Під час Рамадану на мусульман накладається суворий піст: у світлий час доби категорично заборонено приймати їжу, включаючи й різне спортивне харчування. Природно, що спортсмен, який дотримується ісламських норм, протягом цього місяця не здатний брати участь у жодних змаганнях: на голодний шлунок бити рекорди неможливо. І в багатьох мусульманських країнах у Рамадан спортивне життя практично завмирає: чемпіонати й першості беруть вимушену паузу.
Цікаво, що скандал ініціювали не мусульманські держави, а британські послідовники ісламу. Серед тих, хто підтримує ідею перенесення ігор, - лондонська Ісламська комісія з прав людини та Мусульманська рада Великої Британії. Голова комісії Масуд Шадджарех заявив «Дейлі мейл»: «Вони не стали б організовувати це на Різдво. Так само нерозумно організовувати ігри у Рамадан... Це ставить атлетів у невигідне становище». До правовірних британців приєднався голова НОК Туреччини Тогай Баялті, який вважає, що участь в іграх під час Рамадану буде важкою справою для мусульманських атлетів.
Однак Міжнародний олімпійський комітет вимагає вкладати час ігор у «вікно» з 15 липня по 31 серпня, що робить неминучим зіткнення Олімпіади та Рамадану. Прес-секретар МОК Жізель Девіс заявила: «Ігри зводять разом представників усіх вір і переконань. А що робити з релігійними заборонами - це справа атлетів». Тим не менш, оргкомітет лондонських Ігор, як стверджує його представниця Джоанна Меннінг-Купер, буде вести консультації з Мусульманською радою Великої Британії щодо врегулювання питань Рамадану. За її словами, саме ці строки найбільш зручні: у цей період у Лондоні найменше заторів. Крім того, саме наприкінці липня та на початку серпня найлегше знайти 70 тис. волонтерів для проведення Ігор.
Виникла проблема вкотре показала, що в західному світі, де, власне, і зародився сучасний спорт, укладачі спортивних календарів не звикли брати до уваги релігійні свята. Чи то тому, що розквіт великого спорту припав на епоху секуляризації суспільства, чи то через те, що в Європі та Америці навчилися поєднувати світські розваги з християнськими нормами. Звичайно, теоретично можна уявити собі, скажімо, якогось православного футболіста чи хокеїста, який обурюється тим, що чемпіонати не беруть паузи на час Великого чи Різдвяного посту... Але нічого подібного чомусь не відбувається.
З іншого боку, не виключено, що мусульмани просто взяли приклад зі своїх далеких родичів: ізраїльські спортивні федерації вже давно і з успіхом викручують руки європейським спортивним асоціаціям та лігам, вимагаючи від них уваги до норм своєї релігії та інших регіональних особливостей. Насамперед справа стосується дотримання суботи: віруючому іудею в цей день працювати не можна. Міжнародні матчі ізраїльських команд давно намагаються не ставити на час священного для євреїв нічогонероблення. А нещодавно велику увагу преси викликала історія ізраїльського футболіста Дуду Авата, воротаря іспанського клубу «Депортіво». Цей віруючий іудей заявив, що готовий порушити релігійні норми і виступити в матчі чемпіонату країни, незважаючи на те, що гра припадає на свято Судного дня. В Ізраїлі цим обурилися і влаштували гравцеві обструкцію, але потім, на щастя, з'ясувалося, що гра встигла завершитися раніше настання іудейського торжества.
Сучасний спорт не тільки породжений західною цивілізацією, але й всіляко підлаштовується під її норми. Тому поєднати чемпіонати, Олімпіади і навіть аматорські змагання з принципово іншими формальностями ісламу вкрай важко. Наприклад, сучасна спортивна форма, часом схожа у жінок на бікіні, для мусульманок надміру відверта (адже навіть купальний костюм, скроєний за магометанськими нормами, нагадує європейцю безформну піжаму). В результаті цього нечисленні ісламські спортсменки, які намагаються одягатися без порушень правил хіджабу, на міжнародних змаганнях виглядають вкрай дивно. А скажімо, у бігових видах легкої атлетики, наприклад, ті мусульманки, хто більше стурбований не аеродинамікою форми, а її пристойністю, приречені на програш.
Втім, якщо влаштовувачі Олімпіади в Лондоні не прогнуться під тиском ісламського лобі, світовий спорт навряд чи багато втратить. По-перше, швидше за все зрозумівши, що шантаж не пройшов, британські мусульмани скреготять зубами і припинять свої демарші. А по-друге, навіть якщо ряд спортсменів або національних олімпійських комітетів ісламських країн і відмовляться від участі в олімпіаді, то на розподіл призових місць це суттєво не вплине. Незважаючи на те, що близько чверті учасників Ігор будуть представляти мусульманські держави, більшість цих спортсменів будуть статистами. Так, на минулій літній Олімпіаді в Афінах найкращий результат у світі ісламу показала та ж Туреччина - три «золота», три «срібла», чотири «бронзи». Шість медалей було в Ірану, п'ять - в Узбекистану, країни хоч і мусульманської, але демонстративно світської (влада Ташкента старанно гасять будь-які сплески релігійного радикалізму). Отже, атлети-мусульмани для спорту, на жаль, не є достатньо значущою величиною, і тому спроби поставити олімпійський рух у залежність від релігійних правил можна зі спокійною душею проігнорувати.