«Хочу ноги коротші або зворотний квиток від Swiss». На фото під цим рекламним слоганом - приголомшливі, трохи прикриті короткою спідницею ноги, що займають цілий розворот журналу. Так авіакомпанія Swiss ділиться своєю гордістю за зручність салонів їхніх літаків. Не знаю, як моделям, але простим смертним свої кінцівки в літаках швейцарської компанії справді є куди подіти.
...З Цюриха ми їдемо через всю країну на південь, у кантон Валле. Весь шлях займає загалом п'ять годин. Незважаючи на зручність подорожі залізницями Швейцарії у вагонах першого класу, виспатися в поїзді - абсолютно нереально. І на те є дві причини.
Перша - розклад нашої подорожі, насичений пересадками. О 8:45 - приліт у Цюрих, о 9:40 - відправлення з тамтешнього аеропорту поїздом до Берна, о 11:13 - прибуття до Берна, пересадка на інший поїзд. Через дев'ять хвилин, о 11:22, - відправлення з Берна до Бріга, куди ми прибуваємо рівно через 1 годину 38 хвилин. І через 23 хвилини вже вирушаємо іншим поїздом до Церматта. Куди й приїжджаємо благополучно через годину двадцять хвилин.
По вокзалу - з хронометром
Розклад, розрахований з точністю швейцарських годинників (Швейцарія - країна з найгустішою транспортною мережею у світі, причому цією мережею не лише користуються люди, а й перевозиться левова частка вантажів - як власних, так і транзитних), - це не хитромудрий піар-хід, виверений з єдиною метою запустити пил в очі іноземним журналістам. Це так звана Система подорожей Швейцарією (Swiss Travel System) у дії. До неї об'єднані залізниці, пароплави, що курсують озерами, і навіть поштові автобуси. Основне досягнення Swiss Travel System - можливість дістатися з будь-якого пункту А до будь-якого пункту В, не витрачаючи на пересадки більше години (як правило, зараз - вже не більше півгодини, а на деяких транспортних вузлах - і п'ятнадцяти хвилин). І це незважаючи на те, що до системи подорожей входить понад 250 транспортних компаній (3.000 км залізниць Швейцарії перебувають у власності та управлінні Швейцарських федеральних залізниць (SBB), 2.000 км належать приватним компаніям). Досягається це, безумовно, за допомогою типово швейцарської точності, з якою складаються розклади. Плюс - система подачі поїздів або автобусів на станцію, відлагоджена все з тією ж педантичністю.
Грамотне стикування поїздів - лише частина грандіозного плану модернізації залізниць Швейцарії, що має назву Rail 2000. Концепцію цього проекту країна схвалила 1987 року на всешвейцарському референдумі. На той час уже було зрозуміло, що автомобільні дороги, які поглинали бюджетні кошти кілька повоєнних десятиліть, не врятують ні економіку країни, ні її екологію. І що висока мобільність населення за рахунок власних авто в умовах високогір'я та трансальпійського транзиту - не більш ніж ілюзія. 1998 року, знову ж на референдумі, країна дала добро на те, щоб інвестувати в залізниці до початку 20-х років XXI століття ні багато ні мало 30,5 млрд. швейцарських франків (майже $23,5 млрд.). Проект Rail 2000 передбачає будівництво нових тунелів і станцій, масову закупівлю нового рухомого складу та багато іншого. Перший його етап завершується в грудні наступного року. До цього часу всі пасажирські поїзди далекого (за мірками Швейцарії) сполучення ходитимуть із півгодинною частотою, а зв'язок між містами буде ще кращим, прямішим і коротшим (наприклад, дорога з Цюриха до Берна, яка зайняла в нас 33 хвилини, скоротиться до чверті години).
