Для подорожі Старим містом найкраще купити будь-який путівник російською мовою. Вони продаються всюди, їхня ціна – від 20 до 50 шекелів. Паломник іде до храму Гробу Господнього Віа Долороза – вулицею Скорботи, Хресною Дорогою, останнім шляхом Ісуса. Від палацу Каяфи, місця, де Ісус був засуджений до смерті, до Голгофи шлях паломника розмічений зупинками. Усього їх дванадцять. Докладний опис «зупинок» на Віа Долороза можна купити біля будь-якої крамнички, ціна книжечки російською мовою – 2 шекелі.
Добре опинитися в Єрусалимі в спеку, в розпал літа. Є кілька хвилин на заході сонця, коли місто по-особливому освітлене сонцем. Розплавлене золото заливає південні стіни, Стіну Плачу, світле каміння долини Кедрон. У час Страшного Суду через долину буде протягнута тонка нитка, мертві повстануть і підуть по ній.
Праведники дійдуть до Масличної гори, а грішники впадуть. Трохи позаду – Геєнна Вогненна, яр Гінном. Тут юдеї-ідолопоклонники приносили жертви Молоху. Вони кидали дітей у розпечене черево мідного ідола і, щоб заглушити крики, дуділи в шофари – труби з баранячого рогу. Яр назавжди став символом жаху і вічних мук, у нього скидали гній, сміття, трупи страчених. Сказано було: «У Геєнні... черв'як не вмирає і вогонь не згасає», – щоб хоч якось вгамувати сморід, тут постійно горіли багаття. Погана слава відвертала, і яр зберігся до наших днів майже без змін. Святі місця забудовані, давня географія не простежується, а Геєнна – ось вона, як була, так і залишилася. Розплавлене золото заливає стіни Старого міста, а на Геєнні – тінь, яр темний, хоч і знаходиться з південного боку. Вище – забудована храмами і синагогами гора Сіон. Її назва походить від слова «пустеля». Єрусалим – «місто, звернене до пустелі». Тут під червоним покривалом кам'яний саркофаг, могила царя Давида, а на «другому поверсі» – місце Таємної Вечері.
Світло вже не сліпить і не жене в тінь. Ми п'ємо холодний свіжовичавлений апельсиновий сік, такий же жовтий, як усе навколо. За Гнойовими воротами араб продає єврейські бублики-бейгелі, які треба макати в перемішану з сіллю пряність – заатар. «Два шекель!» – російською кричить араб. Він тут живе, йому головне – шекель, а не захід сонця. У Старому місті багато торговців, особливо – біля християнських святинь. Спочатку це заважає, дратує, потім звикаєш. У приватних бесідах ізраїльтяни іноді проговарюються, що народу Ізраїлю християнські святині ніби ні до чого, терплять абияк. Так араби в Єгипті ставляться до пірамід, турки до візантійських руїн – щось чуже, та й годі. аби фунти-ліри платили. Від купола мечеті Омара відбивається останній, найтепліший промінь – і золото гасне, перетворюється на сухий кадмій, а потім на бляклу кіновар. Обнесена стінами гора Моріа зайнята мусульманськими святинями. «Купол Скелі», мечеть Омара, побудована над скелею, звідки на ангелі-коні з головою павича піднісся на небо пророк Магомет. За ним спробувала слідувати і скеля, але ангел Гавриїл зупинив її, залишивши на камені слід своєї руки.
Під'їжджає автобус, і через турнікети-металошукачі на площу біля Стіни Плачу проходять на молитву ортодоксальні євреї. Після руйнування храму Соломона раз на рік євреям дозволялося приходити до стіни і оплакувати руйнування. Але Стіна – не стіна зруйнованого Храму, як вважають багато туристів, а просто місце, максимально близьке до того, де стояв Храм (і, додамо, місце – не зайняте мусульманськими святинями). Жінки і чоловіки моляться окремо. У лівій, «чоловічій», половині під аркою – вхід до синагоги. Турист теж може пройти до Стіни, зайти в синагогу і навіть фотографувати. Єдина умова – необхідно покрити голову, причому необов'язково кіпою, зійде і бейсболка; паперову кіпу можна взяти у служителя при вході.
