Візи
Шенген відзначає ювілей
Як зазначає «Русская Германия»<\/a>, під ним мають на увазі і Шенгенську угоду, і Шенгенську зону, і шенгенську візу. Однак далеко не всі знають, що спочатку це була лише назва мальовничого люксембурзького села поблизу кордону з Німеччиною та Францією.<\/p>
Поруч із Шенгеном на прогулянковому теплоході «Принцеса Марі-Астрід» на річці Мозель було підписано угоду про поступову відмову від прикордонного контролю між п'ятьма європейськими країнами (ФРН, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією). Вона значно спрощувала пересування товарів, капіталів та осіб і тим самим сприяла формуванню спільного ринку на території Європи. На честь місця підписання угоду назвали Шенгенською.<\/p>
Необхідність і далі спрощувати прикордонні процедури призвела до того, що 19 червня 1990 року тими ж країнами було підписано Шенгенську конвенцію, яка доповнила Шенгенську угоду. Вона передбачала повну відмову від паспортного контролю на внутрішніх кордонах та встановлення єдиної візової політики. Саме тоді з'явилося поняття «Шенгенська зона», до складу якої зараз входять 26 європейських держав.<\/p>
Договір набув чинності лише у 1995 році – через пошук згоди в юридичних питаннях контролю кордонів. До учасниць Шенгенської угоди поступово приєдналися інші країни (Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія), а також держави-учасниці Північного паспортного союзу (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція).<\/p>
Важливою датою в історії Шенгену стало 2 листопада 1997 року, коли на міжурядовій конференції в Амстердамі було внесено зміну до договору про ЄС. Згідно з Амстердамським договором, Шенгенська угода включалася до законодавства Європейського Союзу. Відтоді всі країни-члени ЄС зобов'язувалися виконувати шенгенські правила. Згодом країни, що вступають до ЄС, автоматично погоджувалися на дотримання шенгенських правил.<\/p>
Але в усіх правилах є винятки: зараз існують країни-члени ЄС, які з різних причин лише частково застосовують Шенгенське право (Болгарія, Хорватія, Румунія, Кіпр) або взагалі його не застосовують (Ірландія та нещодавно покинула ЄС Великобританія). При цьому чотири держави, що не входять до складу ЄС, приєдналися до Шенгенської зони та слідують її законодавству: Ісландія, Норвегія, Швейцарія та Ліхтенштейн.<\/p>
Крім того, є карликові держави за формальними межами ЄС, які юридично не належать до країн шенгенського світу, але дотримуються вимог «шенгену» де-факто (Монако, Ватикан, Сан-Марино).<\/p>
Окрім свободи пересування, важливим завданням Шенгенської угоди було і залишається забезпечення безпеки на зовнішніх кордонах. Її важлива частина – Шенгенська інформаційна система (ШІС). Вона функціонує з 1995 року і являє собою закриту базу даних.<\/p>
Спочатку до ШІС було внесено дані осіб, які порушили візовий режим, перебувають у розшуку або безвісти зниклих, підроблені документи, а також предмети, заявлені як викрадені або втрачені. У 2013 році ШІС доповнилася візовою інформаційною системою (ВІС), що містить біометричні дані мандрівників.<\/p>
Наявність єдиної бази даних та співпраця правоохоронних і судових органів країн-учасниць сприяє стримуванню зростання злочинності в умовах відкритих кордонів.<\/p>
Поява альянсів з метою створення вільних торговельних відносин та уніфікованого візового режиму широко поширена в сучасному суспільстві. Приклади – союзи країн Латинської Америки: Тихоокеанський альянс (Alianza del Pacífico; до нього входять Колумбія, Мексика, Перу та Чилі) та Меркосур (Mercosur; Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай), а також Східноафриканське співтовариство (Бурунді, Кенія, Руанда, Танзанія, Уганда, Південний Судан), Асоціація країн Південно-Східної Азії (Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни).<\/p>
Крім того, вже давно ведуться переговори про введення «азійського Шенгену» – візи «Шовковий шлях» (Казахстан, Узбекистан та інші потенційні учасники з Центральної Азії). Тим не менш успіх, відомість та масштаб Шенгенської угоди досі залишаються поза конкуренцією.<\/p>
Олена КОРОЛЬОВА.<\/strong><\/p>
