У Німеччині за програмою Au pair беруть участь не лише дівчата
Костянтин Ґіорґадзе (приїхав за програмою Au pair у 19 років із Грузії):
– Німецькі сім'ї рідко шукають юнаків. Мені було важливо підібрати сім'ю, інтереси якої збігалися б із моїми, адже належало цілий рік прожити з цими людьми під одним дахом.
Моя перша сім'я жила в селі на півдні Німеччини. Молоді батьки та їхній шестирічний син прийняли мене гостинно. Так минули перші два дні. Пізніше з'ясувалося, що працювати доведеться більше, ніж передбачено годин. Крім того, мене позбавили комп'ютера. Одного разу вся сім'я поїхала на вихідні, а холодильник закрили на замок. Незабаром я переїхав до нової сім'ї в Кельні, щоправда, затримався тут лише на чотири місяці. Третя сім'я жила в Баварії. Таня виявилася найдобрішою людиною. Ми одразу знайшли спільну мову з нею та з її чотирнадцятирічним сином. Однак мені не продовжили візу. Я повернувся назад до Грузії, здобув тут освіту й продовжував вивчати німецьку. У новому семестрі 2017 року я почну навчання у Вюрцбурзі й безпосередньо займуся пошуками роботи в Німеччині.
Програма Au pair – хороший шанс пізнати країну зсередини, освоїти нові навички та розширити горизонт своїх можливостей. Якщо ви плануєте отримати такий досвід, раджу не поспішати з вибором сім'ї та спілкуватися з нею ще з дому.
Сергій Сорокін (приїхав за програмою Au pair у 24 роки з Мурманська):
– Про програму я дізнався від знайомих. Більше півроку безуспішно шукав сім'ю сам і знайшов лише через посередника. Хлопцям складніше шукати, ніж дівчатам.
Я прилетів до Берліна зі знанням німецької мови на початковому рівні. Інтегруватися в нове середовище мені допомогла німецька бабуся в сім'ї, яка мене прийняла. Вона чудово й із задоволенням говорила зі мною російською. Сім'я оплатила інтенсивні мовні курси німецької.
У моїй приймаючій сім'ї було п'ятеро дітей віком від 1 до 8 років. Я багато часу проводив із ними, а вечорами допомагав батькам із вечерею. Одного разу я за власною ініціативою спік млинці, і сім'ї вони так сподобалися, що це стало нашою традицією.
Незважаючи на всі плюси, жити з чужими людьми непросто. Іноді я замикався й не приділяв достатньо часу сім'ї. Вони це відчували й теж віддалялися. Зараз я розумію, що не варто було мовчати й ображатися. Важливо обговорювати проблеми. Au pair – це компроміс, у якому кожна зі сторін має усвідомлювати свою роль.
Після цієї програми я взяв участь у програмі «Добровільний соціальний рік» (Freiwilliges soziales Jahr), пропрацювавши в дитячому садку, і вступив до Вищої школи фізкультури та спорту (Deutsche Sporthochschule) в Кельні.
Сергі Копалеїшвілі (приїхав за програмою Au pair у 22 роки з Тбілісі):
– З усіх європейських країн Німеччина видалася мені найреалістичнішим варіантом для отримання закордонного досвіду. Вона порівняно недорога для життя, а освіта тут безкоштовна. Я звернувся до агентства, і вони підібрали сім'ю. Ми зателефонували, поспілкувалися з приймаючою стороною, і вже незабаром мій літак приземлився в Кельні.
Озираючись назад, я розумію, що не був психологічно готовий до того, щоб жити з незнайомими людьми й щоденно виконувати їхні доручення. Главою сім'ї була жінка, а для грузинського менталітету це дивно. Мені було важко змиритися з нескінченними вказівками та роллю домогосподаря. Я мав готувати сніданки й обіди, прибирати будинок. Сім'я вимагала, щоб я готував страви німецької кухні. Я відвідував курси німецької, заводив знайомства і, треба визнати, недбало ставився до своїх обов'язків. Одного разу мене викликали на «серйозну розмову» й повідомили, що в моїх послугах більше не потребують. Агентство не змогло підібрати мені нову сім'ю, але на допомогу прийшли друзі.
Переїхавши в маленьке село, я почав працювати на фермі в батька-одинака. Дорослому сину не потрібна була няня, але робота для мене знайшлася. Шість днів на тиждень я доглядав за фермою: вставав о 5-й ранку, чистив стійла, доїв корів. Чи міг я уявити собі такий поворот? Відносини з приймаючою сім'єю були прохолодні. Суворий селянський побут. Німецьку мову доводилося вчити в спартанських умовах: за підручниками та аудіоматеріалами. Комп'ютера в мене не було. Склавши мовний іспит, я оголосив сім'ї про свій відхід. Мені вдалося вступити до німецького університету.
Молодим людям необхідно розуміти, що Au pair – програма, яка передбачає роботу по дому. Складності та конфлікти виникатимуть. Це неминуче.
Віталій Проценко (приїхав за програмою Au pair у 23 роки з Харкова):
– Я приїхав із метою в подальшому вступити до німецького університету. Моя перша сім'я жила в маленькому місті на півночі Німеччини. Мати, яка виховувала чотирирічних двійнят, хотіла бачити в мені підмогу. Однак я переоцінив свої навички й зовсім не був готовий до роботи з дітьми. У резюме я схитрував, прикрасивши свої кулінарні здібності, досвід у вихованні дітей та навички водіння. На ділі ж виявилося, що готувати я вмію лише базові страви, а за кермом почуваюся дуже невпевнено, незважаючи на наявність водійських прав. Діти часто мене не слухалися, і було важко знайти з ними спільну мову. Я розчарував сім'ю. Сварки виникали дедалі частіше, і після чергового конфлікту я взявся шукати нову сім'ю.
Через місяць я перебрався до Мюнхена. Жінка виховувала сина сама. Спочатку в мене не склалися стосунки з сином-підлітком. Але урок я добре засвоїв: треба бути не лише другом, а й «старшим». Я усвідомив рівень відповідальності й сприйняв свої обов'язки цього разу серйозно. Інтенсивні курси німецької мови дуже допомагали вдосконалювати мої навички, але вирішальну роль відіграло живе спілкування.
Я використав усі можливості та проводив багато часу з родиною. Через три місяці ми дуже потоваришували. Я прожив у їхньому домі 1,5 року і після програми вступив до німецького університету. Тепер я навчаюся в одному з університетів Німеччини, веду свій блог про Німеччину та німецьку мову, ділюся досвідом. Зараз у мене своє життя, але з Біргіт та Фабіаном ми досі підтримуємо дружні стосунки, вони стали моєю німецькою родиною.