Слава Богу, все виявилося не більш ніж електронною самодіяльністю провайдерів, що діють із турецької окупаційної зони. А кордон - ось він, ласкаво просимо, пропонуємо здійснити подорож у часі, згадати, як жилося в розчленованому Берліні, перерубаному на частини триметровою бетонною стіною. Ось і плакат-нагадування: «Нікосія - остання розділена столиця Європи».
З оглядового майданчика на розділовій лінії, що розітнула острів Афродіти - за переказом антична богиня краси з'явилася людям із морської піни, у бухті в західній частині Кіпру видно «потойбічні» квартали столиці. Найближчі будівлі і справді нагадують місто-привид. Зяючі віконні отвори, порожні вулиці, тротуари, якими багато років не ступала нога людини. Разючий контраст із повнокровною, киплячою туристами грецькою частиною міста...
Але ж у 1974 році, після окупації турецькими військами північної частини острова (37% усієї території), республіка втратила майже три чверті валового внутрішнього продукту. Величезного удару було завдано по туризму - одному зі стовпів кіпрської економіки: 65% готелів і найкращі пляжі опинилися за «зеленою лінією». Тим більше вражає те, що було зроблено з того часу - зведено агломерації готелів в околицях Ларнаки, Лімасола і Пафоса, споруджено масу туристичних квартир, розрахованих на людей будь-якого статку. І рекреаційний потенціал острова Афродіти зростає рік у рік, продовжуючи приваблювати гостей з усієї Європи. Навіть у далекому від пікових навантажень грудні повсюди можна зустріти поважних старих із Німеччини та Скандинавії, які перечікують колючу північну зиму на острові вічного літа.
До речі, м'який кіпрський клімат сприятливий для сільського господарства. Причому не лише для традиційних дарів Середземномор'я - винограду, цитрусових, олійних культур, - а й для картоплі: вона тут дає три врожаї на рік і посідає одну з перших експортних позицій. Не кажучи вже про те, що «земляне яблуко» гідно представлене в національній кухні, у чому легко переконатися в будь-якій таверні.
Вдалося остров'янам створити і вельми сприятливий, під стать природному, фінансово-економічний клімат, що зробив Кіпр бажаним місцем для багатьох компаній. Причому є всі підстави вважати, що вступ до Європейського Союзу не повинно позначитися на діловій привабливості острова Афродіти. Брюссельські чиновники, навіть при всьому їхньому негативному ставленні до офшорів, не можуть не враховувати особливостей тутешньої ситуації. Тим більше що маастрихтські критерії, обов'язкові для країн, що вступають до ЄС, Кіпр виконав повністю, без жодних поблажок.
Але ж наслідки турецької окупації республіці довелося долати з чималим трудом. Досить сказати, що понад 170 тисяч греків-кіпріотів було вигнано зі своїх осель і їм довелося переселятися в південні райони острова. Досі їм відмовляють у праві на повернення до рідних місць, та й утрачену власність хто тепер поверне? Турки-кіпріоти теж не без тиску лідерів громади були зрушені з насиджених місць і зібрані по інший бік «зеленої лінії», де оголосили про створення «Республіки Північний Кіпр», не визнаної ніким, крім Анкари, і повністю від неї залежної. Взяти хоча б майже 40 тисяч солдатів турецької армії, розташованої в колись процвіталих краях.
Про нинішню економічну ситуацію в цій частині острова свідчить такий факт: корінні турки-кіпріоти тисячами іммігрують, а на їхнє місце привозять людей із материка. Їх за минулі роки набралося майже 120 тисяч, при тому що місцевих турків менше 90 тисяч...
Самі по собі шрами острова Афродіти не згладяться. За минулі десятиліття пропонувалося багато рішень, досить згадати останній план глави ООН Кофі Аннана, який так і не був прийнятий до реалізації. Здебільшого через непохитну позицію лідера турецької громади Рауфа Денкташа, не згодного з поверненням вигнаних греків і з відмовою його «республіці» у міжнародному визнанні. І це при тому, що десятки тисяч турків-кіпріотів виходили на демонстрації, вимагаючи його відставки: вони чудово розуміли, що впертість Рауфа Денкташа вже не завадить грецькій частині Кіпру увійти в єдину Європу, а для них двері туди надовго захлопнуться.