Як рішення навчатися у Швеції змінює життя людей? Влад Козак, бізнес-аналітик, а ще нещодавно – студент з України, який змінив Київський національний університет на Стокгольмський університет, розповідає на сторінках Sweden.ru про свій досвід.
Я був тут за рік до вступу. Швеція здалася мені країною майбутнього. Вразило те, що тут є переробка відходів, ресайклінг, якого у нас не було, що злив у туалеті може бути повним, а може бути вдвічі меншим, і що ескалатори не їдуть, коли на них немає людей. І чудова питна вода з крана. Я подумав: а чому б, власне, і не Швеція?
До цього я вивчав економіку, і мені захотілося знайти щось більш креативне в цій же галузі. Я подавав на маркетингові програми – серед них була і програма в Школі бізнесу при Стокгольмському університеті.
Вступаючи до шведського вишу, я зрозумів, наскільки важливо дотримуватися чек-листа – списку документів, що запитуються. Коли я вперше вступав, мене дискваліфікували вже під час розгляду заявки, тому що я подав не копію оригіналу диплома, а лише переклад. З цієї причини я пропустив цілий рік. Вдруге, звісно, я вже був уважнішим і зробив усе як треба.
Принцип чек-листа – потрібно подавати строго ті документи, які є у списку, нічого не пропускаючи. Можливо, навіть варто вислати щось додатково: наприклад, сертифікати про додаткові курси, участь у науковій конференції, проходження практики.
Окрім цього, довелося написати купу мотиваційних листів: для кожного університету, до якого вступаєш, а також окремо для заявки на стипендію. Це особливий жанр. У мотиваційному листі головне – зуміти пояснити, чому саме ти гідний стипендії. Я наголошував на тому, що в моїй країні на той момент було мало спеціалістів у галузі маркетингу з європейською освітою. І писав, що хотів би повчитися у Швеції за спеціалізацією, якої не було у нас.
Написати хороший мотиваційний лист – це теж маркетинг свого роду, потрібно себе продати. Важливо розуміти, що, крім тебе, є ще, може, десять або двадцять претендентів на твою стипендію.
Пам'ятаю той момент, коли я дізнався про те, що отримав стипендію. Я просто відкрив сайт Шведського інституту, побачив своє ім'я у списку – і почав стрибати й танцювати від радості. Це була одна з найзначніших подій у моєму житті – яка, думаю, мене змінила.
А далі почався пошук житла – болюча тема, особливо в Стокгольмі. Я раджу починати шукати заздалегідь. Стокгольмський університет, на жаль, не надає студентам житло. Було дуже складно. Коли настав час їхати до Швеції, у мене так і не було даху над головою. Спочатку попросився пожити тиждень у знайомих. А коли летів у літаку з Києва до Стокгольма, познайомився з парою, яка сиділа поруч. Вони жили в Стокгольмі, я попросив допомогти. І мені дали контакт доньки знайомих, у якої я зміг зупинитися на місяць.
Для того щоб отримати кімнату, потрібно було відстояти в електронній черзі щонайменше рік. Але потім через своїх одногрупників в університеті я дізнався, що у SSSB (організація, яка будує та обслуговує студентські кампуси в Стокгольмі) є така опція, яка шведською називалася sista minuten («в останню хвилину»). Щотижня SSSB вивішує на своєму сайті перелік квартир і кімнат, що звільняються. І іноді, хоча й дуже рідко, там з'являються варіанти, позначені цим значком. І якщо першим встигнути натиснути на кнопку, то є шанс отримати кімнату поза чергою. І ось так я тиждень сидів за комп'ютером і оновлював сторінку сайту, поки, нарешті, заповітний напис sista minuten не з'явився на екрані.
Ще є сайт www.blocket.se, через який здають і винаймають житло. Можна також шукати на різних форумах, студентських групах і групах університету у Фейсбуці. У кампусу Лаппіс, де я жив, наприклад, є свій форум – там з'являються оголошення про здачу кімнат. Не треба боятися просити про допомогу навіть малознайомих людей. Головне – не панікувати, рішення обов'язково знайдеться.
