Малага – місто, де іспанський захід зливається з іспанським сходом
При такому швидкому знайомстві місто здається цілком звичайним і навіть непримітним. Експерт з відпочинку онлайн-видання «Lenta.ru»<\/a> пропонує затриматися в Малазі довше.<\/p>
Старині тут не місце <\/strong><\/p>
Дивна справа, але друге після Севільї за величиною місто півдня Іспанії, портовий і комерційний центр Андалусії завжди було мало стурбоване своєю історією. Якщо на якомусь місці потрібно було збудувати нову будівлю – «старину» нещадно зносили й будували те, що відповідало поняттям сучасності та практичності. Взагалі «практична жилка» та передбачливість жителів Малаги для іспанців уже багато століть є предметом жартів різного ступеня уїдливості, приблизно як скупість шотландців – для англійців.<\/p>
І тепер історичний центр Малаги виглядає, м'яко кажучи, еклектично. Старовинні будівлі сусідять із сучасними глянцевими вітринами дорогих бутиків. Гарні бульвари проходять через портові квартали з їхньою плутаниною й не надто мальовничою розрухою. Грандіозний собор височіє посеред бідного житлового району. І, як і раніше, руйнуються старі стіни, а на їхньому місці виростають підйомні крани та будмайданчики.<\/p>
Однак це зовсім не означає, що місту нема чим вразити уяву туриста. І це не тільки арабська фортеця Алькасаба, куди гостя в обов'язковому порядку відправлять усі гіди та путівники.<\/p>
По фортецях <\/strong><\/p>
Хоча Алькасаба, звісно, заслуговує на увагу. Цей фортечний палац був зведений на місці колишнього римського бастіону за часів арабського панування на землі Іспанії. Господарські араби перебудовували на свій розсуд усе, що могло бути корисним. Тому в одній старовинній споруді часом поєднані деталі римської, фінікійської та мавританської архітектур. І нічого – вельми своєрідно й дуже типово для Іспанії. Неподалік від Алькасаби досі існують руїни давньоримського театру I-II століть н.е. Їх араби не перебудували, мабуть, через малий свій інтерес до театрального мистецтва. А більше вони ні на що не пригодилися.<\/p>
За могутніми стінами фортеці Алькасаби – живий археологічний музей з чудово збереженими вежами (колись їх було близько ста), внутрішніми двориками з пальмами та фонтанами, палацовими анфіладами, прикрашеними стародавньою керамікою. Музей живий, тому що тут немає огорож і табличок «Руками не торкатися» та «Не входити». Гуляючи по Алькасабі, легко заблукати в лабіринтах і переплетіннях палацових кімнат і коридорів. «Житлова площа» фортеці досить велика, а планування навмисно заплутане – оборонна споруда мала створювати труднощі потенційному загарбнику.<\/p>
З Алькасаби можна піти вище в гору і через спеціальний перехід дістатися до ще однієї старовинної арабської фортеці – Гібральфаро. Її араби теж перебудували, але цього разу з фінікійської фортеці. І дали нинішню гарну назву, що означає «маяк на скелі».<\/p>
Гібральфаро – найвища точка Малаги. Звідси відкривається захопливий краєвид на все місто та околиці, тому місце особливо улюблене фотографами та кіношниками. Більшість рекламних проспектів, якими заманюють туристів на Коста-дель-Соль, – це краєвиди звідси, з Гібральфаро. А скільки фільмів знімалося в самій фортеці! Якщо потрібен романтичний гірсько-морський пейзаж зі старовинним мальовничим замком – їдуть до Гібральфаро. Місцеві жителі кажуть, що в інший сезон кіногрупи записуються в чергу, та ще й сваряться через те, кому дістануться найгарніші заходові та світанкові години. Мабуть, Гібральфаро вже має право на звання заслуженої декорації світового кіномистецтва.<\/p>
Душа міста <\/strong><\/p>
І все-таки Малага – це не тільки туристичні об'єкти. Душа міста – у його житті, на його вулицях. Маленькі таверни та кафе – сходинки вниз або, навпаки, вгору по вузьких гвинтових сходах на увиту зеленню терасу. Похилений будиночок старого кінотеатру з рукотворними афішами однією стіною завалюється на багатоповерховий торговий комплекс з вивісками провідних модних марок. Навіть дивитися на будиночок страшно – але кіно тут справно «крутять» щодня.<\/p>
Ранковий ринок Малаги покаже всю різноманітність іспанських облич: до чорноти засмаглі селяни; баби, схожі на злих чаклунок з казки; красуні південки з довгими бровами та білою шкірою обличчя під широкими крисами капелюхів, але руки їх ніколи не відмиваються до такої білизни, як у важливих покупниць з кошиками; а покупниці в таких гарних сукнях, ніби вони навмисно вбираються в найкраще, щоб прогулятися вздовж прилавків.<\/p>
Ближче до полудня, коли швидкопсувний товар розпроданий, починається дегустація місцевих вин: продавці не відстають від покупців, пригощають й інших торгівців, так що до закриття на ринку панує атмосфера добродушності та загального благоденства.<\/p>
Людина в пристойному костюмі та краватці годує морквою запорошеного віслючка, «припаркованого» поруч із дзеркально-скляною офісною будівлею. Це Малага. Тут зливаються воєдино іспанський захід та іспанський схід.<\/p>
Без кордонів <\/strong><\/p>
Хоча географічно Андалусія – це південь Іспанії, але вона більше за інші провінції насичена сходом. Мусульманського їй дісталося більше за інших, адже араби-завойовники розуміли, що до чого, і віддавали перевагу жити там, де краще – тепліше, красивіше, родючіше, багатше. У Малазі давно вже стерлися кордони між мусульманською та християнською культурами: католицька капличка спокійно прикрашається мавританським орнаментом, і в місцевому діалекті повно арабських слів. Малагеньос – жителі Малаги – говорять своєю, «малагською», мовою: яскравою сумішшю сільських діалектів, високолітературної іспанської та сучасного міжнародного сленгу.<\/p>
Якщо гуляти Малагою не в туристичному режимі, дуже скоро відкриється вся неяскрава принадність цього міста. Своєю південною частиною воно виходить до моря, з усіх інших боків – оточене горами. Завдяки цьому протягом століть тут, тепер уже майже в мегаполісі, зберігається атмосфера затишку та камерності, властива невеликим містечкам.
