Кар'єра цього футболіста, який підписав цього літа контракт із чемпіоном Португалії «Бенфікою», виглядає зовсім нетрадиційно. Прийнято вважати, що всі скільки-небудь талановиті вихованці українського футболу рано чи пізно опиняються в київському «Динамо». Андрій Каряка оминув склад нашого флагмана, але це не означає, що його персона не заслуговувала на увагу.
Річ у тім, що цього швидконогого півзахисника в динамівському клубі просто проґавили. А оскільки національна збірна України тривалий час комплектувалася за принципом «не граєш у «Динамо» чи «Шахтарі» - не граєш у збірній», проґавили Каряку й тренери головної команди країни. За що, як стверджують обізнані люди, дехто був серйозно покараний.
Для тих любителів футболу, які намагаються уважно стежити за розвитком гри мільйонів в Україні, герой скандальчика, що виник навесні 2001 року, не був темною конячкою. Андрій Каряка, сам того не бажаючи, став предметом суперечок тренерських штабів одразу трьох національних збірних - України, Росії та Узбекистану. Зараз складно абсолютно точно сказати, хто першим замислився про реальність залучення 23-річного півзахисника, який розкрив свій талант у самарських «Крилах Рад», до національної команди своєї країни. Відомо лише, що відомий фахівець Володимир Сальков, який очолював збірну Узбекистану, запропонував не заграному за команду України Каряці (Андрій провів лише один товариський матч за молодіжну збірну нашої країни) змінити паспорт. Уродженець Дніпропетровська відмовився, засумнівавшись у доцільності «спалювати мости» і ставати громадянином Узбекистану.
Можливо, уже в цей час йому було відомо про інтерес, який виявляли тренери збірної Росії. Олег Романцев і Михайло Гершкович, які керували російською національною командою, звернули увагу на яскравого футболіста з веселим прізвищем, який досі не був відомий у Росії, але добре проявив себе у «Крилах». Згадали про Андрія і в Україні, але в штабі Валерія Лобановського не знайшлося людини, яка могла б чітко сказати - чи заграний Каряка за українську збірну, чи ні. У Києві понадіялися на щастя, а коли виявилося, що Каряка вже може грати за Росію, на футболіста обрушилася лавина критики. Мовляв, це непатріотично, зрадив батьківщину і все таке. Втім, самому гравцеві від реакції українського футбольного керівництва було ні холодно, ні жарко. По-перше, якби була серйозна зацікавленість, то й підхід до вирішення питання не тхнув би дилетантством (на відміну від російського варіанту підходу). По-друге, збірна Росії мала більше шансів поїхати на чемпіонат світу, ніж команда України (і таки поїхала, щоправда, без Каряки).
Отже, як же так сталося, що черговий вихованець українського футболу (до Каряки російське громадянство прийняли уродженці України Онопко, Никифоров, Цимбаларь, Юран, Нижегородов, Семак, Алдонін, Щербаков, Помазун та багато інших) став захищати кольори російського прапора? Уся річ у тому, що в українському чемпіонаті Андрій виступав не в найзірковіших клубах. Потрапити до збірної із запорізького «Металурга» чи київського ЦСКА в другій половині 90-х - все одно, що верблюду пролізти в голкове вушко.
Каряка народився в Дніпропетровську, який у 80-ті роки переживав футбольний бум. Місцевий «Дніпро» двічі - у 1983-му та 1988 роках - ставав чемпіоном СРСР і неодноразово входив до трійки призерів, у 1989-му виграв Кубок СРСР і непогано виступав у єврокубках. Недивно, що маленький Андрій був без тями від гри Геннадія Литовченка та Олега Протасова, а в сім років почав займатися у футбольній секції рідного міста. Втім, за команду Дніпропетровська йому так і не судилося зіграти. У 1995 році його запросили до Запоріжжя для посилення місцевої юнацької команди, яка боролася за звання чемпіона України у своїй віковій категорії. У вирішальному матчі Каряка забив неймовірний гол метрів із 40, після чого йому запропонували залишитися в «Металурзі». Вже наступного року в невдало виступаючому клубі наважилися на експеримент і дали шанс юним футболістам, які здійняли фурор у вищій українській лізі. Прізвища Каряки, Крипака, Олійника, Ільченка та їхніх партнерів стали популярними серед тренерів, а через два роки всіх чотирьох, не без скандалу, призвали до армії та перевели до київського ЦСКА.
