Празькі маршрути
У розпалі весни, коли Прага потопала в білому цвітінні яблунь і магнолій, у Чехії проходив четвертий етап культурно-туристичного проекту «Чеська Республіка - скарбниця в центрі Європи». Мета цього державного проекту - познайомити журналістів та представників туристичного бізнесу різних країн з історико-культурною, природною та архітектурною спадщиною Чехії. Двадцять шість журналістів з Росії, України, Іспанії, Італії, Бельгії та Польщі відкрили для себе красуню Прагу.
«Я бачу величезне місто, місто, повне людей, слава якого підноситься до небес, - сказала княжна Лібуше, - і ім'я йому буде Прага («праг» чеською «поріг»). Так починалася історія Праги. Це було давним-давно. Відтоді багато води спливло у Влтаві, а Прага анітрохи не втратила ні величі, ні привабливості.
Прага - місто загадкове. По-перше, містом вона стала не так давно: у 1784 році, в результаті об'єднання шести самостійних міст, кожне з яких мало власну історію та архітектуру. Це були Празький Град (Prazsky Hrad), Градчани (Hradcany), Мала Сторона (Mala Strana), Старе Місто (Stare Mesto), Нове Місто (Nove Mesto), Вишеград (Vysehrad). У складних взаєминах цих містечок нам зараз розібратися нелегко, достатньо просто подорожувати їхніми вуличками. По-друге, Прага - одне з найпопулярніших туристичних місць Європи. Вісім мільйонів туристів щороку відвідують столицю Чехії, і ця цифра у багато разів перевищує кількість мешканців Праги. Саме тому місто повністю віддало себе в розпорядження туристів. І, по-третє, Прага - казкове, «пряникове» місто, справжню душу якого відчути не так легко...
Історичний центр Праги повністю звільнений від транспорту і відданий туристам. Ви можете розглядати, фотографувати, нюхати, чіпати, куштувати на смак усі історичні та не дуже пам'ятки. «Празька старовина» вразить вашу уяву чудовими архітектурними ансамблями Староміської та Вацлавської площ. Тут мирно сусідять рококо і бароко, готика і модерн. Вимощені бруківкою вузькі вулички виводять на просторі площі з гостроверхими храмами та старовинними будівлями. Як і п'ять століть тому, щогодини відчиняються віконця курантів ратуші, щоб крізь них пройшли кумедні фігурки, лунає пронизливий крик півня, і мелодійний дзвін вежових годинників оголошує площу.
Ошатні костели нагадають дитячі казки про принцес і лицарів. Осередком туристичних маршрутів, звісно, є знаменитий костел Святого Віта. Ажурна готика головної вежі сягає вгору майже на сто метрів. Подекуди зі стіни визирають кам'яні голови моторошних чудовиськ - починав будівництво в середині XIV століття французький архітектор, тому й ці монстри, і загальний вигляд змушують згадати паризький Нотр-Дам.
Куди вирушимо далі? Пройдемося від Порохових воріт до Карлового мосту, справжнього символу Праги з його барочними скульптурами. Ми крокуватимемо бруківкою середньовічних вулиць, що пам'ятають колеса карет самого Карла IV та його почту, ступимо на легендарний Карлів міст, звідки нам відкриється вид на Празький град - червоні дахи та шпилі, що пронизують небо. Помилуємося яскравим зразком архітектури ар-нуво - будівлею Муніципального будинку. Кинемо погляд на будинок «У чорної божої матері» зі статуєю Богородиці за позолоченими ґратами. Посидимо поряд зі зграйкою студентів на теплій бруківці Староміської площі, дочекаємося бою годинника і поахаємо над хороводом фігур, що урочисто пропливають перед захопленими туристами. Може, оцей привітний японець сфотографує мене на згадку на тлі неповторних фасадів будинків «У золотого єдинорога» або «У кам'яного дзвона»?
А тепер вирушимо до Градчанської площі, що відкриває вхід до Празького граду - політичного та історичного центру міста, резиденції президента республіки. Тут на нас чекає знайомство з елегантним Королівським палацом і знаменитою Золотою вуличкою - барвистим рядом різнокольорових маленьких будиночків XVI століття. За переказами, колись тут жили алхіміки, які шукали секрет перетворення заліза на золото. І, схоже, таки знайшли вони цей рецепт, судячи з того, скільки грошей залишають туристи в сувенірних крамничках цієї вулички.
