Якщо, наприклад, якийсь афганець, примудрившись обійти всі рогатки імміграційних служб, проник у Великобританію і, захопившись багатством і достатком цього острова, вирішує осісти тут на постійне проживання, найпростіший і найнадійніший спосіб зробити це - подати прохання про надання статусу біженця. Його поміщають до особливого табору тимчасового утримання іммігрантів, годують, одягають, платять навіть якісь гроші, а бюрократична машина починає обробляти його заяву. А оскільки влада країни побоюється, що новий іммігрант буде лише додатковим тягарем на шиї чесного платника податків, то швидше за все через деякий час афганця відправлять на батьківщину. Є, щоправда, один парадоксальний спосіб уникнути депортації: потрібно заявити, що подавець прохання був... рядовим членом руху «Талібан».
Колишньому талібу не варто боятися, що його негайно посадять до в'язниці. Звичайно, англійська Феміда із задоволенням визначила б за ґрати муллу Омара або когось із його найближчих спільників, але на дрібну рибку влада уваги не звертає. В іншому разі довелося б посадити за ґрати половину населення Афганістану. Але й депортувати таліба з Великобританії на його батьківщину теж не виходить: Женевська конвенція про біженців 1951 року забороняє висилку людини до країни, де вона може бути піддана переслідуванню. А будь-яка розсудлива людина розуміє, що нові господарі Афганістану, найімовірніше, колишнього таліба по голівці не погладять. І британській владі доводиться давати посвідку на проживання людині, яка, можливо, ще кілька місяців тому воювала проти армії Її Величності.
Цікаво, що подібні милості надаються лише колишнім ворогам Великобританії. Якщо ж біженець - друг і під час останньої афганської кампанії воював не на боці студентів-релігієзнавців, а підтримував союзний Лондону Північний альянс, то жодної надії осісти на Альбіоні в нього немає. Британський міграційний чиновник заявить, що після повалення «Талібану» такому позитивному герою в Кабулі вже нічого не загрожує, і з радістю підпише постанову про його депортацію на батьківщину.
Афганські біженці досить швидко освоїлися в цій ситуації й почали на повну нею користуватися. За інформацією газети Times, уже троє афганців, які заявили про свою належність до «Талібану», отримали у Великобританії статус біженців. Ще 11 осіб чекають вирішення своєї долі і, найімовірніше, імміграційна влада буде змушена задовольнити їхні прохання. Звісно, ці «таліби» намагаються пояснити, що вони не були добровольцями, під знамена мулли Омара їх затягнули силою, а за першої нагоди вони втекли. З іншого боку, деякі з них зовсім не соромляться зневажати країну, яка дає їм тепер дах над головою. Так, якийсь Валі Хан Ахмадзай, який воював у військах «Талібану», гордо заявляє, що «Америка і Великобританія - вороги афганського народу і мусульман». Тим не менш воювати йому «набридло», і він готовий жити в мирі. Природно, робити це він віддає перевагу не в бідному й неспокійному Афганістані, а в ситій і тихій Британії. При цьому Лондон настільки поважає права людини, що не лише дозволяє Ахмадзаю лаяти його як завгодно, але й «соціального пайка» за це не позбавляє.
Залатати ж «діру», яка утворилася в імміграційному бар'єрі через Женевську конвенцію, не так-то просто. Як зауважує Times, афганські нелегальні іммігранти переконані, що статус біженця набагато простіше отримати, заявивши про свою належність до талібів. На думку газети, злочинні організації, які за солідну суму готові таємно перевезти будь-якого біженця через Ла-Манш, спеціально пояснюють це своїм клієнтам. Тож якщо влада не закриє цю «діру» в законі, у Лондоні буде більше талібів, ніж у самому Кабулі.