У XVII - на початку XIX століть багато міст США публікували рекламні оголошення в європейських (передусім, англійських) газетах, пропонуючи привабливі умови для ремісників, які захочуть переселитися до Америки. Штат Массачусетс обіцяв усім професійним мірошникам безкоштовні ділянку землі та ліс, які можна було використовувати для будівництва млина. Окремі підприємці також брали участь у цьому процесі. Наприклад, у 1784 році почала розвиватися скляна індустрія міста Балтимор - місцевий комерсант привіз із Німеччини 68 склодувів, а з Голландії - ще 14. Аналогічним чином спеціалістів імпортували підприємці з багатьох інших держав.
До середини XIX століття більшість робітників на американських текстильних виробництвах були іммігрантами з Англії - колишні працівники британських текстильних мануфактур. Один із них - Семюель Слейтер - нині вважається батьком промислової революції в США. Слейтер, який працював спочатку ткачем, а потім начальником середньої ланки, обійшов існуючу в Англії заборону на імміграцію професіоналів і видав себе за сільськогосподарського робітника. Переїхавши до США, він перевіз із собою й найпередовіші текстильні технології, що існували у світі. Слейтер фактично з нуля створив текстильну промисловість США.
Аналогічним чином США посилили та збагатили багато інших іммігрантів: наприклад, француз Ірене Дюпон привіз до США новітні технології виготовлення пороху (досі існує створений ним хімічний концерн E.I. du Pont de Nemours and Company, який став одним із найбільших у світі). Швейцарський фінансист Альберт Галлатін став міністром фінансів США. Галлатін фактично організував придбання у Франції її північноамериканської колонії Луїзіани, завдяки чому територія США збільшилася майже вдвічі.
У 1847 році Ендрю Карнегі емігрував до США з Шотландії. Через п'ять років він заснував компанію, яка згодом перетворилася на US Steel - найбільшу сталеливарну фірму світу. У 1889 році Карнегі опублікував есе «Проповідь багатства», в якому доводив, що багаті люди зобов'язані надавати допомогу малозабезпеченим. Карнегі був прихильником ідей британського філософа Герберта Спенсера і прагнув застосувати ідеї неодарвінізму до сучасної політики. Зокрема, він намагався впровадити в політику ідеї миротворчості та міжнародного арбітражу. Один із найвідоміших «мозкових центрів» США – «Фонд Карнегі за міжнародний мир», а також «Палац миру» (нині Міжнародний суд у Гаазі) були засновані Ендрю Карнегі. Крім того, він сформував у США широку мережу безкоштовних бібліотек.
США приваблювали таланти, які намагалися знайти притулок від переслідувань на батьківщині. Емігрант із Росії Володимир Зворикін у 1933 році побудував перший телевізор. Разом зі ще одним вихідцем із Росії - Давидом Сарновим, президентом RCA (Radio Corporation of America), він створив першу у світі телевізійну станцію, а заводи RCA розпочали виробництво перших телевізорів. Пізніше Зворикін винайшов прилад нічного бачення, а RCA і досі є одним із найбільших світових виробників електронної техніки. Інший емігрант із Росії, Ігор Сікорський, авіаконструктор, у 1939 році побудував у США перший вертоліт (гелікоптер). Досі компанія Sikorsky Aviation Corporation залишається одним із світових лідерів вертольотобудування.
Історик Найал Фергюсон у книзі «Світова війна 1914-1989», підкреслює, що на початку ХХ століття найкращими у світі науковими центрами та університетами володіла Німеччина. Однак нацизм призвів до того, що з них вигнали багатьох відомих учених, найвідомішим із яких був Альберт Ейнштейн. Загалом, перед початком, під час і одразу після завершення Другої світової війни до США перебралися близько 100 тис. європейських учених. Серед них: батько водневої бомби Едвард Теллер; один із творців теорії ігор Джон фон Нейман; один із розробників теорії ланцюгової ядерної реакції Лео Сциллард та інші. У короткостроковій перспективі ці таланти дозволили США першими створити ядерну зброю (як відомо, нацистська Німеччина не встигла цього зробити). Одним із довгострокових наслідків такого «витоку мізків» став розквіт університетів США та американських наукових центрів, які заграли у світі першу скрипку.