Армійський етап кар'єри Каряка згадує без особливого задоволення. Попри запрошення до молодіжної збірної, вихід у фінал Кубка України та дебют у єврокубках. Річ у тім, що Андрій отримав важку травму, після якої думав закінчувати з футболом. Виручив один лікар, шанувальник тибетської медицини, який не лише поставив футболіста на ноги, а й дав шанс продовжити кар'єру. Яка стала розвиватися бурхливими темпами. Улітку 2000-го в Андрія з'явився шанс поїхати на перегляд у Самару - замість травмованого партнера по команді Дараселії. Каряка справив на тренерів «Крил Рад» чудове враження і підписав довгостроковий контракт, який став відпрацьовувати лише через пів року. Але з такою енергією, що на футболіста з провінційного клубу звернули увагу одразу в трьох національних збірних, про що вже йшлося вище.
Як відомо, Каряка обрав Росію і не шкодує. Він багато грав за «Крила», був одним із лідерів команди, її найкращим бомбардиром (незважаючи на амплуа півзахисника, а не нападника), регулярно залучався до національної збірної, з якою пробився на чемпіонат Європи 2004 року. Саме вдалою грою в чемпіонаті Росії та у збірній цієї країни Андрій заслужив увагу скаутів низки закордонних клубів. Ще влітку минулого року, до початку Євро-2004, за Карякою, який забив за перше коло чемпіонату Росії 14 м'ячів, вишикувалася черга з покупців. Півзахисник навіть їздив на перегляд до Англії, у добре відомий клуб «Блекберн». Але залишився в «Крильцях», продовживши контракт із самарським клубом до 2009 року, про що було оголошено на початку липня 2004-го. «Я щасливий залишитися в «Крилах» - клубі, який відкрив мені дорогу у великий спорт і російську збірну, - говорив на присвяченій цій події прес-конференції Каряка. - Мені дуже хотілося б виграти що-небудь із командою».
На тій же прес-конференції президент самарського клубу Герман Ткаченко (до речі, теж уродженець України), зауважив, що не буде перешкоджати Андрію, якщо його запросить хороший європейський клуб: «Ми зберігаємо домовленість про те, що відпустимо Каряку, якщо в нього з'явиться конкретний і перспективний варіант переходу в серйозний клуб Європи, якщо пропозиція з-за кордону влаштовуватиме і футболіста, і наш клуб».
Не відпустивши одного зі своїх найкращих футболістів минулого літа, Ткаченко був змушений зробити це в червні 2005 року. На «Крила Рад» обрушилися серйозні фінансові проблеми, що спонукали президента передати владу в інші руки, а крім того - продати низку ключових виконавців, серед яких першим був саме Каряка. Португальська «Бенфіка», яка цікавилася гравцем ще в 2004-му, врешті отримала футболіста, вигравши суперечку в англійських клубів. Адже Андрій у 2003-му навіть побував на переглядах у «Блекберні», а ще поговарювали про його можливий перехід у «Челсі», пояснюючи це дружбою Германа Ткаченка та Романа Абрамовича.
Тоді Каряка стверджував, що грати в Англії - мрія будь-якого російського футболіста (кількома роками раніше Андрій вважав, що найпривабливіший чемпіонат - іспанський): «Коли дізнався, що є варіант поїхати в «Блекберн» на перегляд, дуже здивувався. Не очікував, що на мене зверне увагу такий солідний клуб. Як проявив себе? Могло вийти і краще. Часу було дуже мало, до того ж спочатку я почувався скуто. Був би ще тиждень, міг би показати себе набагато краще. Втім, тренер Грем Сунесс був привітний і допомагав мені. А я дуже боявся того, що британці не шанують приїжджих. Але все виявилося набагато простіше. Напевно, стереотип англійської церемонності та зарозумілості вже застарів. Принаймні, я на собі не відчув. Звісно, різниця в рівні гри футболістів російського та англійського чемпіонатів відчувалася. Але в мене не залишилося відчуття, що ця прірва нездоланна. Якщо багато і правильно працювати, можна досягти будь-якої мети».
