А що як спробувати хоча б на один вікенд зробити пиво точкою відліку в шкалі празьких цінностей? Тобто не шукати пристойні пивні в околицях собору Святого Віта, а навпаки, шукати цікаві собори в околицях, наприклад, пивної «Новоміський пивовар». Такий собі швейківський підхід, який цілком відповідає духу цього міста.
В усіх інших європейських містах діє правило: заходити слід тільки в ті заклади, де багато місцевих. Чим більше місцевих, тим краща кухня і гуманніші ціни, а якщо в закладі одні туристи, то його краще обійти стороною. У Празі не так. Турист туристу не рівня. Одна річ - група японців або червонопиких німецьких бюргерів, яких цікавить елітна оренда квартири чи вілли, і зовсім інша річ - заїжджі студенти, яких у дешевій Празі хоч греблю гати. Або так звані експати, осілі тут іноземці - найколоритніша частина празької публіки, персонажі один ексцентричніший за іншого, початківці-художники, письменники, поети, ледарі, прожигателі життя, тусовка яскрава і цілком безпечна. Саме вони створюють веселу і безтурботну атмосферу пивних Жижкова і Нового Міста. Пиво тут дешеве - 20-30 крон ($1). Тут же доведеться розпрощатися з деякими ілюзіями. Наприклад, знамените «різане» пиво - це просто суміш темного і світлого пива, і ніхто не буде наливати його в кухоль шарами - шар темного, шар світлого. Мабуть, це давнє мистецтво кануло в Лету разом з алхіміками та кабалістами. Майже ніде не приносять рахунків, офіціант робить якісь позначки на папірці і в кінці трапези оголошує якусь цифру, яка далеко не завжди є арифметичною сумою цін за все випите і з'їдене. Іноді трохи більше. Але враховуючи розслаблену атмосферу, загальну ввічливість і відносну дешевизну ($16 за ситний обід з пивом на двох), скандалити не хочеться, ще й на чай залишите.
Почавши з богемних передмість, повільно просувайтеся до центру міста. Конкретний маршрут не важливий. Найімовірніше, ноги самі приведуть вас до Флека. Путівники називають його «найстарішим і найвідомішим пивним рестораном Праги». За логікою речей, місце має бути наперед попсовим, і чекати від нього, окрім роздутих цін і фальшивих туристичних розваг, нібито нічого. Але не варто поспішати з висновками. «У Флеку» легко знайти в лабіринті вуличок за радісними криками, які розносяться на два квартали. Якщо вам пощастить, і в ресторані виявиться правильна компанія (ймовірність цього досить висока), то може вийти визначна кульмінація пивного вікенду. Взагалі-то, це містика, покрутіша за легенду про Голема, яким чином вдалося так розкрутити заклад, що пропонує лише один (!) сорт пива - горезвісний «Флековський лежак», до того ж не найвидатніших, прямо скажемо, якостей. «Роздута» ціна, приблизно $1,5 за кухоль, за празькими мірками - чисте пограбування. Офіціанти своїм цинізмом нагадують ялтинських трудівників серветки і підноса зразка початку дев'яностих. А публіка все одно в захваті. Горлаються пісні всіма мовами, у танок пускаються навіть норвежці, а побачити норвежця, що танцює, - це, знаєте, дорогого варте. У чому тут секрет? В атмосфері. А хто створює атмосферу? Сама публіка. Замкнене коло виходить. Загадка. І щоб розгадати її, одного вікенду мало. Треба б повторити.