Саме з появою на авансцені Федоричева, який основний час проводить у Монако і є спонсором місцевих футбольних клубів «Монако» та «Ніцца», а також монакського тенісного турніру, в «Динамо» з'явилися великі гроші. І, відповідно, підвищена увага публіки.
Не виключено, що Федоричев просто копіює свого більш відомого колегу Романа Абрамовича з лондонського «Челсі», але факт залишається фактом - новий власник «Динамо» пообіцяв виділити на розвиток московського клубу близько $150 млн. - і намагається дотримати слова. Невідомо, скільки коштів вкладено в інфраструктуру клубу, у вдосконалення бази та стадіону, в бізнес-проєкти, пов'язані з футболом, але навіть ті цифри, які фігурують у трансферних зведеннях, вражають. Причому цікаві не лише суми, а й напрямок, у якому вони рухаються. Португалія - ось та країна, в яку з невідомої причини буквально закохалися динамівці. І у стислі терміни в Москві з'явилася велика бригада португаломовних футболістів, а вінцем подібної трансформації російського футбольного клубу в російсько-португальський стало запрошення бразильського головного тренера - Іво Вортмана.
Динамівці буквально за пів року (з зими до літа) примудрилися виплатити португальським клубам (в основному, це «Порту» та «Спортінг») майже Е70 млн.! Взимку до Москви прибули Дерлей (7,5 млн.), Сісеру (3,5 млн.), Тьягу (3,5 млн.), Лоурейру (2 млн.), Данні (2 млн.), Фрешо та Жорже Рібейру, перехід яких обійшовся трохи дешевше. Тоді здавалося, що це нашестя португальців і бразильців - сенсація. Представники благополучних європейських країн (у соціальному та у футбольному відношеннях одночасно) у такій кількості до Росії ще не приїжджали. А тут...
Але це, як виявилося, були тільки квіточки. І Олег Романцев, тренер «Динамо», якого підозрювали в таємничих зв'язках з агентами португальських футболістів, як з'ясувалося, був до цього не причетний. Влітку слідом за Дерлеєм (мабуть, єдиний з першої партії португальського імпорту, який є футболістом дійсно високого класу) та компанією поїхали нові «колонізатори». Причому суми, сплачені португальським клубам, були не рівня зимовим. Півзахисник збірної Португалії Маніше обійшовся «Динамо» в Е16 млн., захисник збірної Греції Сейтарідіс - в 10 млн., нігерійський захисник «Спортінга» Енакархір - в 6 млн., а ще один гравець збірної Португалії - Коштинья - в 4 млн., а другий (або третій, хто їх розбере) воротар «Порту» Нуну - в 2,5...
Цікаво, скільки клубу слід було найняти перекладачів для такого табуна іноземців, щоб тренери могли пояснити своїм футболістам, які не розуміють російської мови, що від них вимагається. Не дивно, що Романцев пішов у відставку, а тимчасово виконувач обов'язків головного тренера Кобелєв спочатку знав, що на нього керівники клубу ставку не роблять. Прибув бразилець Вортман, а російських гравців у «Динамо» залишилося зовсім небагато. Дійшло до того, що перекладачів стали запрошувати для... російськомовних гравців. Щоб вони могли розуміти португальського фахівця. Що ж, розумом Росію не зрозуміти...
Відомий російський футбольний агент Костянтин Сарсанія щодо придбань «Динамо» висловився просто, але ємко: «Я в шоці! Людям нікуди дівати гроші...» Кажуть, що португалець Жорже Мендеш, який представляє інтереси більшості новачків московського клубу, просто очманів від щастя, що на нього звалилося, а в Португалії з цього приводу дивуються. У Європі нині не платять великі суми за футболістів навіть дуже високої кваліфікації. А боси «Динамо», як видається, і не торгуються. Причому мало запропонувати іноземному клубу дуже хороші гроші за їхнього футболіста. Важливо ще й самого футболіста зацікавити, вписавши в особистий контракт суму з шістьма нулями. Можна собі тільки уявити, у що обходиться динамівцям утримання такої португаломовної колонії.
