В результаті - «завдяки» нам! - в німецькій мові з'являються два взаємовиключні значення однієї й тієї ж ідіоми. І звичне в німецьких устах ввічливе «Moment mal, bitte!» («Хвилина - і все буде готово!») трансформується в рішуче «Moment mal!», що супроводжується рішучим жестом руки. Жестом, що нагадує заборонний помах смугастого жезла радянського гаїшника. Постараюся підібрати для деяких новачків «Унни» інший і найбільш адекватний сенс нібито тієї ж фразочки: «Стій, де сидиш, братане, і не смикайся!» Враховуючи дотошність наших німецьких друзів, вловіть нюанси перекладу: у першому випадку вам дійсно виправлять усі ваші нехитрі папери вмить; у другому - чиновник може просто вчинити «за статутом» - вирушить пити каву в належний час, перетворивши ваш «момент» на «сто років самотності».
Загалом, з оформленням документів поспішати в «Унні» варто розмірено, звикаючи до розміреного ж німецького способу життя. І якщо у вас перед очима постійно буде подумки присутній не зовсім офіційний і зовсім непристойний вітчизняний дорожній знак «Дотримуйся дистанції!», ви зможете розраховувати на зустрічну німецьку ввічливість і чемність.
Про принцип крокодила Гени, або Якщо у вас немає сусідів...
Мої записки про «Унну» виключно суб'єктивні. Інакше й бути не може: якщо ви приїхали в табір, припустимо, із бараків Середньої Азії, і приїхали на автобусі, який щохвилини норовів по дорозі втратити колеса; якщо ви вважаєте життя в наметі горезвісним раєм у курені - у вас будуть одні враження про комфортабельність місцевого життя. Якщо ж вам довелося прибути сюди просто зі столичної квартири, обставленої сучасною технікою та модною сантехнікою, причому не абияк, а літаком, де стюардеса, застигла у своїй білозубій усміхненості, весь час пригощала вас віскі з горішками, - вам апріорі уготовані зовсім інші спогади.
Тим, кому ще тільки доведеться побувати тут, пораджу ненадовго відкласти нашу газету вбік і зайти за неупередженою інформацією на інтернет-форум за адресою www.vorota.de. А для решти продовжу...
Зрозуміло, місцеві житлові приміщення, зведені здебільшого ще в 50-ті роки, мало відповідають уявленням XXI століття про комфорт. Але й забувати про те, що ви перебуваєте лише в тимчасовому таборі, не варто. Найлегше тим, хто керується принципом крокодила Гени: «Найкраще, звісно, попереду!»
Щоправда, деякі наші колишні співвітчизники і цей славний принцип примудряються довести до маразму: раз усе тимчасове і не моє - значить... Ну, загалом, ви зрозуміли. А для більшої наочності наведу два приклади, одразу попросивши у читача вибачення за деяку фізіологічність побутописання.
Поки ви живете в блоці в гордій самотності, поки в кімнаті поруч не завелися сусіди, в «Унна-Массен» цілком можна втішати себе навіть не вульгарною приказкою, що «бідність не вада», і повторювати про себе: «У нас скромненько, але чистенько». Але щойно поруч із вами оселяються прихильники французького «Короля-Сонця», які буквально дотримуються його девізу «Після нас - хоч потоп», життя перетворюється на звичне (для когось) комунальне пекло (або рай, якщо завгодно).
«Дорогі гості! Bitte, не писайт стулчак!»
Ось саме про цей «потоп», який конкретно наші сусіди примудрялися влаштовувати в санвузлі чи не щодня. Оскільки німецькою мовою з усього оточення більш-менш пристойно володів я один, то мені й доводилося постійно пояснюватися з місцевими комунальними службами. Питання, яке чи не щодня ставив мені спочатку управдом, а потім і німецькі робітники, зізнатися, дуже мене втомило. А звучало воно так: «Чому у вас у країні прийнято забивати унітази тампонами?» При цьому, зауважте, наші німецькі друзі зовсім не глузували, а щиро дивувалися: а) для чого злощасними прокладками забивають злив, б) взагалі, звідки їх стільки береться?
Щодо пункту «а» я наважився гранично коректно поцікавитися в наших сусідок, мотивуючи свій інтерес небажанням подальших пояснень у цьому дусі з німцями. І отримав від «дітей природи» наївну відповідь: «А ми так завжди робили й робити будемо!» Жодні переконання на них не подіяли.
Як учинити? Я знайшов єдиний і, як показала практика, правильний вихід. Після чергових пояснень із німецькими сантехніками зло написав жахливою російською «Правила поведінки в туалеті», у яких виклав усі свої побажання та претензії і які приліпив скотчем до бачка. Правила гласили: «Дорогие гости! Bitte, не писайт стулчак, смывайт за собой сам. Для тампакс вы должен исползоват специалное ведро под мусор. В случае невыполнений правила Sozialamt в соответствии с пар. 8 будет высчитыват 20% Leistungen. Frau Knippe».
І що ви думаєте? До звернення неіснуючої фрау Кніппе сусіди досить оперативно прислухалися.
Ще один вдалий досвід перевтілення
Натхненний своїм не зовсім законно досягнутим успіхом, я розправився подібним чином і з місцевими п'яницями, які купували пиво та горілку в массенському кіоску і по дорозі до нашого будинку спорожняли обидві скляні ємності, а вже під нашими вікнами - і свої ємності природні. Траплялося це щоразу чомусь опівночі, так що рідкісні німці, які заставали цю зворушливу сценку, у кращому разі проходили повз (звикли до подібного з боку «гостей»?), а в гіршому - шарахалися й переходили на інший бік вулиці. Спроба з боку «верхніх» сусідів добром умовляти любителів «йоржа» та відправлення фізіологічних потреб на лоні матінки-природи ні до чого не привела, тож у хід довелося пустити вже апробований «німецький варіант».
Вкотре почувши опівнічні булькотливі звуки, я вирядився в найкраще, що в мене було, і, натягнувши на обличчя зверхнє «бюргерське» вираження, напав на безтурботних «натуралістів». Щоб досягти потрібного ефекту - тобто втечі п'яниць із традиційного місця зустрічі, - виявилося достатньо переконливо проревіти щось на кшталт «шайсскерле», «швайне», «соціаламт» і «ніхт трінкен унд ніхт піссен».
Більше хороводів під вікнами у нас не водили. Більше того, і в кіоску «алконавти» перестали з'являтися, що призвело до ще одного приємного наслідку. Якщо вперше господиня закладу, впізнавши у вашому покірному слузі немісцевого, мовчки виставила на прилавок літрове пиво в бляшанці разом із маленькою пляшкою «Єгермейстера» і тоскливо відвернулася, то згодом, за відсутності п'яних набігів, розслабилася і навіть із задоволенням сперечалася зі мною про достоїнства рейнського та баварського пива.
Зрозуміло, більшість людей, які проходять через табір «Унна-Массен», зовсім не належать до тих по-своєму колоритних типів, про яких я вам щойно розповів. Але так уже влаштована людська пам'ять: через довгі роки в ній залишається тільки хороше, через миті - «гострі» переживання. Як бачите, таких «гострих» спогадів про німецьких співробітників табору в мене просто не лишилося: здебільшого вони примудрялися виконувати свою роботу з вищою, якщо хочете, «бюрократичною» майстерністю - залишаючись максимально непомітними, ефективними та ввічливими. Ех, у «Массен» би - та наших вітчизняних чиновників! І пожити, а заодно й повчитися у своїх колег.