Головні пункти туристичного Ізраїлю можна відвідати всього за кілька днів
Кореспондент Lenta.ru переночувала в бедуїнському шатрі, скупалася в двох морях і помилувалася творами мистецтва.
Давнини сиві й не дуже
У міжнародному ізраїльському аеропорту Бен-Гуріон завжди дуже жваво. Великі сім'ї в Ізраїлі не рідкість, і в натовпі прибуваючих і тих, хто чекає, туристи з Європи та Штатів у сандалях і з яскравими рюкзаками змішуються з нічим від них не відмінними світськими ізраїльтянами, з ортодоксальними євреями (тут їх називають «харедім») у чорних костюмах і капелюхах, з арабськими жінками в хіджабах. Навколо безліч дітей: і в традиційному одязі, і в найзвичайнішому. Великі сім'ї в Ізраїлі – звичайна справа в усіх верствах суспільства.
Ізраїльтяни обожнюють подорожувати, але й свою країну практично всі вони дуже люблять. Не дивно: навіть ті, хто опинився в Ізраїлі вперше й ненадовго, дивуються, наскільки багато можна побачити буквально за кілька днів. Країна нагадує живу енциклопедію найрізноманітніших наук – від історії та географії до мистецтва й біології.
Прямо з аеропорту нас везуть на південь Юдейської пустелі, де, як і багато століть поспіль, кочують бедуїни – мусульманські жителі пустелі. Вони вже досить давно обзавелися телевізорами й автомобілями, але, як і раніше, тримають стада овець і чимале поголів'я верблюдів. На верблюдах катають туристів: розумні тварини не спотикаються на кам'янистому ґрунті пустелі, хоча багато туристів, і я в тому числі, добряче бояться у високому сідлі за пару метрів над землею.
Ночувати ми вирушаємо в бедуїнські шатра, але спершу вельми представницький бедуїн у традиційному довгополому одязі поїть своїх гостей з Європи солодкою свіжозвареною кавою й розповідає, як її готують: обсмажують зерна, товчуть їх у спеціальній ступці й наливають у стаканчики різну кількість напою – залежно від ставлення до гостя. Сімейство бедуїна далеко пішло від простого побуту предків: діти навчаються в школах і вишах, сам він навчався в університеті й володіє не лише арабською, але й івритом та англійською.
Переночувавши в шатрі (це зручніше, ніж у похідному наметі), туристи вирушають зустрічати світанок у справжню географічну аномалію, яку вчені називають сирійсько-африканським розломом. По суті, це межа між двома материками й найнижча у світі точка суші – трохи менше кілометра нижче рівня моря. Тут над блакитною й майже нерухомою водою Мертвого моря з йорданського боку підіймаються гори Моава, з ізраїльського – Юдейські гори й знаменита гора Масада, описана Йосипом Флавієм.
Ізраїльські археологи розкопали на Масаді розкішні (особливо за мірками двотисячолітньої давнини) фортецю й зимові палаци біблійного царя Ірода I та сліди історичного повстання зелотів. Провідник зелотського загону Елазар бен Яїр кілька місяців чинив опір у колишньому притулку Ірода з невеликим загоном прихильників римським легіонам, а потім, коли стало ясно, що Масада приречена, закликав їх разом із дружинами й дітьми добровільно піти з життя. Ця легенда, розказана Йосипом Флавієм, стала основою для патріотичних історій, які ізраїльські діти чують ще в школі.
Чи правду розповів Флавій, достеменно невідомо, але на початку 1960-х археологи знайшли безліч артефактів, які можна витлумачити на підтвердження цієї історії. Зокрема, поряд із палацами Ірода та їхніми прекрасними мозаїками розкопали синагогу старовинної архітектури (раніше в синагогах сиділи не рядами спиною до входу, а на лавах по периметру стін). Зараз у її руїнах влаштовано особливе приміщення для діючого сойфера – переписувача священних текстів Тори.
Піднятися на Масаду можна пішки з більш пологого західного боку (схил засипали й вирівняли ще римські легіонери, готуючись до штурму зайнятої повстанцями фортеці), а спуститися крутою «Зміїною стежкою» (нею, як розповідають, збігають із повним викладенням після марш-кидка спецназівці, які приймають на Масаді присягу) або в комфортабельній кабіні канатної дороги. Внизу канатки є просторе кафе й сувенірні магазини – голодним і без магнітиків не залишишся.
Наступний пункт програми – купання в Мертвому морі. Його надзвичайно солона вода корисна для людей із хворобами шкіри та суглобів. Але навіть якщо лікувальних ванн туристу не потрібно, у морі приємно поплавати, як у теплій ванні. У Мертвому морі тепло навіть на початку весни, коли в Середземному ще прохолодно. Потрібно лише, коли плаваєш, зберігати вертикальне положення й дуже обережно гребти руками: вода щільна, виштовхує й перевертає тих, хто намагається плавати звичайним способом, а бризки, потрапивши в очі, сильно роз'їдають слизову, потрібно відразу бігти й промивати їх чистою водою.