У підсумку, у мене була досить гідна кімната площею 18 кв. метрів, з власними туалетом і ванною. Кухня спільна на вісім кімнат. У спільної кухні є свої плюси: там я постійно зустрічав нових людей, з кимось спілкувався. Є й мінуси – іноді бувало брудно або шумно. Але я був радий усе це випробувати: студентське життя – це круто.
Важливо після приїзду до Швеції відкрити банківський рахунок, оскільки в країні практично немає в обігу готівки. Для цього потрібно отримати персональний податковий номер. Це займає пару тижнів.
Підхід до навчання у Швеції відрізнявся від того, з чим я зіткнувся в Україні. Там ми зазвичай вчили великі обсяги даних напам'ять. Потім ти приходиш і повторюєш те, що вивчив, – наприклад, визначення. А у Швеції не було екзаменів в аудиторії, де ти тягнеш білет – натомість були «домашні» екзамени: коли тобі дають певний час на написання екзамену вдома. Можна використовувати всі доступні ресурси – необхідно лише коректно послатися на них. І звісно, не вимагалося відтворення теорії: куди важливіше критично підійти до матеріалу, переосмислити його і викласти, супроводивши аналізом. Мені для цього знадобився час – весь перший рік звикав до цієї системи.
Швеція взагалі дуже неформальна країна. Незалежно від віку, від звання співрозмовника, ти звертаєшся до нього на «ти» та на ім'я. В університеті не було звернення «професор» або імені по батькові, і привітання «hej» – одне й те саме, неважливо, до однокурсника ти звертаєшся чи до професора.
Спочатку незвично. Але потім розумієш, що це чудово. Тому що в такому середовищі створюється чудова атмосфера для дебатів. Професор – не авторитет, який знає краще, а модератор, який веде дискусію під час семінару. Для шведських викладачів важливо не те, наскільки точно ти викладаєш теорію, а наскільки критично мислиш. Чим більш критично ти підходиш до питання, тим вища оцінка.
Майже 30-40% кожного курсу – групова робота. Вона виглядає так: четверо-п'ятеро студентів об'єднуються, щоб групою писати проєкт. Результат сильно залежить і від людей, з якими ти пишеш, і від твоєї позиції в групі. Можеш брати активну участь, а можеш сидіти й нічого не робити. Можеш брати на себе роль лідера й вести цю групову роботу, якщо зацікавлений у ній.
Для мене групові роботи були складнішими за домашні іспити, де можна просто напружитися й усе написати, хай навіть останньої ночі. А тут треба підлаштовуватися під людей, заздалегідь розподіляти, хто за що відповідає, а потім разом писати й обговорювати. Але це теж був крутий досвід, тому що, коли працюєш з людьми з різних країн – бачиш культурні відмінності в дії.
Дипломна робота – найскладніша частина навчання. Потрібна величезна самоорганізація, щоб зібрати матеріал, а потім сісти й написати. Треба прочитати безліч статей, вибрати те, що тобі підходить, визначитися з темою. На відміну від українського досвіду написання диплома, де в нас був перелік – близько тридцяти тем, з яких дозволялося обирати, у Швеції ти сам обираєш тему, а потім затверджуєш її з керівником, який може хіба що трохи скоригувати назву. Дуже багато побудовано на індивідуальній роботі. На це давалося півроку. Я писав про брендинг Стокгольма. І якщо в моєму першому університеті від захисту залежало все – у Швеції вона виявилася, радше, формальністю.
Студентське життя дуже добре організоване. У нас були різні студентські вечері, був орієнтаційний день, де нам детально розповідали про шведську культуру. Але все ж це життя в Стокгольмі не таке насичене, як у студентських містах Уппсалі чи Лунді. Я був там на кількох вечірках; там усе місто – одна суцільна вечірка.
В принципі, можна вже одразу після вступу починати шукати практику. Я потрапив на практику в пивоварну компанію й залишився в ній працювати.
Навчання в шведському університеті допомогло мені стати тим, ким я є зараз, дало можливість навчитися мислити глобально. Я познайомився з багатьма людьми. Розглядаю це більше як особистісний досвід. Я зрозумів, що світ набагато менший, ніж мені здавалося. До переїзду сюди я думав, що Швеція – це так далеко; насправді ж це близько. Мій висновок: не варто покладатися на стереотипи, потрібно бути відкритим до нових можливостей.