Раннім ранком добре вирушити в порт, де галасливе життя кипить від світанку до заходу сонця, а потім – піднятися вгору вузькими вуличками, що зачаровують після портового галасу своєю гулкою тишею. Вітаючи сусідок, жінки вивішують у розчинені вікна ковдри та перини.
Вранці вся Малага п'є каву, її аромат змішується із запахом моря і все посилюється через спеку, що швидко набирає обертів. Потрібно йти на запах – кав'ярня може ховатися в маленькій арці або в патіо, куди веде схожі на під'їзні фанерні двері. На вулиці Чинитас деякі романтики шукають дворик з кафе De Chinitas. Там колись писав свої вірші Фредеріко Гарсіа Лорка, там же вечорами читав їх своїм друзям і всім, хто бажав його слухати.
Але немає De Chinitas, згаданого в його віршах, – кафе закрилося ще в 1936 році і тепер стало магазином тканин, про що повідомляє пам'ятна дошка в невеликому пасажі «Чинитас». А в 1969 році на першому поверсі аристократичного особняка в центрі міста відкрилося нове кафе De Chinitas. Кафе-тезка цілком гарне, з дорогим меню, міцною кавою та приємною музикою. Шкода тільки Лорка там не бував.
У пошуках прохолоди
Коли сонце підніметься вище, краще сховатися в тінистих алеях ботанічного саду. Він у самому центрі міста. Тут зібрані рослини з усього світу і просто дуже гарно: грає музика, няні гуляють з дітьми, в ставках плавають качки, а у фонтанах – золоті рибки. Ботанічний сад – гордість Малаги. Кажуть, мер міста наказав усім страховим компаніям провінції Малага застрахувати колекцію його рідкісних рослин – між іншим, найкращу в Іспанії. Кілька років тому якесь двохсотрічне китайське дерево почало чахнути і скидати листя, і страховики так занепокоїлися, що виписали для консультації найкращого китайського ботаніка. Він дерево вилікував і крім плати за роботу отримав звання почесного громадянина міста.
Спеку можна перечекати і в кондиціонованих залах музею. У 2003 році на площі Мерсед, раніше нічим не примітній, відкрився музей Пікассо. Багато мешканців навколишніх кварталів навіть не знали, що вони земляки знаменитості. Щоправда, родина Пікассо виїхала з Малаги, коли великий художник був ще дитиною. Але дитинство генія теж чогось варте, і відкриття музею супроводжували гучною рекламною кампанією під девізом «Пікассо повернувся додому». Чомусь музей влаштували не в самому будинку, де минуло дитинство Пабло, а неподалік – у спеціально зведеній будівлі з просторими, обладнаними за останнім словом техніки залами. Колекція Пікассо в музеї Малаги хороша, хоч і не така багата, як у музеї Барселони.
Сонце в пляшці
Трохи східніше Малаги, під захистом вершин Сьєрра Альміхара тягнуться золоті пляжі не знаючої холоду Аксаркії. Це місце знамените не тільки нинішніми курортами, де цілий рік світить сонце, але й тим, що це земля малаги – одного з найвідоміших вин Іспанії. Якщо вірити іспанцям – не найкращого, але, можливо, вони кажуть так із скромності. А може, з гордості – адже тут усі вина хороші. Може, справа ще й у тому, що іспанці взагалі віддають перевагу червоним винам, а малага – золота.
Як би там не було, саме тут росте виноград сорту педро хіменес, з якого роблять солодке (від 20 до 30 відсотків цукру) десертне вино, і шанувальників у нього в усьому світі більше, ніж на батьківщині, в Іспанії. Навряд чи хоча б один турист покинув Малагу без пляшечки цього рідкого сонця іспанського розливу. І в модному Парижі, і в діловому Нью-Йорку, і в дощовій Москві маленький ковток медової малаги нагадає про Берег Сонця, райський куточок на землі.
На захід від річки Гвадалмедіна, яка ділить місто на дві нерівні частини, знаходяться знамениті квартали Трінібада – батьківщина фламенко. Найвідоміші співаки фламенко – кантаори – народилися тут. Варто зайти в будь-яке кафе – не заради вечері, хоча голодним, звісно, звідси не піти, а заради музики, тужливих і напружених ритмів найіспанськішого з іспанських танців.