Що, власне, навіть прикро: подорож швейцарським поїздом - ні з чим не порівнянне задоволення (ось вам друга причина, чому, опинившись у Швейцарії вперше, ви нізащо не заснете в поїзді). Занадто гарні краєвиди відкриваються за вікном. До речі, «буржуйське» прагнення до комфорту в дорозі дійшло тут до того, що у швейцарських поїздах є не лише спецвагони для перевезення велосипедів, можлива оренда маніпулятора для перевезення авто та вагони з кімнатами для дитячих ігор, а й так звані тихі вагони, де можна в повній тиші спати, читати або просто витріщатися у вікна. Попередньо вимкнувши мобільні телефони та забувши про плеєри. В один такий вагон ми випадково заскочили на зворотному шляху, по дорозі з Цюриха до аеропорту. Дорога мала зайняти всього 15 хвилин, тому вагон вирішили не міняти. Але чи можуть чотири жінки провести 15 хвилин у тиші? Не встигли ми чемно-благородно зайняти свої місця, як в однієї з нас задзвонив телефон. Під наше поки що тихе хихотіння господиня телефона вискочила в тамбур. У цей час Джулія Дінер із цюрихського відділення Switzerland Tourism почала розповідати, як кумедно реагує її друг, італієць, на тихі вагони (і на серйозне ставлення до них швейцарців), але розповідь було перервано - тепер у Джулії в сумочці задзвонив мобільник. Зніяковіла Джулія схопилася з місця під наше тихе іржання. Не встигнувши порадіти своїй передбачливості (з усіх сил намагаючись поводитися по-європейськи, я вимкнула звук телефона, щойно зайшла у вагон), я почула гучне дзижчання вібродзвінка, яке лунало в тиші вагона вже з моєї сумки. Довелося, давлячись від сміху, також вискакувати в тамбур. Повертаючись на своє місце, я зловила на собі лише один невдоволений погляд. Любитель тиші виявився потім з нами в одному літаку.
Але я забігла наперед. Подорож лише починається. За вікном миготять Альпи, порослі жовтими модринами. Вид на гору Маттерхорн, відому всьому світу за листівками, календарями та шоколадками. Ми в Церматті, фешенебельному гірськолижному курорті.
Президентський набір для туриста
«На краю альпійської ущелини сидить людина, перед якою стоїть коробка з годинниками. Швейцарськими. Людина дістає з коробки годинник, замислено дивиться на нього і так само замислено кидає його в ущелину. Довго дивиться йому вслід. Потім дістає інший годинник і робить з ним те саме.
- Що це? - питають гіда перехожі туристи.
- Це новий росіянин. Сумує. Дивиться, як летить час».
У Церматті анекдоти про росіян поки не актуальні. Сюди здебільшого приїжджають любителі спортивного відпочинку з Німеччини, Швейцарії та... Далекого Сходу (не нашого). Популярність цього курорту (так само як і багатьох інших) у туристів з Японії та Кореї дійшла до того, що буклети з маршрутами та рекламою готелів тут друкують з інформацією, викладеною зокрема й ієрогліфами. А оголошення зупинок на знаменитій високогірній залізниці, що веде в Горнеграт (на висоту 3.100 м над рівнем моря), виголошуються німецькою, французькою, англійською, японською та корейською (або китайською) мовами. Ось ці останні, невпізнанні, дуже схожі на нявкання оголошення, викликають ефект, подібний до дзвінків мобільників у тихому вагоні (стриманий сміх, що переростає в дике збентеження, коли виявляється, що за нашою спиною сидить купа туристів з Далекого Сходу).
- Але ж це не політкоректно! - лицемірно вигукую я.
- Та годі, - махають рукою швейцарські дівчата, що продовжують хихотіти.
Невідомо, чи настануть часи, коли оголошення тут робитимуть і російською мовою. Можливо. Швейцарія стає все більш затребуваною у наших туристів. За даними Switzerland Tourism, минулого року ця країна посіла третє місце серед найпопулярніших зимових туристичних напрямків у наших співвітчизників (у 2001 році Швейцарія посідала в такому ж рейтингу п'яте місце).
Не знаю, як у сезон, але в середині листопада Церматт - це дивовижне поєднання високохудожньої альпійської листівки та тихого вагона. Тут неймовірно красиво і дуже спокійно. Тут немає автомобілів з бензиновими або дизельними двигунами.
З кінця 40-х років минулого століття містечком їздять лише машини та мікроавтобуси з ледь чутно дзижчать (як у Карлсона) електромоторами. Ідилічний Церматт затишно згорнувся в долині Маттер, біля підніжжя Маттерхорна. Навколо - вид на 38 альпійських вершин висотою в чотири тисячі метрів. Улітку тут ходять у піші походи, катаються на гірських велосипедах, займаються скелелазінням і катаються на лижах (благо, високо в горах снігових схилів вистачає). Узимку, звісно, катаються на гірських лижах і сноубордах.