Цікаво й інше. Віддачі від таких солідних капіталовкладень «Динамо» поки що не отримує. Команда борсається в середині турнірної таблиці і зовсім не намагається боротися за чемпіонський титул. Навіщо ж треба було затівати всю цю метушню? Чи керівництво клубу має залізні нерви і готове потерпіти, поки московський клуб, прозваний у Росії на португальський манер - «Динамо Машкау», почне все ж таки приносити дивіденди на футбольному полі?
Тим футболістам, які грали в «Динамо» ще навесні, не позаздриш. Багато з них, до того ж добре відомі навіть за межами Росії (наприклад, найкращий снайпер в історії російської збірної Володимир Бесчастних), виявилися непотрібними і були виставлені на трансфер. Ветеран москвичів Олександр Точилін поки що не в захваті від нових партнерів: «Потрібно не тільки самому безпомилково грати, а й партнерам підказувати. А деякі з них російську мову не дуже розуміють. Легше горло зірвати, ніж до них докричатися. Вчити португальську? Це ж не я в Португалію їду, а вони до нас. От хай і вчать російську. У них і в контракті такий пункт записаний. Неправильно це - щоб ми на своїй землі з ними їхньою мовою розмовляли».
Корінний динамівець Андрій Кобелєв, який керував командою після відходу Олега Романцева, на питання, чи не багато португальців у команді, відповів дипломатично: «Для мене національність гравця не має жодного значення. Хай буде двадцять португальців у складі, аби грали на команду. Менталітет? Це люди мого покоління помітно відрізнялися від іноземців. Нинішня ж російська молодь зближується із західною...»
Один із найтитулованіших новачків «Динамо» - грецький захисник Юркас Сейтарідіс. Футболіст, який займає позицію на правому фланзі оборони, разом зі своєю збірною здійснив справжній фурор минулого літа на чемпіонаті Європи в Португалії. Тоді збірна Греції сенсаційно стала чемпіоном континенту, а її провідні гравці одразу ж отримали можливість спробувати свої сили в Європі. Чому ж 24-річний футболіст раптом вирішив перебратися з Португалії до Росії?
«Не бачу в цьому трансфері нічого дивного, - каже Сейтарідіс. - Рік тому розлучився з грецьким чемпіонатом і перебрався до португальського. Тепер - до російського. Хто знає, можливо, в 2006 році опинюся в якомусь клубі іншої країни. Таке футбольне життя. Але при цьому не розглядаю «Динамо» як якийсь перевалочний пункт: всі думки зараз тільки про виступ за московську команду. Кажу лише, що кар'єра може закинути кого завгодно коли завгодно і куди завгодно.
За рік я не встиг стати для вболівальників «Порту» ідолом. Мабуть, набагато сильніше вони засмучені розставанням з Маніше і Коштиньєю, з якими «Порту» став володарем Кубка УЄФА і переможцем Ліги чемпіонів. Як би то не було, у вболівальників є і привід для оптимізму. Від угод з московським клубом «Порту» отримав значну суму, за допомогою якої можна зміцнити склад.
Олексій Федоричев справив на мене чудове враження. Він розповів, що будує команду європейського рівня. Купівля Маніше і Коштиньї підтверджує серйозність його намірів. Дуже цікаво стояти біля витоків такого великого проекту. Є можливість пройти шлях від середини таблиці російського чемпіонату до вершин єврокубків. Я порадився з батьками, вони не заперечували проти мого переїзду до Москви. Не буду лукавити, стверджуючи, що гроші для мене на останньому місці. Значне збільшення платні порівняно з португальським клубом - ще один мотив для переходу в «Динамо».
Півзахисник збірної Португалії, віце-чемпіон Європи, володар Кубка УЄФА і переможець Ліги чемпіонів Коштинья також із задоволенням сприйняв пропозицію московського «Динамо»: «Я звик приймати виклики долі. Набагато серйознішим випробуванням для мене було в 23 роки потрапити з команди другого дивізіону в «Монако» і одразу після цього - до збірної Португалії. «Монако» адже, за європейськими мірками, котирувався вище, ніж сьогоднішнє «Динамо». Втім, це можна виправити. Коли я вперше зустрівся з сеньйором Федоричевим, послухав його, подивився, як у нього блищать очі, мені стало ясно: у цьому клубі затівається щось по-справжньому серйозне. Він заразив мене ентузіазмом, і, хоча пізніше були пропозиції від інших, більш іменитих європейських клубів, мені вже хотілося одного: взяти участь у динамівському проекті. Сподіваюся, зумію відповідати рівню завдань, які стоять перед командою».