Англійці обіцяли стежити за грою російського півзахисника, який у контрольній грі відзначився забитим м'ячем, але предметний інтерес, коли того вимагала ситуація, не проявили. А от «Бенфіка» була наполегливішою. Незважаючи на те, що в минулому сезоні її тренував італієць Джованні Трапаттоні, а цього літа очолив голландець Рональд Куман (все-таки, різні погляди на футбол, різні підходи до комплектування), Каряка виявився цікавим обом наставникам. І врешті підписав із чемпіоном Португалії чотирирічний контракт.
«Чому обрав «Бенфіку»? - перепитує журналістів Андрій. - А що, поганий варіант? «Крилам» підійшли умови, запропоновані португальцями. Кажуть, що в Росії на мене був пристойний попит, але особисто я його не помітив. Чутки виявилися чутками, не більше. Ніхто з клубів російської Прем'єр-ліги не звертався з конкретною пропозицією. Я спеціально дізнавався це у нашого керівництва. Вважаю, що скаржитися мені нема на що. Хіба що хвилююся трохи - їду ж у незнайоме місце, переживаю з приводу того, як там усе складеться».
Хвилювався Каряка, схоже, даремно. У Португалії його вже називають «російським золотом», а сам герой, який потрапив під приціл місцевих ЗМІ, регулярно виходить на поле в контрольних матчах «Бенфіки» і отримує за свою гру чудові відгуки. Португальські журналісти називають Андрія лідером атак клубу, відзначають його універсалізм, техніку, уміння читати гру та націленість на ворота. Дехто вважає, що в росіянина є всі шанси стати «одним із козирів у колоді Кумана».
Каряка в розмові з журналістами із задоволенням відзначив, що за товариськими іграми «Бенфіки» спостерігав майже повний стадіон, незважаючи на те, що матчі проходять не в Португалії: «Куман відвів мені позицію в середині поля, ближче до лівого флангу, тож почуваюся дуже добре. А от що здивувало, так це велика кількість легкоатлетичних вправ. Ніколи стільки не бігав на зборах, як тут. Може, тільки коли грав в Україні. У нас два тренування на день. Та такі, що потім з ніг валишся. Кажуть, що до Кумана в цьому плані в «Бенфіці» було трохи легше. Потроху вчу португальську мову. На зборах доводиться обходитися без перекладача. Може, це й на краще. Ще в Росії купив словник, першим ділом вивчив «здрастуйте» і «дякую», а самарські бразильці навчили ряду нецензурних висловів. Правда, здебільшого з партнерами спілкуюся англійською - з тими, хто знає цю мову. І з Куманом мені простіше порозумітися англійською.
Що ще відзначити? Контракт я вивчив ще в Самарі (мені надіслали варіант договору). Потім вилетів у Лісабон, де спочатку пройшов медогляд, потім підписав контракт, потім ще раз пройшов медогляд. Забавною вийшла перевірка зору - літери ж не наші, а латинські. Вперше таке побачив. До речі, у контракті є пункт, згідно з яким мене можуть віддати в оренду - але тільки за моєю згодою».
Найсерйозніша проблема Каряки зараз - самотність. Він дуже скучив за дружиною Русланою та маленькою донькою Лізою, хоча й телефонує кілька разів на день. У Лісабоні клуб поселив Андрія в готель, а потім «Бенфіка» вирушила на збори. Але ближче до початку сезону квартирне питання буде вирішено, і дружина, з якою футболіст познайомився в Києві, приєднається до чоловіка.