Але про все по порядку. Футбольний клуб завжди був дорогим підприємством. Особливо, якщо керівництво прагнуло прогресу та виходу на новий, якісніший рівень, не обмежувалося локальними досягненнями.
Але до певного часу. Причиною всьому, найімовірніше, стала інтернаціоналізація, яка розпочалася у футболі на початку XX століття. Міжнародні матчі, кількість яких з року в рік зростала, дозволяли тренерам та іншим керівникам команд придивлятися до цікавих гравців у рядах суперників. Невдовзі їм робили вигідну пропозицію, від якої відмовитися було можливо не завжди: фінансові умови обіцяли такі, що нерви не витримували. Конкуренція, без якої, як відомо, прогресу не бачити, змушувала футбольних босів не скупитися на обіцянки, пропонуючи футболістам, які їх цікавили, золоті гори.
Минали роки. Смішні за нинішніми мірками трансферні рекорди першої половини минулого століття поступилися місцем серйознішим у матеріальному плані контрактам. І невдовзі після Другої світової війни процес пішов досить швидкими темпами.
У 1961 році було подолано рубіж у 100 тис. англійських фунтів, через 15 років – у 1 млн. У 1982 році знаменитий аргентинець Дієго Марадона був проданий до «Барселони» за 3 млн. фунтів, через два роки перепроданий до «Наполі» за 5 млн., ще через три роки новий рекорд встановив «Летючий голландець» Руд Гулліт. А ще через три – уславлений «Хвостик» Роберто Баджо, який досі виступає у чемпіонаті Італії за «Брешію».
На якісно новий рівень витрат на придбання футболістів клуби вийшли на початку 90-х, коли лише за один 1992 рік рекордна сума за купівлю футболіста покращувалася тричі! Футбольний світ після цього трохи затих. Буря гримнула пізніше.
Починаючи з 96-го, кожного року аж до 2001-го на трансферному ринку встановлювався новий рекорд витрат. Але не тільки це привертає увагу. 15 млн. фунтів, сплачених за англійця Алана Ширера у 1996 році, вважалося дуже серйозною сумою. А вже за п'ять наступних років 15-мільйонний рубіж переступили 33 рази! При цьому сума рекордного трансферу, співавторство в якому розділили француз Зінедін Зідан, туринський «Ювентус» і мадридський «Реал», перевершила показники Ширера втричі! А в контрактах найбільших зірок тим часом вписувалися астрономічні суми, які охочі отримати цього футболіста до своїх лав мали б сплатити.
Воістину світ збожеволів! Голоси незадоволених «гонкою озброєнь» стали звучати дуже голосно. Але хто стане їх слухати, якщо президент улюбленого тобою клубу обіцяє купувати щороку по мегазірці? Причому виконує взяті на себе зобов'язання, а клубна інфраструктура процвітає.
Так вчинив президент мадридського «Реала» Флорентіно Перес, який вступив на посаду, коли Королівський клуб, який дев'ять (!) разів вигравав Кубок чемпіонів, був на межі фінансового краху. Перес швиденько зметикував, що до чого: щось купив, щось продав, але знайшов кошти (37 млн. фунтів) на купівлю зіркового португальця Луїша Фігу.
Про спортивний бік питання говорити не станемо, зазначимо лише, що поява такого сильного футболіста зробила «Реал» ще потужнішою бойовою одиницею. Поговоримо краще про фінансовий бік. Адже окупити такі витрати однією грою на полі жоден, навіть найталановитіший гравець, не в змозі. Тим більше якщо врахувати, що йому й зарплату потрібно платити чималу. Щомісяця.
Натомість прихід Фігу підштовхнув мадридських уболівальників до частіших походів на стадіон, де блищить майстерністю один із найкращих футболістів планети, до магазину прикольних футболок і купівлі символіки з прізвищем і номером Луїша на спині. А ще – збільшив кількість фанатів «Реала» по всьому світу. Прибуток таке капіталовкладення принесло, мабуть, чималий. Причому не сиюхвилинний, а запрограмований на тривале отримання дивідендів.
Тепер уявіть собі, що наступного року Перес (як і обіцяв) купив ще одного «зіркового хлопчика» – згадуваного Зідана. Ще через рік – нову приму – бразильського форварда Роналдо, а ще через рік – англійського півзахисника Девіда Бекхема, який за популярністю в Англії, здається, давно перевершив усіх.
Непоганий виходить квартет для здобуття коштів до клубної скарбниці. Правда? Якщо ви не бачили того неймовірного ажіотажу, яким супроводжується турне «Реала» по Південно-Східній Азії, ви багато втратили. У черзі за квитками фанати просиджували по кілька діб, спекулянти підвищували ціни на контрамарки до $700 за штуку. Адже «Реал» не просто так поїхав у поїздку – йому за це належить кругленька сума!
Але «Реал» – це, радше, виняток із загального правила. А правило це говорить про те, що нескінченного зростання цін не може бути в природі. Нинішнє суспільство вже не в силах продовжувати гонитву за рекордами.
Скільки пауза триватиме, невідомо. Та ось уже другий рік поспіль трансферний ринок Європи перенасичений безкоштовними переходами, обмінами футболістів та передачами гравців в оренду за символічні суми, а то й доплатами за ухід гравця. Річ у тім, що, назбиравши до своїх лав футболістів із категорії дрібних чи потенційних зірок і наобіцявши їм золоті гори, деякі клуби зараз не знають, що їм робити. Покупки робилися з метою подальшого вигіднішого перепродажу. Але купувати зараз ніхто нікого не хоче. Усі працюють за принципом: або нічого не візьму, або візьму, але безкоштовно.
А зарплату платити доводиться справно. Не дивно, що президенти та спортивні директори клубів запропонували футболістам урізати їм ставки на 30-50 відсотків. Хтось із цим погодився, розуміючи складність ситуації, хтось пригрозив звернутися до суду. Таких довелося «продавати» в інші команди – доплачувати самим, аби лише позбутися зайвого тягаря.
А за два роки рубіж у 15 млн. фунтів був перевершений лише сім разів. З них двічі - мадридським «Реалом», який чітко йде обраним курсом. У 2003 році, якщо не рахувати покупку Бекхема мадридцями, таких грандіозних угод було лише дві. Одну з них здійснив новий власник «Челсі» Роман Абрамович, викупивши у «Блекберна» ірландця Даффа. Іншу - новий президент «Барселони» Хуан Лапорта, перехопивши з-під носа «Манчестер Юнайтед» бразильського плеймейкера Роналдіньо. Дивовижного в активності лондонців і каталонців мало. Абрамович взагалі, якби зміг, перевіз би до «Челсі» половину складу «Реала» та низку інших зірок. Але йому цього ніхто не дозволяє. А Лапорта, який осоромився з обіцянкою доставити до Барселони Бекхема, просто не міг не купити когось із серйозних особистостей у футбольному світі. Інакше його б не зрозуміли. Навіть незважаючи на загальну фінансову кризу футбольних клубів.