Швейцарія по-італійськи
З Церматта ми повертаємося в Бриг, а звідти їдемо в італійське місто Домодоссола. Там ми пересідаємо на поїзд компанії «Чентоваллі». Мабуть, кожен маршрут у цій країні - панорамний. Але є серед них і особливі пропозиції, так звані класичні панорамні маршрути. Один із них - «Експрес Чентоваллі», дорога з німецької Швейцарії до італійської Швейцарії, що пролягає через територію Італії. Господар цього маршруту, компанія «Чентоваллі» - спільне швейцарсько-італійське підприємство. Видовище, яке відкривається з вікон поїзда за дві години шляху з італійської Домодоссоли до швейцарського Локарно, важко піддається опису. Рідкісний пасажир у нашому вагоні періодично не хапав фотоапарат, намагаючись закарбувати в проміжках між тунелями та ліниво миготливими за вікном стовпами пейзаж, що складається зі снігових вершин, багряно-золотистих схилів, водоспадів, виноградників, каштанових садів і віадуків. По ходу поїзда несподівано з'являються пальми. Ви ніколи не уявляли собі Швейцарію з пальмами? Поїдьте в Тічино, італійський кантон. Хоча коли ви це зробите, то зрозумієте, що сюди варто було приїхати зовсім не через пальми.
Італійська Швейцарія зачаровує одразу сухорлявими тітоньками, які, плавно, але все ж по-італійськи бадьоро жестикулюючи, пів години будуть докладно переказувати вам зміст меню a la carte, незрівнянними видами на озеро Маджоре, розповідями про родини Русконі та Вісконті, що збудували черговий архітектурний шедевр, величезним листям платанів під ногами та непередаваним колоритом стародавньої Італії, який відчувається в кожному камені та в мереживі кожного балкона. При цьому жодних сумнівів у тому, що ви перебуваєте саме у Швейцарії, не виникає, хоча німецька мова навколо раптово змінюється на італійську.
Столиця кантону Тічино - Беллінцона. Для туристів це насамперед місто трьох середньовічних замків, які знаходяться під егідою ЮНЕСКО з 2000 року. Один із них, Castelgrande, на думку місцевого гіда, є прикладом реставрації у швейцарському стилі: старовинна фортеця була не відреставрована, а перероблена. У результаті чого стіни, зведені в XIII-XIV століттях, отримали «хай-текову» начинку, моторошно голий внутрішній двір, жахливі входи у вигляді гігантських бійниць і навіть ліфт. Через кардинальну переробку Castelgrande ЮНЕСКО навіть довго не хотіла брати його під своє крило.
- Переробити все по-новому замість того, щоб відреставрувати, - це типовий швейцарський стиль, - скаржаться швейцарці.
- О, приїжджайте до нас, ми покажемо вам реставрацію, коли все зноситься дощенту, а потім на цьому місці заново будується копія.
- Навіщо? - дивуються наївні діти Альп...
Ще одна перлина Тічино - місто Локарно, яке за часів Відродження ділило з Беллінцоною (так само як і ще з одним містом італійської Швейцарії, Лугано) горде звання столиці кантону. Воно переходило від міста до міста раз на кілька років. Поки всім це не набридло. Сьогодні Локарно найбільш відоме як місце проведення Міжнародного кінофестивалю. Але якщо я повернуся сюди ще хоча б раз, то абсолютно точно поїду не у фестивальний час. Щоб спокійно походити старими вулицями, зазираючи у дворики-музеї з припаркованими там велосипедами, обійти залишки давньої зруйнованої французької фортеці та обов'язково зазирнути в барочний костел, складений із каміння, з якого колись була зроблена ця фортеця.
І обов'язково поїсти каштанів на вулиці!
- Наступного разу я приїду саме в Тічино.
- Це ти ще в інших місцях не бувала...
Ну як, скажіть, можна мовчати цілих п'ятнадцять хвилин, тим більше якщо ти їдеш з італійської Швейцарії?