Наступного дня знайомство зі спадщиною Ірода I продовжилося: я вперше побачила, як виглядало справжнє античне місто. На березі Середземного моря розташовані руїни Кесарії – великого портового міста, закладеного цим царем і названого на честь його сюзерена – Цезаря, римського імператора. За Ірода в Кесарії звели високий маяк, укріпили бухту, щоб кораблі могли ховатися від штормів, побудували склади, ринки, храми й іподром.
Пізніше численні завойовницькі походи арабів і хрестоносців призвели Кесарію до занепаду, від неї майже нічого не залишилося. Але те, що залишилося, дбайливо розкопали археологи. Зараз у Кесарії водять екскурсії, там проходять концерти (для цього відреставрували давній амфітеатр) і виставки сучасного мистецтва. Один із зразків цього мистецтва скромно захований за виступами старовинних руїн: гігантська явно антропоморфна фігура без обличчя, але з чоловічими статевими ознаками й гігантськими, як у хобіта, ступнями.
Статуя задумана як зображення майбутнього царя Давида після битви з Голіафом, але, згідно з приписами юдаїзму, скульптури не повинні повністю скидатися на людину: це сягає заборони на «створення собі кумира», інакше кажучи – ідола. Взагалі, Ізраїль – держава світська, але релігійні традиції в ній поважають, наприклад, у шабат не ходить громадський транспорт, а в кошерному кафе не подадуть м'ясний борщ зі сметаною та іншу некошерну їжу, наприклад, дари моря «без луски та плавців» – креветки або восьминогів.
Золоте місто
Але головний пункт програми для тих, хто прагне познайомитися з Ізраїлем – Єрусалим. Про нього знають, мабуть, усі скільки-небудь освічені жителі планети. У Старому місті Єрусалима, розділеному на кілька частин, уживаються представники різних релігій і конфесій: католики та православні християни, копти та мусульмани, вірмени, греки та представники Грузинської православної церкви. Власний досить великий квартал є і в євреїв: він примикає до так званої Стіни Плачу, або, івритом, Га-Котель га-Маараві, Західної стіни.
Західна стіна – фрагмент облицювання штучного пагорба з майданчиком нагорі, на якому до 70 року нашої ери височів єврейський Другий Храм, зруйнований римлянами. Тепер усе, що залишилося в євреїв від їхнього Храму, – опорна стіна, але вони приходять до неї молитися, залишають записки з проханнями до Всевишнього і сподіваються, що він дозволить Храм відтворити. Поки ж власне Храмову гору контролюють палестинські араби, там розташовані мусульманські святині – мечеть Аль-Акса та золотий Купол Скелі (Масджид Куббат ас-Сахрана). Він закриває виступ скелі в тому місці, з якого, згідно з Кораном, пророк Мухаммед здійснив піднесення на небеса – мірадж.
На Храмову гору пускають у звичайному режимі тільки мусульман (для відвідування святинь людьми інших віросповідань потрібні особливі умови та супровід гіда), а до Стіни Плачу може підійти будь-хто. Так само, як і зайти в головну християнську святиню Єрусалима (і всього християнського світу також) – храм Гробу Господнього, розташований неподалік. Майже всі вузькі вулички арабських і християнських кварталів займають крамниці з сувенірами, текстилем, фруктами та іншими продуктами, а також різною релігійною атрибутикою: іконами, свічками, ладаном, статуетками, мусульманськими молитовними килимками тощо.
Якщо заздалегідь замовити екскурсію, можна спуститися під землю і подивитися на циклопичну кладку опор Храмової гори, стародавні колони та ходи й цистерни. Віруючі християни-паломники та просто зацікавлені біблійною історією туристи проходять так званими станціями – етапами хресної дороги Ісуса Христа (у католиків їх більше, ніж у православних), гіди розповідають їм євангельські сюжети та різні історії подій, що відбувалися (або нібито відбувалися) в Єрусалимі християнських чудес.
Навколо вулиці хресної дороги – Віа Долороза – сконцентровані не лише арабські крамниці з культовим товаром, а й релігійні притулки та готелі для паломників. Так, в Австрійському хоспісі можна піднятися на терасу на даху і подивитися на місто (за невелику плату) або випити в садочку кави з вершками та зі справжнім штруделем. Але тим, кому хочеться смачних десертів, краще вийти зі Старого міста в західну, єврейську частину Єрусалима: там, прямо вздовж стін і старовинного кварталу Ямін-Моше, років десять тому відкрили люксовий за ізраїльськими мірками торговий центр (каньйон) Маміла з чудовими кафе різної кухні, включаючи італійську та східну.
