Тихий чеський причал
Тиха і затишна Прага, з її колоритними пивними, де відвідувачі під «Пльзеньське» та кнедлики базікають про що завгодно, тільки не про кризу... Президент Чехії Вацлав Клаус і прем'єр-міністр Мірослав Тополанек славляться євроскептиками. І справа не лише в небажанні вводити євро до 2013 року. У правлячого тандему Чехії є звичка в усьому йти всупереч євротренду, яких би питань це не стосувалося. Загалом чехів у Європі сприймають як надзвичайно консервативних обивателів, що нещодавно позбулися соціалістичного минулого та бояться будь-якого прогресу. Про це недвозначно нагадала Франція, яка нещодавно заявила, що чехи не готові головувати в Європейському Союзі, особливо в такі нестабільні часи. Саркам французів підігріли заяви Клауса щодо плану Полсона та йому подібних. Мовляв, американські та європейські багатомільярдні вливання в ринок — це помилка. Стару Європу цей менторський тон сильно дратує. Однак недолікованість Чехії в глобальну світову систему і стала для неї рятівним колом в океані кризи.
У Чехії виявилася міцна валюта — крона. Починаючи з 2003 року, вона зросла по відношенню до євро більш ніж на 13%. Банківська система в країні досить консервативна. Місцеві кредитні установи мало залежать від іноземних запозичень та американських фінансових інструментів. Іншими словами, злети та падіння на фінансовому ринку США на чеську економіку особливого враження не справили. Тобто, чеські банки більш орієнтовані на традиційну модель ведення бізнесу на все ще ненасиченому внутрішньому ринку. Вони слабко пов'язані з глобальними гравцями, а їх портфелі цінних паперів складаються з низькодохідних, але забезпечених держпідтримкою акцій та облігацій.
«Чеські «дочки» та філії іноземних банків не займалися ризиковими операціями і акумулювали достатньо прибутку за допомогою традиційних інструментів — вкладів та кредитів, — каже заступник голови Центрального банку Чехії Моймир Хампл. — Чеська грошова політика визнана у світі однією з найпрозоріших. Інфляція в Чехії та ставки за кредитами вже довго тримаються на досить низькому рівні, і чеська крона, незважаючи на деякі коливання, постійно зміцнюється. Тому активи та пасиви чеських суб'єктів в іноземній валюті дуже невеликі на відміну від багатьох країн Східної Європи. Впевнений, що криза не торкнеться фінансового сектору».
Унікальність становища Чехії ще й у тому, що «материнські» іноземні банки не мають права у вільному порядку вилучати ліквідність зі своїх чеських «дочок». Справа доходить навіть до того, що чеські філії кредитують свої головні компанії за кордоном, як, наприклад, це роблять чеські відділення UniCredit. Оскільки в Чехії практично всі кредитні організації мають іноземне походження і банківський ринок уже поділений, то різке вилучення коштів може призвести до плачевних наслідків. Тому місцевий центробанк вимагає максимальної прозорості всіх операцій з притоку та виведення ліквідності з боку банків.
А от уповільнення темпів економічного зростання Чехію, мабуть, торкнеться. Висока частка експорту (65% від ВВП — зовнішньоторговельні операції), орієнтованого на США та Європу, особливо на Австрію та Німеччину, де зафіксовано спад економічної активності, вже призвело до зниження зростання ВВП країни з 6,5% (у 2007 році) до 4,8% (у 2008 році). Але ці показники самі по собі в рази вищі, ніж у старожилів ЄС, які вже офіційно оголосили про початок рецесії.
Сейф Європи
Сонячна Швейцарія готується до лижного сезону, до Давосу, до чого завгодно, але тільки не до кризи. «Тихою гаванню» вона традиційно залишається вже майже два століття. Ця країна — «мати всіх банків» і головний сейф Європи. Надійність фінансової системи Швейцарії сягає ще 1815 року, коли Віденський конгрес гарантував нейтралітет Швейцарії. Відтоді вона не брала участі в жодній з війн, а отже, її банки ніколи не зазнавали експропріацій. Але окрім традицій і політичної стабільності, банки Швейцарії відомі ще й умінням безризиково заробляти.
Цей принцип був священним аж до останніх місяців, коли збитків зазнав банк UBS — один із стовпів швейцарських фінансів. Він загрався з американськими іпотечними паперами. Однак UBS — банк транснаціональний і за визначенням не міг уникнути втрат під час глобального катаклізму. По-друге, швейцарська влада виявилася здатною впоратися з проблемами своїх банків. Банк Швейцарії створив спеціальний фонд у $60 млрд для допомоги UBS. При цьому, на відміну від урядів більшості європейських країн, Швейцарія відмовилася від націоналізації кредитних установ, надавши їм безкорисливу допомогу. Втім, навіть це для швейцарців ганьба, удар по традиціях. Тож очікувати ще одного припливу держальтруїзму не варто. Тим більше що макроекономічні показники залишаються стабільними. Незважаючи на спад зростання ВВП до 1,9%, за підсумками цього року безробіття залишиться на рівні 2,5%, а експорт збільшиться на 3%.
На цьому тлі добре виглядає і швейцарський франк, який не знає серйозних падінь з 27 вересня 1936 року, коли навіть ця валюта стала жертвою Великої депресії.
