За бурхливими світовими подіями минулих місяців насущні проблеми повсякденності якось стерлися, забулися і відійшли у свідомості багатьох європейців на другий план. Тим не менш, вони нікуди не зникли – і серед них проблема міграції, вирішити яку вже багато років намагаються керівники країн Європи.
З одного боку, Старий континент потребує притоку спеціалістів у багатьох галузях наукової діяльності, промисловості та сфери послуг. Спеціаліст нині – птах рідкісний, розбещений, його слід приголубити, створити йому умови і зацікавити. З іншого, – до Європи прагне величезна кількість людей, зовсім їй не потрібних: нелегальні мігранти, шукачі політичного притулку, «ковбасні біженці» (існує й такий, хоч і не надто ввічливий, але досить точний термін). Середній рівень їхньої кваліфікації, як правило, є величиною, що прямує до нуля. Якщо вони й можуть розвивати якусь європейську економіку, то лише тіньову. На їхньому шляху Євросоюз споруджує все нові перепони, але поки що всі вони виявлялися не надто дієвими.
Так звана «Синя карта» (Bluecard) – вид на проживання в Євросоюзі для іноземців, подібний до американської «Зеленої карти», є давнім проектом Єврокомісії. З ініціативи Франції, яка, як відомо, є на даний момент країною, що головує в ЄС, європейські лідери, схоже, все ж домовилися про єдині правила видачі цього документа. Всі погодилися з тим, що йдеться, головним чином, про критерії заробітку іноземного спеціаліста, який бажає зайняти робоче місце в межах ЄС. Згідно з французьким проектом, мінімальний заробіток такого спеціаліста має становити 1,5 від середньої зарплати в тій чи іншій країні ЄС, залежно від галузі його трудової чи наукової діяльності. Для деяких професій, в яких потреба в робочій силі в Європі особливо висока, ця планка знижена до 1,2 від середньої зарплати.
Таким чином, дозволити собі запросити іноземця зможуть або дуже багаті, або відчайдушно потребуючі співробітників фірми. Водночас цим заходом європейці мають намір підвищити рівень претендентів на робочі місця: платити подібну зарплату компанії, швидше за все, погодяться лише добірним людям – насамперед, науковцям, інженерам і лікарям.
«Синя карта» має видаватися мінімум на рік, максимум – на два. Якщо спеціаліст пропрацював у межах ЄС загалом 5 років, то він автоматично отримує право на надання виду на проживання та розширений соціальний захист для членів його сім'ї. Крім того, для нього згодом спрощується процедура прийняття громадянства, – якщо він забажає її пройти. Втім, усі ці загальні положення – радше не правила, а директиви: країни ЄС, як і раніше, можуть приймати власні закони з цього приводу.
Крім того, все та ж Франція запропонувала розглянути можливість введення так званої «міграційної карти» поряд із «синьою». Її європейські журналісти встигли назвати «червоною карткою», оскільки в даному випадку йдеться про регулювання того чи іншого міграційного потоку, – якому європейці зовсім не раді. На думку французького керівництва, Євросоюз має прийняти єдині правила регулювання міграції, які в першу чергу спиратимуться на поточну ситуацію на ринку праці. Політичні та гуманітарні міркування при цьому мають відійти на другий план. Тож ті, хто захоче іммігрувати до Європи, муситимуть розраховувати не на співчуття влади і не на юристів, які доводять їхнє право на статус біженця, а на власну кваліфікацію та готовність включитися в трудову діяльність, – причому далеко не на рівні «принеси-подай».
Що ж стосується нелегальної міграції, то тут загального рецепту європейські міністри просто не бачать. Заплановане на 2010 рік введення спільних правил поводження з «нелегалами» відкладається до 2012 року, та й то багато хто сумнівається, що вони взагалі з'являться. Все, про що в цьому відношенні змогли домовитися керівники зовнішньополітичних відомств країн ЄС, – це спільна декларація, яка підтверджує намір боротися з нелегальною міграцією як явищем. Просто ніхто не знає, як це зробити.
Борис АЛЬТНЕР.
ІА Росбалт