсім справних алкотестерів з наявних десяти. Окружний прокурор Пітер Ніклс уже оголосив про перегляд сотень справ за цим видом порушення, включаючи клієнтів Девіда Беновіца.

Та черга викриттів бешкетів міліції та співробітників ДАІ, яка з'явилася в російському Інтернеті та ЗМІ, можливо, і є першим кроком у встановленні нових відносин суспільства та правоохоронців. Якщо орієнтуватися на американський досвід, залишилося виконати ще три пункти – збільшити зарплату міліціонерам, зробити їх більш універсальними та налагодити судочинство – швидке, милосердне і справедливе. А там і до порядку на дорогах недалеко.