Непогано і без певного маршруту, просто так поблукати Старим містом. Воно поділене на чотири квартали. Єврейський – місце проживання ортодоксів – відреставрований, відновлений, в античного вигляду анфіладах розміщуються дорогі магазини, у підземній частині відкриті для туристів руїни римського часу. Найвідвідуваніша частина Мусульманського кварталу – східний базар. Торгові вулички здебільшого криті, вузькі. Єрусалимський базар – один із най«східніших». Мабуть, він екзотичніший за знаменитий каїрський, такого не побачиш у Середній Азії, Еміратах, Тунісі. На базарі кого тільки не зустрінеш – єгиптяни, йорданці, друзи, бедуїни.
Друзи – прихильники мусульманської секти ісмаїлітів. Їх часто можна зустріти на півночі Ізраїлю. Друз носить круглу чорну шапку з червоним оксамитовим верхом, куций піджачок і просторі шаровари.
Бедуїни – жителі пустель, кочівники-скотарі. Табори з наметами бедуїнів трапляються дорогами Ізраїлю. Заходити в табір без дозволу старійшини не можна. Кожного, хто випадково опинився в жіночій половині намету, чекає смерть. Огляд табору в супроводі старійшини після торгу обійдеться в $20 плюс дрібні монетки зграї босоногих малюків. Але навіть пристрасний любитель екзотики знайде в справжньому таборі бедуїнів мало цікавого – вівці, кози, гній, бруд. Головне багатство бедуїна – не худоба, а добротні кілки для намету. У пустелі дерева мало, тому наречена приходить до нареченого зі своїми кілками. Бедуїни вважають решту мусульман відступниками, адже решта зреклися ідеалу кочівника – бідності – і володіють нерухомістю. Тому бедуїни служать в ізраїльській армії і при нагоді воюють з іншими арабами.
Вірменський квартал розташований навпроти вежі Давида і менше за інших перебудовувався і руйнувався. Вірменські священники безпомилково розпізнаються навіть у строкатому єрусалимському натовпі. Усім своїм виглядом вони намагаються виставити себе носіями якоїсь давньої мудрості і ходять навіть повільніше, ніж паломники-єгиптяни. Жителі Мусульманського і Християнського кварталу – араби, і тому в цій половині Старого міста багато схожого. Хіба тільки в Мусульманському кварталі можна раптом натрапити на загадкові кладовища на перших поверхах напівзруйнованих будинків. Але і там, і тут однаково пахне віковим пилом, прянощами, тютюном, кислою старістю.
Мусульманський квартал плавно змінюється Християнським. Ті ж крамниці, ті ж продавці, але, тільки відійди вбік, у безлюддя – і ось уже назустріч трапляються католицькі ченці – францисканці, бенедиктинці, цистеріанці, грецькі священники, смагляві копти зі своїми дивними хрестами на грудях, похмурі чорні ефіопи. Серед арабських кафешок з'являються грецькі і навіть польські. Тут, в оточенні церков і монастирів різних християнських конфесій, знаходиться найголовніша християнська святиня – Храм Гробу Господнього.
ТАМ, ДЕ ХРАМ
За картою, без сторонньої допомоги знайти Храм важко. Не видно нізвідки ні куполів, ні стін. Але ось тільки що шумів базар, колихали вітерцем різнокольорові тканини, золоті прикраси сліпили очі, кричали-впарювали свій товар араби-дрібноторгівці – і раптом паломник опиняється на невеликій брукованій площі перед Храмом і розуміє – так, це тут. Під вагою куполів і могутніх стін Храм за віки вріс у землю. З усіх боків до нього ліпляться, тіснять монастирі та випадкові будівлі. Жодного порівняння з мусульманським комплексом на горі Моріа. Там простір, багатство, відчуття продуманої архітектури, вивіреного, розрахованого тиску на уми. Зрештою, там є місце, де можна разом зібрати тисячі паломників. У Храмі Гробу Господнього немає ні особливої позолоти, ні простору, стіни складені зі звичайного тесаного каміння різного розміру, а між камінням нерівні, товсті шари цементуючого розчину. Але це – центр християнського світу.