Після завершення Другої світової війни США доклали значних зусиль, щоб отримати у своє розпорядження не тільки секретні технології нацистської Німеччини, але й її уми. Так, наприклад, була проведена надсекретна операція «Скріпка», мета якої - пошук і перевезення до США німецьких військових спеціалістів (наприклад, ракетник Вернер фон Браун, який створив згодом американські балістичні та космічні ракети). Історик Лінда Гант, авторка книги «Секретна програма: уряд Сполучених Штатів, нацистські вчені та проект «Скріпка»«, зазначає, що США не були самотні в полюванні за «мізками» - аналогічні операції в Німеччині проводили СРСР та Велика Британія.
Процес переїзду європейських учених до США тривав у 1950-1960 роки, коли Сполучені Штати витрачали величезні кошти на наукові дослідження. Європейське фізичне товариство зазначає, що на відміну від попередніх хвиль «витоків мізків», ця була зумовлена спробами вчених знайти кращі можливості для застосування своїх талантів. Європа втрачала для них привабливість через зниження державних інвестицій у науку, зменшення престижу професії, відсутність сучасного наукового обладнання, нечіткі перспективи на майбутнє тощо. Так, за даними журналу Science, в останнє десятиліття з Німеччини до США переїхав кожен сьомий отримувач докторського ступеня. Троє з чотирьох учених Німеччини, які є володарями Нобелівської премії, нині працюють у США.
Серед талантів, які змінили не лише США, а й світ, можна назвати емігранта з Австрії Юджина Клейнера, який де-факто створив всесвітньо відому Силіконову долину - центр високотехнологічних розробок. За участі Клейнера стартували такі компанії, як AOL, Netscape, Sun Microsystems, Amazon, Lotus та ін. Втікач у 1956 році з Угорщини Ендрю Гроув створив і вивів на провідні позиції у світі компанію Intel. Іноземні уми дозволили створити й багато процвітаючих інтернет-компаній, таких як Google і YouTube.
Процес залучення талантів у США призвів до низки несподіванок. По-перше, внесок іноземних фахівців у науку й економіку США вражає уяву. По-друге, у деяких галузях знань уже розпочався зворотний процес - з різних причин «мозки» їдуть або збираються їхати в інші країни.
Нині, за даними Бюро перепису населення США, 14% працездатних американців народилися за межами країни (останні доступні дані на 2002 рік). Дослідження Інституту міграційної політики показало, що 44% іммігрантів зайняті на місцях, що потребують високої кваліфікації (для корінних американців цей показник дорівнює 60%). Однак тут є тонкість: на малокваліфікованих роботах зайняті, в основному, вихідці з Латинської Америки, Африки та країн Карибського басейну. Європейці та азіати процвітають на висококваліфікованих посадах, причому подібні позиції займають 82% з них, що набагато вище за аналогічний показник для корінних американців. За даними Центру імміграційних досліджень, в останнє десятиліття до США переїжджає все більше малоосвічених людей. Наприклад, серед іммігрантів, які прибули до США в період з 2000 по 2006 рік, у 31% не було шкільного атестата зрілості.
Дослідження Міжнародного валютного фонду показало, що серед легальних іммігрантів, які переїхали до США, лише 7% закінчили початкову школу, більше половини мають середню або середню спеціальну освіту, близько 25% закінчили вищі навчальні заклади. Переселенці з Африки становлять мізерну частку іммігрантів, однак серед них троє з чотирьох мають диплом про вищу освіту. Аналогічна історія спостерігається і серед представників інших слаборозвинених держав. Так, вищу освіту мають 70% іммігрантів з Гаяни, 46% - з Тринідаду і Тобаго, 42% - з Ямайки.
