Блискуча ідея барона де Кубертена
Ідея відновлення Олімпійських ігор належить французу барону П’єру де Кубертену (1863-1937). В юні роки його вразили оди еллінського поета Піндара, присвячені переможцям Олімпійських ігор. Він зайнявся спортом і став чудовим вершником, фехтувальником, веслярем і боксером, а згодом і активним пропагандистом спорту. У 1892 році прозвучало звернення де Кубертена до спортсменів усього світу з пропозицією відродити Олімпійські ігри. Незважаючи на те що ідея багатьом здалася наївною, вже в червні 1894 року на міжнародному атлетичному конгресі в Парижі було вирішено заснувати Міжнародний олімпійський комітет (МОК) і приступити до підготовки Ігор. Місцем їх проведення, за пропозицією відомого грецького письменника Д. Вікеласа, який став головою грецького комітету, стала Еллада.
У самій Греції одразу з’явилися противники та прихильники цієї ідеї. Так, прем’єр-міністр Х. Трікупіс вважав, що фінансове становище країни-банкрута не дозволяє навіть думати про таке дороге спортивне свято. Протилежну думку мала вся королівська родина на чолі з Георгом I. Грецька діаспора дала величезні гроші на відновлення та зведення монументальних споруд. Георгій Авероф, зерновий магнат, надав колосальну суму в мільйон драхм на реконструкцію давнього Стадіуму в Афінах, інші – на будівництво велодрому в Фаліроні тощо. Пружиною всієї підготовки Ігор став колишній мер столиці, секретар грецького олімпійського комітету Т. Філімон. Ці люди зробили все, щоб забезпечити святу широкий міжнародний розмах.
Незважаючи на дуже діяльні приготування в Греції, сумніви в успіху все ж були. Навіть навесні 1896 року біломармуровий у проекті панафінейський Стадіум не був остаточно готовий: деякі його частини зводилися нашвидкуруч із дерева; програми Ігор розроблялися в останні дні.
Але греки дружно готувалися до свята. Їхній патріотизм виявлявся в ці дні часом украй оригінально. Наприклад, коли стало ясно, що Ігри привернуть до Афін величезну кількість іноземців, кишенькові злодії провели зустріч і як один поклялися виявити гостинність на час Ігор. І справді дотримали слова, влаштувавши канікули для поліцейських. Іноземці пізніше захоплювалися благодушністю, тактом і порядністю всіх верств грецького суспільства.
Навесні 1896 року Олімпіада сучасності була приємним неформальним зібранням щирих любителів спорту 14 націй. Особливо підкреслювалося, що учасниками Ігор були атлети-аматори, а не професіонали, у чому організатори перших Ігор вбачали приклад для молоді в усьому світі, крок до фізичного виховання молодого покоління. У переважній більшості це були люди «хорошого товариства». Атлетизм для них був не ремеслом, а улюбленою справою, якій вони присвячували дозвілля, часто відмовляючись від багатьох розваг і ведучи скромний і розмірений спосіб життя.
Були помітні й національні особливості атлетизму тих років. Особливо вирізнялися американці, які представляли спортивні асоціації університетів північних штатів, що відзначилися в бігу, стрибках, метанні важких предметів; усі підтягнуті, молоді й худорляві; кремезні німці, які виконували загальні та індивідуальні вправи на німецьких снарядах, а також особливі хитромудрі вправи для преса, що супроводжувалися співами та мальовничими атлетичними групами. Німці відзначилися в бігу, стрибках, метанні диска, боротьбі. Елегантні й швидкі англійці показали себе першими в найбільшій кількості видів спорту, які у Великій Британії були особливо розвинені. Австрійці та угорці випереджали всіх у плаванні.
