Ідея поїхати на тиждень у фінський котедж мені одразу не сподобалася. «Ну як можна відпочити в невеликому будиночку, без покоївки, без ресторанів, без розваг?!», – хитала я головою. Так, терзаючись сумнівами, я й вирушила до Суомі.
Каверзи з'явилися ще на стадії вибору котеджів. Варіантів безліч, а оптимальних виявилося лише два. Наші вимоги були прості: котедж, розрахований на двох дорослих і одного малюка, у мальовничому сосновому лісі, подалі від великих населених пунктів та інших будинків, у захищеному від вітру місці, з розвиненою інфраструктурою. Оця сама розвинена інфраструктура передбачала котедж рівня 4*–5*. «Зірковість» залежить, зокрема, і від площі житла – а нам велике було просто ні до чого. Справа була б набагато простішою, якби ми шукали будинок для великої та галасливої компанії. Якщо ж ваша мета інша, то перше, на що треба звертати увагу при бронюванні котеджу – зовсім не фотографія останнього, а спеціальні позначення. Особисто нас цікавив об'єкт 4* «2+2». У турфірмі цифри переклали російською приблизно так: «Котедж розрахований на двох дорослих, але якщо дуже треба, то можна впхнути туди ще пару людей».
Вчіться читати карту
Дорога до кордону пролетіла на одному подиху. Після Іматри ми звернули на другорядне шосе й поринули в сутінки. Фари на секунди вихоплювали з темряви покажчики, і тут – треба ж такому статися – штурманська жилка мене підвела. Помилка коштувала пари годин блукання досить дрімучими фінськими лісами. Хід подій переломив місцевий фермер. Звісно, ні англійською, ні російською абориген не володів, але, широко розмахуючи руками, запросив нас до будинку, де в напівпорожній залі за величезним дубовим столом сиділа й різалася в карти його численна родина. Мені чомусь одразу згадалася казка про «Хлопчика-з-пальчика» – настільки просто виглядав побут фінських селян. Однак у гостинності цим людям не відмовиш! Навряд чи на вітчизняних просторах якийсь сільчанин ризикнув би покликати в дім незнайомого гостя… На щастя для нас, старша дочка господаря будинку цілком пристойною англійською пояснила, де ми перебуваємо і як звідси забратися.
Хороший. Фінський
До місця призначення, таким чином, ми запізнилися на чотири години. Власник котеджу на нас чекати не став, переклавши турботи на дружину. Озброївшись усіма наявними в них фінсько-англійськими розмовниками, родина господаря довго й вдумливо роз'яснювала нам усі тонкощі тієї самої інфраструктури, за яку й були заплачені чималі гроші. Пральна машина з неймовірними кнопочками (інструкція до неї додавалася шведською мовою, тому більша частина можливостей залишилася для нас загадкою), містка посудомийна машина та холодильник славетної фірми Rosenlew (пам'ятаєте, у «Кавказькій полонянці»? «Холодильник Rosenlew. Хороший. Фінський»). Взагалі, допомога вітчизняному виробнику у Фінляндії поставлена на широку ногу – ковдри, подушки, сантехніка й техніка – усе було місцевого виробництва.
За пів години після відходу наших господарів (їхній хутір розташовувався метрів за 500 від нашого будиночка) ми вже сиділи біля каміна й насолоджувалися потріскуванням соснових полін. Звичайно, можна було б і не запалювати каміни – підлоги з підігрівом у всьому будинку створювали цілком комфортну атмосферу, але камін… два крісла перед ним і люлька! Шкода, що ніхто з нас не опанував тонкощів гри на скрипці. Дні миготіли один за одним. За тиждень нас ніхто не потурбував, і це передбачено договором: господарі будиночка з'являються лише на check-in і check-out. Головна умова, щоб до 12 години дня від'їзду будинок був прибраний і чистий (підлоги, плита, сауна – помиті, килимки витрушені, посуд перемитий і розставлений по місцях тощо). Якщо не хочете наприкінці псувати генеральним прибиранням враження від відпочинку, попередьте про це господарів заздалегідь – за €60 вони зроблять усе самі після вашого від'їзду.
Розпорядок нашого відпочинку був простий і нехитрий: підйом, прогулянка лісом (вдихання соснового повітря й милування неймовірної краси краєвидами), обід (його приготування чомусь не забирало в мене багато сил), здоровий денний сон, спроба порибалити (усі снасті лежать у сараї з дровами, у деяких котеджах надається й човен). До речі, про риболовлю мені розповіли одну, здавалося б, фантастичну історію. Приїхавши в аналогічний котедж, російський турист виявив у сараї палицю з неправдоподібним, мов іграшковим, поплавцем і величезним гачком. Обурившись, наш чоловік віддав вудку на розтерзання маленькому синові. Той, граючись, закинув її у воду… і через 5 хвилин витягнув ляща! До речі, у пам'ятці відвідувачу, що висить у кожному котеджі, чорним по білому сказано: «Ловля на черв'яка є невід'ємним правом кожного громадянина», а от на спінінг треба отримати окремий дозвіл.
100 градусів на груди
До сауни в принципі ми ставилися скептично, але, оглянувши її, зрозуміли: фіни знають товк у житті-бутті на лоні природи. Жоден готель (а мені доводилося бувати у вельми іменитих готелях світу) не зрівняється з цим будиночком за продуманістю та якістю виконання. У перший день особисто я втекла з сауни через пару хвилин перебування там. Наступного разу я пересилила себе й посиділа довше – відкрилося друге дихання. Наприкінці поїздки я вже чергувала парну з біганиною по двору в чому мати народила. Кілька разів я поривалася навіть пірнути в озеро, розташоване за десять кроків від входу в наш будиночок, але здоровий глузд підказував, що отруєний мегаполісом організм може й не витримати такого струсу.
Скажу одне – тепер я без сміху, а навпаки, із заздрістю дивлюся на героїв «Особливостей російського полювання», а також риболовлі. Тиждень лафи давно скінчився, а остеохондроз та інші «офісні» болячки досі не турбують. Вірте мені!