Про те, що ще один півзахисник збірної Португалії і володар такої ж переконливої колекції титулів міжнародного рівня - Маніше - перебереться до Москви, поговарювали давно. Адже взимку до «Динамо» приїхав його молодший брат Жорже Рібейру: «Яку мету ставлю на сезон? Якомога швидше освоїтися в новому клубі, показати все, на що здатний, і допомогти «Динамо» якомога краще виступити в нинішньому чемпіонаті. Ще рік тому навіть не міг подумати, що колись стану гравцем російського клубу. Але потім надійшла пропозиція від «Динамо». Знаю, що мною цікавилися й інші російські команди, однак «Динамо» випередило всіх, і варіант, запропонований ним, здався найпривабливішим. І мені, і «Порту». Зрештою, до думки про поїздку в Росію звик швидко.
До речі, брат абсолютно не шкодує, що сюди приїхав. Навіть навпаки. І про Росію, і про клуб я чув від нього тільки хороші слова. Та й від інших хлопців, які тут вже грають. Тож маю намір серйозно обживатися в Москві. І доньку шестирічну привезу - буде ходити до англійської школи».
Португальці навряд чи почуваються самотніми в «Динамо» і в Москві. Із Сісеру, наприклад, приїхав батько, який відвідує всі домашні матчі «Динамо». Привіз із собою свою сім'ю і форвард Дерлей - бразилець із португальським паспортом. Причому сім'я - це він, дружина, два сини, теща і служниця. При цьому нападник, який намагається не вдарити обличчям у бруд перед тренерами та вболівальниками, достатньо обізнаний про країну, до якої приїхав: «Радянський Союз - це одна з найрозвиненіших країн світу. Про це нам розповідали в коледжі на уроках історії. Спочатку був СРСР, потім Росія. Я багато чув про Михайла Горбачова, він же був вашим прем'єр-міністром чи президентом. Знаю ще одного вашого лідера - Єльцина. Преса, особливо американська, любить писати про ваших людей не дуже хороші речі. США взагалі хочуть бути всюди першими, тому їхнє завдання - показати негативні сторони Росії.
Я якось пообіцяв, що через три місяці після приїзду в Росію дам інтерв'ю російською мовою. Трішки погарячкував. Так вийшло, що близько місяця були збори, ще місяць пішов на лікування, і не було часу займатися з викладачем. Але всі слова, які потрібні на полі, я вже знаю: «вліво», «вправо» та інші.
Уже з'явилися улюблені місця в Москві, хоча часу, щоб гуляти містом, не так вже й багато. Мені обіцяв показати пам'ятки мій друг Дмитро Аленічев, з яким ми вигравали Кубок УЄФА і Лігу чемпіонів у складі «Порту», але нам ніяк не вдається зустрітися. Він грає в «Спартаку», я - в «Динамо». То він тренується, то я. Тим більше він живе не в Москві, а за містом. Зате я чув, що у вас дуже красиве метро. Попросив перекладача скласти мені компанію, і ми проїхали з центру міста до станції «Динамо». Мені сподобалось - красиво, дуже приємно».
Повертаючись до результатів «Динамо» у чемпіонаті Росії, які навряд чи можуть потішити власників клубу, зазначимо, що Олексій Федоричев намагається бути толерантним і не рубати зопалу: «Про занепадницькі настрої не може бути й мови. Це життя, подібне ми вже проходили в «Монако». Перед нами стоїть завдання створити клуб серйозного європейського рівня, і відступати ми не маємо наміру. Будемо розвивати інфраструктуру, не забуваючи про зміцнення складу команди. Взимку було зроблено кілька придбань, хтось із футболістів підійшов тренеру, хтось - ні. Уже очевидно, що треба було купити ще двох-трьох футболістів. Втім, готові до всього: імена у потенційних новачків відомі, але як у них вийде влитися в колектив і проявити себе на футбольному полі - одному тренеру відомо. Та й йому складно все передбачити. Якщо із семи футболістів до двору в результаті прийдуться троє-четверо - це нормально. Вважаю придбання правильними і з фінансової, і з футбольної точки зору...»