Ми вирушимо далі до єврейського кварталу, світу синагог і старовинних цвинтарів. Там жив знаменитий рабин Леві. Досі гадають, чим же більше він був знаменитий: тим, що створив Голема, чи тим, що прожив у доброму здоров'ї 92 роки. Кажуть, коли приходила смерть зі списком, він завжди встигав зазирнути їй через плече і викреслити своє ім'я, але одного разу його відволікла внучка - тут-то смерть його й наздогнала. Тепер на його могилу кладуть записки з бажаннями: він їх виконує, тільки бажання має бути коротким, бо в нього багато роботи, не встигає все прочитати за ніч. Його бронзова скульптура стоїть біля ратуші як подарунок євреїв міській владі.
А з іншого боку ратуші стоїть бронзовий лицар, що скам'янів після п'яних походеньок із зґвалтуваннями в єврейському кварталі. Кажуть, він оживе, коли на землі знайдеться хоча б одна жертва, яка пробачить свого ґвалтівника, - за 500 років не знайшлося, лицар стоїть.
По Празі можна блукати нескінченно. І в кожного з нас буде свій маршрут...
Моя Прага
Вперше я побачила Прагу вночі: кинувши нашвидкуруч сумку в готелі, вирушила блукати незнайомим нічним містом. Було близько одинадцятої години. Прага не спала. Ось під ліхтариками літнього кафе п'ють пиво кремезні світловолосі туристи з Німеччини. Їх легко впізнати за спорідненими з чехами «пивними» животами та ляскучою «кайзерівською» мовою. Діловитим струмочком поспішають кудись японські мандрівники, встигаючи по дорозі зловити в об'єктив найвражливіші шпилі. Інтернаціональна студентська молодь блукає вузькими вуличками і вибирає сувеніри дешевші. Мученицьки морщачись і голосно перемовляючись, тупають кудись на високих підборах наші, російські, туристки...
Вранці, коли організованою туристичною групою ми прийшли туди, де я блукала напередодні вночі, жінки тупали, як і раніше. Здавалося, ті самі люди сидять у кафе, фотографують пам’ятки, перебирають сувеніри. У Празі зупиняється час і перемішується простір. І, блукаючи дрібною мурашкою між старовинними будівлями, я починала розуміти, чому сюди так тягнуло і тягне всіх: романтиків і містиків, прагматиків і циніків.
Тут жили Кафка і Ніцше, Гашек і Муха. Прага виховує смак. Дух захоплює, коли дивишся на ці почорнілі від вікової кіптяви стіни. В архітектурній Празі найголовніший колір - сірий. Усі фасади будинків спочатку сірі, з чорною патиною століть. Усі відтінки цього сірого кольору породжують у нас особливу поетичну елегію, яка дає можливість художникам пера і пензля усвідомити співвідношення кольорів краще, ніж у будь-якому іншому місті світу. Місто не змінює ні черепички, ні камінця на бруківці. Десь, звичайно, будуються нові будинки та офісні споруди. Але тут, у серці Праги, все так, як було за часів чеських королів. Нам, киянам, мабуть, це не дано. Ми прагнемо «осучаснити» своє місто будь-якою ціною. Принаймні, результат - наявний...
Чехи і чешки
У Празі живуть чехи. Як би це не здавалося дивним, десь і якось вони виживають у натовпах різномастих туристів. Які вони?
Чехи неквапливі. Спостерігати це можна по тому, як не поспішаючи, із смаком обслуговують вас у будь-якій празькій «винарні». І справа тут не в лінощах офіціанта: просто не годиться змушувати людину квапитися з їжею, а тим паче з питтям пива.
Чехи прижимисті. Почалося це, мабуть, ще в незапам’ятні часи, коли настоятель Вишеградського собору підрядив самого чорта дах крити. Уже як він там із ним розраховувався, як допікав бідному нечистому, історія замовчує. Та тільки той розлютився так, що якось у запалі кинув величезний камінь і зарікся з чехами мати справу. Камінь так і лежить понині у вишеградському саду. А заповзятливі чехи до нього туристів водять і навіть у Макдональдсі беруть по 5 крон за туалет.
Чеських чоловіків можна побачити приблизно з третьої-четвертої години в будь-якій празькій «винарні». Вони п’ють пиво і їдять м’ясо. Вони завжди спокійні й загрозливо добродушні. До речі, найкраще в чеській кухні - це пиво і м’ясо. Кнедлики - тугі шматочки вареного тіста - це справжнє випробування для чеського патріотизму. З’їсти такий шматочок і не вдавитися - вміти треба. Чехи вміють, туристи вчаться. До числа безперечних смаколиків можна віднести знаменитий яблучний штрудель: з корицею, яблуками, мигдалем, родзинками, политий розтопленим маслом і припорошений ванільною цукровою пудрою. О! За честь називатися його батьківщиною борються Австрія і Німеччина, Чехія і Польща.
