Історичний центр Торонто
У Торонто на вчительські позиції, мабуть, найбільша кількість охочих. Новоспечені вчителі часто їдуть працювати до Англії, на північ, в азійські чи арабські країни, оскільки тут роботи майже немає. Нечисленні відкриті вакансії щороку заповнюються або за знайомством, або найкращими кандидатами. Державна освіта в Канаді радше хороша, особливо якщо порівнювати зі Штатами.
Ах, якби я знала французьку! Це єдиний предмет, з яким зараз можна знайти вчительську роботу в державній школі навіть у Торонто одразу після закінчення педінституту.
Офіційні дані по Онтаріо: лише 2 відсотки населення регулярно розмовляють французькою. Другу державну мову в Торонто чути набагато рідше, ніж російську, українську чи румунську. Все настільки погано, що я навіть не змогла знайти жодних безкоштовних курсів французької для дорослих. Цікаво, що в Нью-Брансвік (малесенька острівна провінція в Канаді) французькою вдома розмовляє третина населення.
Торонто і схожий, і не схожий на інші північноамериканські міста. Місто все ще перебуває на стадії самовизначення і змінюється. У різний час «Торонто» називали дуже різне. Буквально 30 років тому це було географічно досить невелике місто, в основному освоєне ще за часів, коли люди пересувалися пішки та верхи. Усе, що було поза його межами (хоча ці межі були непомітні зовні), мало власні назви і свою адміністрацію, свої закони тощо. Були Східний Йорк, Північний Йорк, Етобіко тощо. Ці назви залишилися й зараз, але вже як назви районів, тому що 30 років тому відбулося об'єднання історичного Торонто, який іноді називають старим містом (old City of Toronto), і навколишніх поселень. Тепер Торонто – четверте за розміром місто в Північній Америці. Місцеві патріоти досі палко сперечаються, чи потрібне було це об'єднання (amalgamation), чи воно принесло більше шкоди, ніж користі.
Зараз Торонто вже прикрашається до Різдва. У молах грають різдвяні та новорічні пісні, від яких дуже швидко звірієш. Не знаю, як виживають у передріздвяний сезон продавці.
Але «біле Різдво», оспіване в різних відомих піснях, у Торонто трапляється не так часто. А от на православне Різдво сніг завжди є. На Новий рік – 50 на 50. Якщо порівняти з Москвою, то зима тут коротша, а снігу менше. Осінь і весна сухіші та сонячніші, зима – вітряніша та вологіша. Торік якраз під Новий рік добу йшов дощ, обледеніли всі дерева. Проводи теж обледеніли, почалися обриви. Більша частина Торонто була без світла. Нам пощастило, у нас не було світла трохи менше трьох днів. А в деяких районах – два тижні. Після цих подій ми купили генератор. Цього року Буффало віддувається. Ті ж умови географії та клімату (так званий озерний ефект) призводять іноді й до великих локалізованих снігопадів.
Батьки переїхали з нами сюди в 1997 році. Півроку ми прожили в «російському» районі (тут росіянин – будь-хто, хто таки-так говорить російською), а потім поїхали в край неляканих корінних англосаксонських канадців, і через три з половиною роки я повернулася в Торонто вже назавжди – вступати до університету. Переїжджати великого бажання немає. У Ванкувері класно, але ще дорожче, ніж у Торонто. У Монреалі – ближче до Європи, жінки гарно одягаються, але ми не розмовляємо французькою. Центральні провінції – це синій (колір Консервативної партії Канади) край температурних перепадів і величезних відстаней.
У Канаді значно менше повних, ніж у США. У США, чим далі на південь просуваєшся, тим товстішими стають талії в оточуючих. До речі, у Канаді й вимова приблизно однакова по всій країні, немає такої різниці у вимові, як між північними та південними штатами Америки.
Торонто – фінансова столиця Канади. Вколюють тут люди багато, а відпочивають (якщо тільки не пощастило прилаштуватися до годівниці державної посади) мало. Жодних двотижневих канікул під Різдво. Найпоширеніший варіант у приватних компаніях: 25 грудня і 1 січня – вихідні, 24 і 31 грудня – скорочені дні. Всі магазини працюють за таким же розкладом.
Наш біль і біда – це метро. Воно ж – нескінченна тема передвиборчих кампаній на рівні міста, а іноді навіть обговорюється на виборах рівня провінції чи країни, оскільки метро субсидується урядом.