Нині іноземні таланти відіграють колосальну роль у науці й бізнесі США. За підрахунками Інституту американського підприємництва, 41% патентних заявок на винаходи, поданих у США в 2005 році, були дітищами іноземних талантів. «Іноземці» видали 75% міжнародно зареєстрованих патентів, що належать телекомунікаційній фірмі Qualcomm, 65% патентів фармацевтичного гіганта Merck, 64% електромеханічного концерну General Electric і т. д.
За підрахунками Association of International Educators, ставка США на залучення іноземних студентів призвела до того, що якщо в 1954-1955 роках у США навчалися 34 тис. іноземців (1,4% від загальної кількості студентів), то в 2005-2006 роках - 565 тис. (відповідно, 3,9%). Більше половини з них - студенти з Південної Кореї, Індії, Китаю, Тайваню та Мексики.
За оцінками Національного фонду науки США, іноземні студенти отримують 40% наукових ступенів у сферах хімії та біології, 50% - у математиці та комп'ютерних дисциплінах, 58% - в інжинірингу. На кожного іноземного студента, який здобув освіту в технічних вишах США, припадає 62 патентні заявки (для корінних американців цей показник - 51 заявка на 100 випускників).
Приблизно 60% випускників американських вишів залишаються працювати в США. За підрахунками Інституту міжнародної освіти, понад третина американських учених, які стали лауреатами Нобелівської премії, є іммігрантами. За даними журналу Time, нині в США працюють близько 400 тис. європейських учених (загалом у Європі налічується близько 11 млн наукових працівників), і більшість із них не має наміру повертатися на батьківщину.
Дослідження Університету Дьюка показало, що в період з 1995 по 2006 рік іноземні таланти (переважна більшість з них мають наукові ступені), які переселилися до Сполучених Штатів, створили чверть нових інжинірингових і технологічних компаній США та понад половину подібних фірм, що базуються в Силіконовій долині. Загалом ці фірми створили 450 тис. нових робочих місць і в 2006 році отримали $52 млрд доходу. Найчастіше іноземні «мозки» знаходять себе у сферах створення програмного забезпечення, виробництва напівпровідників, ними створені найкращі монітори та комп'ютерна периферія, інформаційні технології. За даними цього дослідження, найактивнішими у справі створення нових високотехнологічних компаній є переселенці з Індії (на їхню частку припадає 26% стартапів), Китаю, Тайваню та Японії. У деяких штатах помітний і пострадянський вплив: наприклад, у Массачусетсі 3% високотехнологічних компаній створені вихідцями з Росії, у Нью-Йорку - 6%.
Крім того, США мають низку державних програм, розрахованих на залучення іноземних фахівців. Так, існують особливі типи віз - H-1B (у 2007 році її отримали 65 тис. фахівців плюс 20 тис. випускників американських вишів) і деякі її «двійники» (наприклад, громадяни Австралії отримують аналогічну візу E-3). За даними Інституту міжнародної освіти, нині в США працює близько 90 тис. іноземців, які мають наукові ступені.
Однак наразі в США заговорили про початок процесу «повороту витоку мізків» (reverse brain drain). Проведене в 2003 році дослідження Принстонського університету показало, що кожен третій з нових висококваліфікованих іммігрантів, які прибули до США, не впевнений, що залишиться в Америці надовго.
Річард Флорида, автор книги «Зростання творчого класу», стверджує, що в довгостроковій перспективі Сполучені Штати можуть зіткнутися з тим, що вже «американські мізки» шукатимуть щастя за кордоном. Причин цьому декілька. Наприклад - політика, яку проводять федеральні органи влади. Так, у США запроваджено певні обмеження на дослідження стовбурових клітин, що призвело до відтоку відповідних фахівців до Європи, де подібних рамок не існує. Ще одна причина – аутсорсинг: американські корпорації активно відкривають дослідницькі центри в інших країнах світу, де вчені обходяться набагато дешевше. Водночас вони скорочують найдосвідченіших і, відповідно, старших фахівців.