Біля входу, біля мідних воріт стоїть араб. Він відрізняється від іншої несерйозної публіки строгим костюмом і благородством постави. Ваджі Нусейда – хранитель ключів. Конфесії, що поділили Храм, здавна довіряють ключі мусульманській родині, аби уникнути сварок і непорозумінь. Ворожнеча між християнами давня і серйозна. У середині минулого століття з Гроту Різдва у Вифлеємі була викрадена срібна зірка, що позначала місце народження Ісуса. Католики звинуватили, звісно, православних. Досі за наклеп ніхто й не подумав вибачитися, хоча католики останнім часом тільки й роблять, що вибачаються за історичні помилки. Біля воріт – розколота колона. Розповідають, коли православних не пустили до храму, стався землетрус, колона тріснула, а ворота відчинилися самі собою. Після цих пригод і виникла думка віддати ключі нейтральним арабам.
До Храму прилягають грецький і католицький монастирі, увійти до них можна тільки через Храм. А от у монастир ефіопської церкви, який знаходиться на даху Храму, біля купола, потрапляють з ринкової вулички або через ефіопський приділ. Підіймаючись нагору, по дорозі можна побачити ефіопів, що моляться. У них своя Біблія, в основному релігійні оповіді присвячені приїзду царя Соломона до цариці Савської.
Всередині Храму, прямо біля воріт – Камінь Помазання, тут поклали зняте з хреста тіло Ісуса, помазали миром і загорнули в плащаницю. Сам камінь прикритий плитою з рожевого шиферного каменю.
Праворуч від каменя Помазання – сходи на Голгофу. Скеля, на якій розіп'яли Христа і двох розбійників, закрита каплицею. У каплиці два приділи – православний і католицький. Паломники стають на коліна і торкаються скелі та срібного кола з отвором, до місця, куди був вставлений хрест. Чорні кола позначають отвори від хрестів розбійників. За склом – тріщина в скелі, вона утворилася від струсу землі в момент прибивання до хреста. Саме прибивання відбувалося на місці католицького приділу. Там же вікно – колишні двері на Голгофу, через які імператор Гераклій вніс Животворящий Хрест. За вікном, внизу – католицька каплиця Адама, за католицьким переказом тут похований череп першої людини.
Каплиця Гробу Господнього знаходиться у величезній купольній ротонді. Каплиця побудована над поховальною печерою і складається з двох приділів. У першому в мармуровій вазі зберігається шматок каменю, яким була завалена печера. У другому під мармуровою плитою – Гріб Господній. Тут схиляють коліна, моляться, прикладають для освячення натільні хрести. Розповідають, у приділі Гробу Господнього і в наш час трапляються чудеса. Віруючі чують таємничі звуки, трапляються і божественні видіння. Виходять звідси задкуючи, залишаючись обличчям до гробу. У приділ входять не більше двох осіб, тому до каплиці завжди стоїть черга. Біля входу православний священник окроплює паломників святою водою. Куплені біля входу в Храм в'язки з 33 свічок паломники запалюють ліворуч від каплиці, біля незгасних лампад – і гасять у гасильнях. Ці свічки дарують або запалюють вдома, на Великдень.
Біля задньої стіни каплиці – приділ коптів або вірмен (предмет давньої жорстокої суперечки). Тут паломники торкаються до не закритої мармуром частини поховальної печери.
Позаду каплиці – напівзруйнований престол сирійців. І за нього сперечаються вірмени, і тому реставраційні роботи зупинені. Праворуч від престолу, в глибині короткі скельні катакомби – могила Йосипа Ариматейського, в саду якого був похований Ісус. Це місце належить ефіопам.
Ліворуч від каплиці – церква францисканців і осучаснені католицькі престоли. А прямо по центру – грецька православна церква, в центрі якої на підлозі позначений так званий «пуп землі». За католицькою частиною Храму, в глибині, є давнє приміщення з колонами. Це Христова в'язниця – давній карцер, де короткий час утримувалися засуджені до страти, в тому числі Христос і двоє розбійників.
Найдавніше і найглибше місце – храм Обрітення Чесного Хреста з католицьким і православним приділами. Тут, у вирубаній у скелі підземній ніші, знайшли Хрест Господній.