Метро в неділю починає працювати о 9 ранку. Автобуси ходять, але рідко, так що дістатися кудись вранці в неділю без машини буває нелегко. Взагалі, метро тут є давно, але, будучи зв'язане по руках і ногах профспілками, працює погано. У Ванкувері та Монреалі, не кажучи про Нью-Йорк (про Росію та Європу я навіть не заїкаюся), підземка влаштована набагато краще.
Для входу в метро ми користуємося жетонами. Це гарні монетки, розміром і вагою схожі на колишню радянську копійку, призначені для втрачання. Справедливості заради треба сказати, що вже досить давно є технологічне нововведення – магнітна картка для місячного проїзного. Який зараз коштує, якщо приблизно перевести на рублі, близько 4000 рублів для дорослого. Ще метро – це приклад людинолюбства та турботи. Якщо комусь стає погано в годину пік, – часте явище, – всі поїзди на гілці зупиняються і чекають, поки приїдуть медики. Один раз ми простояли в тунелі 20 хвилин. Вентиляція не працювала – тільки-но пустили нові поїзди і ще не налагодили їх.
За 18 років у Торонто побудована одна невелика гілка з п'ятьма станціями протягом восьми кілометрів. Інтернету в метро немає. Кажуть, на кількох станціях у центрі є і існує амбіційний проект поширити це передове досягнення на інші станції, але про інтернет у тунелях і мови немає. Зате всі станції, і всі поїзди, і автобуси доступні людям з обмеженою мобільністю або просто матусям з візками: є або ліфт, або хоча б ескалатор.
Звісно, у всіх будинках, магазинах, офісах тощо є пандуси та двері, що відчиняються автоматично. Навіть у православній церкві, яка займає будівлю колишньої синагоги початку століття, облаштували ліфт.
До речі, можна сказати про цікаву рису переобладнання різних релігійних споруд. Хвилі імміграції, що проходять через Торонто, призводять до перепризначення споруд різних культів. Частина католицьких та протестантських храмів у центрі, у міру відтоку білого віруючого населення та зменшення християнської віри взагалі, стають житловими будинками. Тобто навколо храму будується кондомініум, і церква перетворюється на частину нової будівлі. І в колишньому вівтарі – чиясь квартира.
Тепер про студентське життя. Хто може жити з батьками під час навчання, зазвичай так і роблять, оскільки безкоштовних гуртожитків тут немає. Гуртожиток трохи дешевший, ніж оренда житла аналогічної якості, до того ж, звісно, знаходиться або на території університету (коледжу), або зовсім поруч. Але загалом оренда житла дорога, багато хто знімає далеко від універу.
Чого тільки студенти не знімають! Поки я шукала кімнату, навіть бачила на повному серйозі горище, що здається, куди треба було потрапляти по приставній драбині. Після досягнення повноліття жити з батьками не прийнято, проте всяке буває. Все ж у Торонто, незважаючи на те, що це друге за дорожнечею місто в Канаді після Ванкувера, працююча сім'я з нормальним доходом може купити якщо не будинок, то квартиру, і необов'язково в передмісті чи поганому районі.
Останні років 10-15 у самому центрі Торонто відбувається точкова забудова між офісними хмарочосами, у кварталах, де раніше були театри, студії та нічні клуби. Однак міське планування в цих зонах не включає ні парків, ні дитячих садків. Як зауважили нещодавно в місцевій пресі, з боку міської влади було дуже дивно видавати ліцензії на нові будівлі, призначені й влаштовані суто для дорослого життя неодружених людей, і не очікувати, що така кількість неодружених молодих людей обох статей, зібрана в одному місці, не почне розмножуватися. Тож тепер поряд із чоловіками в костюмах по кам'яних бруківках у центрі гуляють матусі з візочками і стихійно організовуються всілякі мамські групи.
Ми й самі жили два з половиною роки після народження дитини в центрі. Вечорами гуляли біля парламентських будівель і по території університету, де навчалися з чоловіком. У холоди ми з дитиною гуляли по підземному молу, що починається під сусіднім будинком.