Французи були сильні у фехтуванні та велоперегонах і підкорили публіку своїм благородством. Так, під час велоперегонів на 50 км на арені наприкінці залишилися лише француз Фламан і грецький юнак Коллетіс. У розпал боротьби щось сталося з велосипедом грека. Тоді Фламан із вигуком Vive la Grece! дав суперникові час усунути несправність. Після завершення перегонів, у яких переміг Фламан, обох учасників захоплена публіка винесла з велодрому на руках.
Тріумфальною була перемога грецького бігуна в найважчому змаганні – марафонському забігу на 42 км дуже нерівною та незручною дорогою. У змаганні брали участь 18 спортсменів, із них 13 греків. Про наближення учасників до Стадіуму сповістив офіцер-вершник, який залишив бігунів за 9 км від Афін, а потім гарматний постріл сповістив, що бігун уже на межі міста... і що він – грек! Останні метри марафонської дистанції глядачі зустрічали неймовірним тріумфуванням, король уклав переможця в свої обійми. 24-річний селянин Луїс, найманий працівник на винограднику в селі Амарусі, неподалік від Афін, за одну ніч став національним героєм. Вбраний у національний костюм (фустанелу), він став предметом уваги всіх еллінів. Цікаво, що в літературі його називають то пастухом Спіросом Лоу (Луїсом), то листоношею, то селянином-власником, яким він, можливо, став згодом.
Блискучий успіх у здійсненні тоді ще непопулярної ідеї Олімпійських ігор надав нового імпульсу зростанню національної гордості греків і патріотичному піднесенню: спалахнуло ще попередньої весни повстання проти турецького панування на Криті розгорілося з небувалою силою. Під час Олімпійських ігор султан призначив християнського губернатора на Крит, а в серпні підтримав подальші поступки немусульманському населенню, полегшивши його становище.
«О спорт! Ти – мир!»
Закриття перших Олімпійських ігор 1896 року було надзвичайно урочистим. Усі, хто виступав, клялися підтримувати ідею олімпіад. Після численних виступів відбулася хода переможців навколо арени, і глядачі могли попрощатися з героями. На завершення грецький король обійняв спадкоємця престолу принца Костянтина, привітавши його з успіхом. Присутній тут же автор геніальної ідеї відродження Олімпійських ігор – 33-річний француз П'єр де Кубертен – виявився ніби забутим, на що пізніше звернула увагу навіть місцева преса. Але історія розставила все по своїх місцях, і нам з раннього дитинства близьке і знайоме ім'я П'єра де Кубертена – людини, яку спочатку ледь не вважали божевільним. Олімпійський вогонь продовжує горіти і в ХХI столітті! І кожні чотири роки звучать слова: «О спорт! Ти – мир!» – з «Оди спорту», написаної самим Кубертеном.
Греки сподівалися, що після такого успіху Олімпіади МОК змінить своє первісне рішення про пересувний характер міжнародних ігор. На церемонії закриття Ігор цю ідею озвучив сам король Георг I. Пізніше Греція самостійно вирішила провести в 1906 році ювілейні Олімпійські ігри в Афінах. Вони тривали 11 днів з 9 по 19 квітня на остаточно відбудованому Стадіумі – Мармуровому стадіоні. «Цей свого роду міжнародний конгрес спорту, – писав російський посланець в Афінах Ю. Щербачов міністру закордонних справ Росії графу В. Н. Ламздорфу 26 березня 1906 року, – заснований з ініціативи греків, тішить їхнє національне марнославство, переносить їх у ті далекі часи, коли елліни поширювали просвітництво по всьому світу. До того ж сучасні греки – любителі всякого роду змагань: за деякими статтями Ігор вони вже тепер враховують свої перемоги».
Нарешті, якою б безкорисливою сама по собі не була ідея Олімпійських ігор, вона, як і будь-яке підприємство, обіцяла населенню пряму матеріальну вигоду від приїзду значної кількості туристів, відвідування Пірея іноземними ескадрами та іншого. Однак, незважаючи на старання греків, Олімпіада 1906 року не увійшла в історію Олімпійського руху.