Чоловікові цього не зрозуміти. Ніколи. Навіть якщо чоловік закінчив факультет психології Мічиганського університету. Або ні, не так: тим більше якщо чоловік закінчив факультет психології. Або психіатрії.
Тобто, звичайно, чоловік, особливо якщо він неодружений і самотній, теж ходить по магазинах. Але хіба ця дія хоч віддалено нагадує справжній шопінг?! Ані на йоту! Для чоловіка захід у магазин означає всього-на-всього здійснення покупки. Як у Цезаря: «Прийшов, побачив, купив». Причому купив саме те, за чим прийшов, ось що головне! Ось що вражає жінок. Як їм, чоловікам, це вдається? Містика.
Для жінки шопінг, якщо вже висловлюватися латиною, проходить під олімпійським девізом «Швидше, вище, сильніше!». Бо в магазині апетит приходить під час купівлі і зростає доти, поки не вичерпаються гроші в гаманці. Тим більше якщо жінка вдається до цього заняття в подорожі. Там, за обрієм, далеко від дому, від милої батьківщини і коханого чоловіка, від добрих очей свекрухи і нервової обстановки батьківських зборів, процес шопінгу абсолютно незворотний. Ну незворотний - і все. Крапка. Баста. Фініта ля комедія.
Відбувається це зовсім не зі злого умислу. Відбувається непомітно, поступово, поза волею. Може, я й не збиралася нічого купувати! Невинувата я, він сам до мене прийшов, цей костюмчик у клітинку. А туфлі треба під нього? А сумочку? А помаду коричнювату суперстійку з олією жожоба, від якої мої губи стануть ніжнішими за шовк? А білизну в тон клітинці? Це ж усе дуже серйозно!
Етапи великого шляху
Якщо розібратися, процес шопінгу починається ще в літаку. І починається він із друкованої продукції. Бо навіть якщо турботлива авіакомпанія не вклала в спинку крісла попереду якогось кольорового журналу, він напевно знайдеться в дамській сумочці. Треба ж розслабитися в дорозі! Поки так розслабляєшся, сидячи в літаковому кріслі, в очі лізуть «гостросюжетні босоніжки», «актуальні рюкзачки», «сенсаційні колготки», «революційні кросівки» та інші абсолютно необхідні кожній самоповажній дамі речі.
Поки переймаєшся свідомістю необхідності майбутніх покупок, під'їжджає стюардеса з далекобійною артилерійською установкою «дьюти-фрі». З установки зазивно визирають симпатичні коробочки. Дуже важко в такій ситуації відповісти на питальний погляд стюардеси лаконічним «Дякую, ні». Набагато приємніше прикупити годинничок від Гуччі за смішною літаковою ціною.
В аеропорту прильоту бажання купувати вміло підтримується і розпалюється рекламними плакатами. Поки стоїш у черзі на паспортний контроль або просто їдеш ескалатором, мимоволі роздивляєшся гарні картинки. Тут тобі і Мікімото з Ямамото, і «Берберіс» зі своїми клітинками, і фальшиві перлинки «Махорікі». І все це - так близько, так доступно, так необхідно для життя, що виникає єдине й непереборне прагнення: швидше! Вперед! До міста! До Мікімото і Махоріків! Тепер уже головною метою подорожі здаються саме прогулянки по магазинах. «Якщо трапилася нагода пошопінгувати, гріх нею не скористатися», - розмірковує кожна дама, що зійшла з літака в Лондоні, Берліні, Парижі, Мілані, Сінгапурі, Нью-Йорку та інших містах планети, за винятком шостої частини її суші. Невинна на перший погляд ситуація «бути в Парижі й нічого не купити» автоматично переходить у розряд смертних гріхів.
Отримання багажу та пошук транспорту дещо відволікають від головної ідеї подорожі, але вже дорога з аеропорту до готелю повертає думки в правильне русло. Оскільки на цьому шляху, як правило, постійно трапляються великі заміські шопінг-моли. Ось так читаєш милі серцю назви й мимоволі тішиш себе думкою, що в місті магазинів анітрохи не менше, і близька заповітна година, коли їхні двері відчиняться перед тобою.
Тобто виходить, що жінки зовсім не винні у своєму нестримному бажанні купувати. Слабкі й беззахисні, вони летять, як наївні метелики, на безжальні вогні вітрин. І падають під сардонічними усмішками чоловіків: «А я думав, ти хотіла подивитися місто. А ще я думав, що ти минулого тижня вже купила три пари босоніжок». Ще й як хотіла подивитися місто! І босоніжки купила заздалегідь, щоб не відволікатися на шопінг у подорожі. Загалом, невинувата я! Він сам до мене прийшов, цей костюмчик у клітинку...
Чому ми це робимо
Лікарі стверджують, що ходіння по магазинах на чоловіків і жінок діє по-різному. У чоловіків від цієї справи різко підвищується тиск і частішає пульс, вони стають надзвичайно дратівливими, а деякі навіть демонструють неадекватну поведінку. Тобто вбити, звичайно, не вб'є, а на розлучення подати може.
У жінок пульс, можливо, теж частішає, але з користю для організму. Навіть дуже довге (на думку чоловіків) ходіння по магазинах викликає в дам не втому, а приплив сил. Роблячи покупки, вони піднімають життєвий тонус, покращують настрій і взагалі відчувають повний комфорт.
Деякі вітчизняні психотерапевти навіть радять своїм пацієнткам походити по магазинах, щоб зняти стрес. Кажуть, це допомагає краще за будь-які антидепресанти. При цьому зовсім не важливо, що купувати: одяг, косметику чи книги. Головне - поринути в процес.
Ось вона - загадкова російська душа: весь освічений світ вигадує ліки від нової хвороби - магазіноманії, а в нас прописують магазінотерапію. Справа тут не в душі, а навпаки, в обмежених матеріальних можливостях. У нас і магазини гірші, і грошей менше, і ціни вищі. Тож особливо не розгуляєшся. Загалом, поки що не втягнувся наш народ у вищезазначену хворобу.
Однак потрапляючи в гарне зарубіжне місто, загадкова російська душа теж просить шопінгу. Ну хоча б трохи, ну хоча б крапельку! Навіть чоловіки-магазиноненависники прямують до «Маркс і Спенсер» по шкарпетки та сорочки. І стрес тут ні до чого. Головна причина захоплення шопінгом далеко від батьківщини - не в душевній хворобливості, а навпаки, в найсправжнісінькій матеріальній дійсності. Просто у них там магазини кращі, товарів більше, а ціни менші.
Погруження в шопінг відбувається неминуче. Шарфик за смішною ціною 50 євро я не могла не купити, тому що на батьківщині такий 200 євро коштує. А цей крем у нас взагалі не продають, і що мені тепер робити? Духи, природно, купила, тому що в столиці нашої батьківщини весь чоловічий парфум високо оцінений. І навіть аптечна косметика «Віші» у нас продається якась дивна, виготовлена чомусь у Греції, а не на місці витоку вод «Віші». А коштує, зауважте, в півтора раза дорожче, ніж у місті Парижі. І який будемо робити висновок?
Висновок напрошується простий: треба брати. Загроза пізнього каяття висить над кожним, хто нехтує можливостями і не бере. Бо це тільки здається, що й у нас тепер усе є. Насправді, чого не вхопишся - нічого в нас немає. Ось класичний приклад: зубна паста «Колгейт» в упаковці з кнопочкою. Спробуйте купити цю найневиннішу річ у нашій столиці. Нічого у вас не вийде! Навіть нещасні тюбики з кришечкою, і ті зроблені в Польщі.
І ніяка магазиноманія тут ні до чого.