Торонто – місто безпечне. Як і скрізь у Канаді, зброя заборонена (окрім мисливських рушниць, та й на ті потрібно отримувати ліцензію і використовувати тільки на полюванні або на стрільбищі). Натомість процвітає велосипедне крадійство. Просто епідемія. Особисто у нас остаточно вкрали чотири велосипеди. Незважаючи на замки та камери спостереження. Періодично трапляються вбивства підлітків або цілком невмотивовані вбивства на побутовому ґрунті або в стані афекту, але все ж статистика злочинів така, що насильницькою смертю в місті вмирають менше 100 осіб на рік (на майже 3 мільйони жителів).
Ми часто не зачиняємо двері та вікна в будинку. Наш район вельми недешевий, і зломи періодично трапляються, але лізуть зазвичай у будинки, де є чим поживитися. Коштовності, дорога техніка. Ніхто не краде речі з саду перед будинком, хоча, здавалося б, заходь уночі та бери. Якщо знехтувати тлінними цінностями цього світу, можна жити абсолютно спокійно. Тому що, навіть якщо теоретично в будинку є дорогий холодильник, ікони, багато книг та інженерне обладнання чоловіка, все цінне або непідйомне, або дуже складно потім продати. Ще допомагає для «відвороту» їздити на старих машинах. Дорога машина перед будинком – вірна наводка для злодіїв.
Поліція за викликом приїжджає швидко, навіть якщо проблема лише в сусідах, що святкують допізна. У центрі невелике число поліцейських об'їжджають вулиці на конях. Не знаю, що відчувають тварини на вулицях, забитих машинами, велосипедистами та пішоходами, але традиція хороша. Приємно побачити доброго конягу.
Культура переробки відходів і взагалі зелений рух у Торонто слабший, ніж у Європі, але в цілому близько до європейських стандартів. Сміття ділять на три частини: харчові відходи (куди можна складати й памперси), вторсировина і власне сміття. Чим менше викидаєш сміття, тим менше платиш. А харчові відходи компостують разом із листям, яке люди збирають у паперові мішки восени, і отриману землю безкоштовно роздають населенню по кубометру в одні руки. За землею приїжджають в основному китайці та наші колишні співвітчизники.
Город в Торонто робити можна, а курей тримати не можна. Періодично питання про курей порушують у муніципальній раді, але через велику кількість важливіших справ усе відкладають і відкладають.
Коли ми іммігрували, як такого зеленого руху, поняття «органік» і фермерських ринків у місті майже не було. Натомість тепер ринків величезна кількість. У Торонто тільки один великий парк. Усі кажуть, що Торонто зеленіше Москви, але мені чомусь здається, що навпаки. Можливо, просто тут машини кращі, заводів у межах міста немає, та й саме місто в п'ять разів щонайменше менше Москви за населенням, ось і виходить, що повітря набагато чистіше: знову ж таки, з озера добре продувається.
В озері Онтаріо тепер можна купатися (до недавнього часу вважалося небезпечним для здоров'я). Дуже довгий пляж. Серфінг, кілька яхт-клубів... Повітряних зміїв запускають. Один раз чоловік грав на піаніно на березі. Спеціально прикотив на пляж піаніно на коліщатках. Здається, таке може бути тільки в Торонто.
Оскільки екологія в Торонто хороша, у місті мешкають величезна кількість білок, єнотів, яструбів, дуже багато дрібних птахів, канадських гусей, а також летючі миші, цикади, олені, бобри, бурундуки, лисиці, койоти. Єноти та білки живуть нарівні з голубами навіть у закованому в бетон центрі. У нашому кондо єнот періодично падав у сміттєвий бак і двірник ставив йому дошку, щоб він міг вилізти. У багатьох компаній прибутковий бізнес із викурювання білок та єнотів з горищ, повітропроводів і пічних труб. Канадські гуси пасуться на кладовищах, у парках, на футбольних полях і, взагалі, скрізь, де є трава. У багатьох «особливо гусячих» місцях стоять дорожні знаки, що попереджають про перехід гусьми дороги. За мого часу в університеті пара гусей влаштувала гніздо прямо на клумбі біля головного входу і навіть вивела там пташенят.
Торонто пишається своїм гей-парадом, а також гей-районом. Колишнього мера традиційної орієнтації, коли він не з'явився на гей-парад, а вважав за краще поїхати ці вихідні в котедж із сім'єю, всі засудили та затаврували. Після цього я зрозуміла, що, хоча дуже люблю Торонто і бажаю попрацювати на благо міста, мером бути не хочу.