Країна висхідної кризи
Країна висхідного сонця працює, не покладаючи рук. Свою кризу вона вже пережила. Йдеться про фінансовий колапс 1990 року. Цей період з легкої руки журналістів увійшов в історію як «втрачене десятиліття». І сьогодні у японців спрацював так званий ефект щеплення: перенесена хвороба знижує ймовірність повторного захворювання.
Досвід, набутий Японією в період тієї кризи, безцінний, оскільки дзеркально повторює нинішній колапс США. Різниця лише в тому, що японські біди так і залишилися у себе вдома, а от американські розійшлися по всьому світу.
Японський економічний бум у середині 80-х років минулого століття призвів до накопичення великих фінансових коштів, які потрібно було кудись інвестувати. А оскільки неосвоєних сегментів в економіці практично не залишилося, інвестори почали вкладати в ризиковані фінансові операції, зокрема з нерухомістю. Водночас японська влада активно вливала гроші в економіку, кредитуючи комерційні банки, яким потрібно було все більше коштів для короткострокових, але прибуткових ігор на біржі. Будівельні компанії мали тоді потужне лобі в правлячій Ліберально-демократичній партії. Не дивно, що саме цей сектор став основним об'єктом спекуляцій. Ціни на землю та нерухомість з 1985 по 1990 рік зросли в десятки разів, і власники житла, закладаючи свою власність, інвестували в нові проекти. Бульбашка надувалася фінансовою владою, яка активно знижувала відсоткові ставки, стимулюючи кредитний бум. Банки ж брали подорожчану нерухомість під заставу кредитів.
Різьбу зірвало в 1989 році. Банк Японії, бачачи, що комерційні банки, розпухлі від «легких» грошей, почали скуповувати іноземну валюту, обвалюючи тим самим єну, вирішив підвищити відсоткові ставки. Виник принцип доміно. Банки відмовлялися дешево кредитувати клієнтів. Ті, у свою чергу, втратили можливість рефінансувати наявні борги та почали скидати нерухомість та акції. Виникли неплатежі та знецінення застав. По країні прокотилася хвиля банкрутств. Ця криза Японії відлунює аж 15 років. Якщо продовжувати аналогії, то перспективи для світової економіки невтішні. Експерти вважають, що японську кризу розтягнули дії фінансових регуляторів, які повторюють сьогодні американські та європейські центробанки.
За дев'ять років, з 1990 по 1999 рік, японською владою було прийнято дев'ять програм стимулювання економіки на суму $888 млрд. Вони були покликані загальмувати падіння вартості активів. З цих коштів виплачувалися субсидії «заграним» компаніям та банкам, інтервенціями на ринку акцій підтримувався фондовий індекс Nikkei. Можливо, японська влада зробила помилку, розтягнувши пошук «дна» на довгі роки і відклавши тим самим оновлення економіки. Однак саме ця розтягнута в часі антикризова програма призвела до того, що нинішня глобальна криза не стала для країни потрясінням.
Сучасна банківська система Японії, якій допомагають другі у світі золотовалютні резерви (близько трильйона доларів), надцентралізована. Домашня криза змела зі сцени дрібних гравців, решта гігантів почали скуповувати частки у своїх американських побратимів, таких як Morgan Stanley і Lehman Brothers.
Комуністичний рай
Китай наполегливо продовжує будувати своє комуністичне постіндустріальне майбутнє без огляду на кризу. Сказати про Піднебесну, що це «тиха фінансова гавань», язик не повертається. Це цілий океан стабільності! Глава центрального банку КНР Чжоу Сяочуань наприкінці жовтня заявив на всю країну, що її економіка перебуває у чудовому стані. І це не пропаганда.
Фінансові інститути Китаю не відчувають проблем з ліквідністю, оскільки не брали участі у спекуляціях на глобальному ринку. Більше того, китайська влада вирішила завдати по кризі випереджувального удару, почавши готувати рятувальну операцію для банків на той випадок, якщо приплив інвестицій сповільниться.
М'якою «подушкою безпеки» для Китаю є бурхливе зростання його ВВП, який за перші дев'ять місяців 2008 року підскочив до 9,9%, досягнувши $2,96 трлн. Це, правда, на 2,3% нижче за аналогічні показники минулого року. Через спад споживання в США та ЄС — головних ринках для китайського експорту — зниження ВВП очікується аж до 7,5%. Однак навіть ця цифра в рази більша за ті темпи зростання, які прогнозуються у розвинених країнах Заходу. Більше того, влада Китаю і так збиралася вже адміністративним шляхом рятувати економіку від наміченого перегріву.
Ще одна «подушка» — найбільші золотовалютні резерви у світі. Наприкінці вересня Китай встановив новий рекорд, збільшивши запаси на 32,9% — до $1,9056 трлн. А оскільки більшість китайців ще не пізнали радостей біржових спекуляцій, то ці гроші навряд чи будуть швидко витрачені на підтримку фондових індексів. Тому китайський комунізм ще довго зможе боротися зі світовою капіталістичною «заразою».
Здавалося б, шукати «тихі гавані» під час глобального шторму — справа невдячна. Але, як не дивно, такі країни існують. І їх об'єднують ідеї поступального та консервативного розвитку економіки, а не максимізації короткострокового прибутку. Залишається надія, що на вашингтонському саміті «тихі та щасливі» поділяться своїм досвідом із тими, хто зараз терпить лихо.