Якщо вдало влаштуватися, можна милуватися стінами Старого міста та будиночками Ямін-Моше (це, до речі, чи не найдороже житло в Єрусалимі). Усі будинки в місті за традицією складені з місцевого каменю – золотистого вапняку. Він дав місту назву – івритом місто іноді поетично називають Єрушалайм Захава, «Золотий Єрусалим». Точніше, «золота»: івритом слово «ір» («місто») – жіночого роду.
Оглянути всі старовинні споруди, що примикають до Старого міста, з висоти можна, піднявшись на вежу будівлі Центру християнської асоціації молодих людей (YMCA). Виглядає вона на перший погляд стародавньою, чи не ровесницею хрестоносців, але побудована в ХХ столітті. Це приклад своєрідного орієнтального видання стилю ар-деко та чудовий оглядовий майданчик з оглядом на 360 градусів. Видніються і Рехавія – дуже гарний багатий район вілл в орієнтальному стилі та стилі ар-деко, – і торгова вулиця Яффо, і прилегла до стін Старого міста долина Геєном («Геєна вогненна» біблійної традиції), і – вдалині – Маслична гора з православною церквою.
Обов'язковий до огляду пункт у місті – Музей Ізраїлю. Це місце унікальне тим, що там зібрані не лише історичні, а й художні колекції. Поряд із приміщеннями, де виставлені стародавні сувої Тори, археологічні артефакти та традиційний одяг релігійних євреїв часів розсіяння з різних куточків світу, – зали з цілком світськими експонатами: полотнами імпресіоністів, подарованими музею єврейськими меценатами, та зали тимчасових виставок.
У синього моря
Найсучасніше, мабуть, динамічне, «ніколи-не-спляче» місто Ізраїлю – Тель-Авів, побудований батьками-засновниками Держави Ізраїль та їхніми послідовниками на піску поблизу стародавнього порту Яффо. Зараз це досить (за невеликими загальними масштабами країни) значний мегаполіс, який дедалі бадьоріше й бадьоріше забудовують житловими та офісними хмарочосами.
У Тель-Авіві постійно кипить життя: вдень у будні – ділове та торгове, вечорами – ресторанне та клубне, у шабат – розслаблене, як належить у день відпочинку, коли майже все закрито і з громадського транспорту працюють лише таксі. Найприємніший, мабуть, з точки зору нічного життя куточок Тель-Авіва (окрім пляжних кафе, звісно) – бульвар Ротшильда, названий на честь найбагатшого мецената, на гроші якого забудовувався ще перший район міста Неве-Цедек і відкривалися перші школи.
На бульварі Ротшильда у старій будівлі музею зараз зберігають у недоторканності залу з принесеними понад 70 років тому стільцями з найближчих кафе. На цих стільцях сиділи державні діячі та журналісти в історичний момент, коли Давид Бен-Гуріон оголошував про створення та незалежність Держави Ізраїль. Зала скромна, але наслідки були значними: у війнах і виснажливій праці ізраїльтяни відстояли своє право на власну країну.
Для туриста найприємніше в Тель-Авіві – скупатися в теплому Середземному морі та подивитися на старожитності: у сучасному місті вони теж є. У стародавньому місті Яффо є художні галереї, крамнички художньої кераміки, міст із зображенням знаків Зодіаку, куди романтичні дівчата ходять загадувати бажання, а також Мекка всіх шанувальниць секонд-хенду та мисливців за вінтажними речами – блошиний ринок, або, як його тут називають, шук Пішпішім. Щоб дістатися швидше, можна взяти напрокат велосипед або самокат: місто стоїть на узбережжі, і різких підйомів там майже немає.
Вранці в п'ятницю на спеціальному майданчику шука влаштовується справжня барахолка: все досить дешево, і, якщо покопатися, можна купити вінтажну біжутерію за 5 шекелів або кераміку за 20. За меблями чи світильниками (вони, звісно, дорожчі) можна зайти в постійно, а не лише в п'ятницю, працюючі антикварні крамнички. А відзначити вдалі покупки – у кафе чи ресторанчику левантійської кухні, де готують правильну шакшуку, хумус та страви з індички. Запивати рекомендується лимонадом з морозивом-шербетом або місцевим ізраїльським білим вином з кармельських виноградників.
Ізраїль подобається не всім: когось турбує велика кількість людей у військовій формі на вулицях, когось дратує сміття на тротуарах – неминучий наслідок розслабленої левантійської безтурботності, цілком логічної в палючу спеку, яка тут триває більше півроку. Когось засмучують досить високі ціни в готелях і ресторанах. Що поробиш: усім милим не будеш, країн це теж стосується. Однак тим, хто закохався в Ізраїль, як це сталося зі мною, він подобається будь-яким.