Загалом, відбувається щось парадоксальне. Християнам тут (справді віруючим, а не формально, і належним до однієї з традиційних течій: католикам, православним, протестантам) не дуже добре живеться. Політкоректність і толерантність до нетрадиційних орієнтацій переважає над свободою віросповідання. Тобто якщо суспільне становище зобов'язує тебе ставитися до секс-меншин відповідно до місцевої політики, то твоя релігія нікому не вказівка. Мало що в Біблії сказано, що погані спільноти розбещують добрі звичаї і що мужоложці царства Божого не успадкують. Це твої особисті проблеми.
Є, звісно, й інші паради: на День Святого Патріка, парад Санта-Клаусів, парад на фестивалі «Карибана» (присвячений карибській та вест-індійській культурі) та інші. Народ зрання цілими сім'ями займає місця вздовж маршруту з їжею, складними стільцями та фотоапаратами. Ми, правда, віддаємо перевагу розважатися походами на симфонічну музику: квитки для молоді дешеві, а оркестр дуже хороший.
А от з театрами зовсім біда. Їх дуже багато, ставлять різне, але не знаю, не знаю… Не вражає. Всього один дитячий театр з маленькою програмою (ставлять всього п'ять-шість п'єс для різного віку, відповідно шестирічна дитина може піти на одну-дві п'єси, хто старший – теж на одну-дві). Тож до театрів я ходжу в Москві.
Що я дійсно люблю в Торонто, так це міську бібліотеку, вірніше – багато районних бібліотек, об'єднаних в єдину мережу. Книгу можна взяти в одному відділенні, а повернути в іншому. Якщо книги в місцевому відділенні немає, можна замовити з іншої бібліотеки. Купа програм для дітей. Відмінні години роботи. І все це безкоштовно!
Народ, не обтяжений інтелектуальними запитами, здебільшого відпочиває перед телевізором, влітку смажить барбекю біля дому або в парку, де часто є заздалегідь побудовані мангали; ходить по молах та ресторанах. Кінотеатри продовжують відвідувати.
Високе кіно в Торонто теж є. Торонтський кінофестиваль досить відомий, і зірки світової величини у нас не рідкість. Але ми ходимо на фестиваль документальних фільмів, який, мабуть, поступається лише американському Sundance за розмахом, якістю та кількістю представлених фільмів.
Торонто більше не біле місто. За останніми даними статистики, білих жителів – меншість, хоча й помітна. Звісно, є білі райони. Але іммігрантів, багато з яких осідають у Торонто та передмістях, більше. Є китайські, філіппінські, індійські, чорні та інші райони. Вивіски всі не англійською, тубільці англійською говорять погано, зате чого там тільки немає в магазинах! У цих районах проходять етнічні фестивалі: не треба їхати до Італії – виноград у чанах мнуть ногами прямо на вулицях Торонто. А на грецькому фестивалі смажать баранячі тельбухи.
Чомусь білі в Торонто, як і в інших розвинених країнах, не хочуть розмножуватися. Багато пар не мають дітей або мають тільки одного чи двох, та ще й тягнуть із пологами. Народжують вперше і в 35 років, і в 40. Спочатку п'ють протизаплідні таблетки, потім довго і нудно лікуються від безпліддя. Тож проблема стоїть на повний зріст. Пенсійний вік все відсувають і відсувають.
Втім, усім хочеться їздити відпочивати, купувати нові машини та будинки. Хоча соціалка в Канаді краща, ніж у Штатах, але все одно черга в нормальний садок чи ясла – два роки і більше, на декретні державні виплати в Торонто вижити дуже складно, і вони всього рік, а садок після виходу на роботу може коштувати половину місячної зарплати. Недорогі секції для дітей треба встигати ловити та записуватися, а так, дитячий дозвілля – справа недешева.
Але приємність життя в Торонто в тому, що якщо далеко не їздити відпочивати, готувати вдома, не витрачати гроші на мобілки-телевізори, дітьми самим займатися, то можна просто чудово і повноцінно жити на одну нормальну зарплату, та ще й до пенсії за будинок виплатити. І ось тоді вирушати в подорожі!
Як я вже казала, Торонто ще розвивається. Багато районів змінюються буквально на очах, одне перетікає в інше, старе сусідить з новим, і зовсім різні культури непогано уживаються разом.
Ірина ЄРУШОВА,
Торонто, Канада.