Чешки поділяються на молодих і... не дуже. Молоді не носять гостроносих туфель і не користуються косметикою. Натомість «носять» доглянуте волосся і гладеньку, по-немовлячому, шкіру. Усім своїм виглядом молоді чешки дають зрозуміти: вони - Європа. Спілкуватися з ними важко не лише через незнання російської мови. І англійською, і німецькою вони однаково ввічливі, усміхнені й... закриті.
Щоправда, зараз молоді чехи починають вчити російську: причиною є ситуація в Карлових Варах (де росіяни становлять приблизно 80-90% населення) і гастролі російських музичних гуртів. «Тату» повернули моду на російську мову. Судячи з усього, українську мову чехи вивчатимуть ой як не скоро. Росіяни асоціюються в них із багатими й трохи божевільними «купцями», а ми... Що ж, нині українці поповнюють лави тих, хто працює «брудно і за гроші».
«Загорніть мені шматочок Праги...»
Куди б ви не зібралися вирушити, рано чи пізно людський потік винесе вас до Карлового мосту. Міць і ґрунтовність півкілометрового пішохідного мосту через Влтаву, що витримав за шість століть натиск часу і водної стихії, відтінюють величні кам’яні фігури, що спочивають на його перилах. Про діяння цих дванадцяти святих докладно розповідають гіди, але інформація забудеться, а те, що ви побачите, - ніколи. Багато хто так і залишається стояти біля перил, не в змозі відірватися від виду зеленкуватих куполів барочних соборів і темної готики костелів, що голками прорізають горизонт черепичних дахів.
На Карловому мосту ви будете ахати й охкати: і від неописанної краси міської панорами, і від розмаху сувенірної індустрії. У розпал дня на Карловому мосту - як на Андріївському узвозі під час всенародного гуляння. Бідолашному Яну Непомуцькому примостили під руки з десяток сувенірних футболок. Інші королі та святі з жахом споглядають на жвавих фотографів, художників та інших «сувенірників», які жваво збирають данину з очманілих туристів.
Старі джинси і не менш старі тапки від ecco одразу виключили мене з середовища російськомовних туристів, а тому, блукаючи серед сувенірних кіосків, я почула багато цікавого. Третина продавців - наші: росіяни або українці. Балакають напівголосно великою та могутньою, періодично здабрюючи сказане рідним матюком. Ціни в них приблизно на 20% вищі, ніж у продавців-чехів. Що пропонують? Та все. Ось, наприклад, симпатичний краєвид чимось дуже душу зачепив. І я ахнула: на акварельці, яка мені сподобалася, золотилися куполи добре знайомого... Андріївського собору в Києві. Молодий бородатий художник милостиво усміхався «лоханутій туристці» і недбало кинув: «Fifteen dollars». Я похитала головою, не знайшовши гідної відповіді, і побрела далі. Колега-портретист напівголосно спитав: «Що, не йде?» - «Скупердяї, ходять тільки дарма», - зітхнув той.
Так що ж привезти з Праги? Добре було б захопити її всю. А так, по дрібницях... Можна спокуситися чеським модерном. Альфонса Муху, мабуть, і досі в душі благословляють усі чеські «ремісники від мистецтва»: а як же інакше, саме його манірні Саломеї та німфи прикрашають незліченні порцелянові блюдця і вазочки, які йдуть нарозхват у російських туристів. Пивні кухлі, кришталь - від стилю «мрія дружини військового» до справжніх стильних і тонких робіт, серветочки, підставочки, ложечки-плошечки... По дорозі від Вацлавської площі до Карлового мосту можна купити все: від «справді чеських» червонозіркових вушанок і матрьошок (цікаво, яким вітром їх туди занесло?) до кумедних ляльок-маріонеток: танцюючих собачок, ошатних відьмочок, бравих солдатів Швейків. А вже золота... Десь приблизно на двадцятому ювелірному магазині зарекаєшся взагалі носити якісь прикраси. А після сотої сувенірної крамнички хочеться привезти з Праги тільки відьму страшнішу.
...Я повернулася на Карлів міст увечері. Сутеніло. Подорожній люд тихо зник, і темні силуети втомлених святих самотньо чорніли на тлі оксамитово-синього неба. Тут і зараз я вперше відчула справжній затаєний ритм життя цього загадкового «пряничного» міста. Повз мене швидко пройшла повна чешка, навантажена, як і наші жінки тих же невизначених років, сумками з продуктами. Вона поспішала додому, мигцем кинувши погляд на свій міст. І, здавалося, втомлений за день Ян Непомуцький проводжав її співчутливим поглядом...
За організацію поїздки висловлюємо подяку Чеському центру в Києві та туристичній фірмі Czech Tour Service.