В українському баскетболі немає людини відомішої та поважнішої за всіх і вся. Авторитет Волкова з боку здається непорушним. Його любили й продовжують обожнювати вболівальники. Ім'я Волкова - свого роду перепустка для українського баскетболу на європейську арену. Він постійно в русі та пошуку шляхів розвитку цієї гри в Україні.
Київський «Будівельник» другої половини 80-х був хорошою командою. Настільки, що кияни могли дозволити собі кидати виклик визнаним авторитетам - «Жальгірісу» та ЦСКА. А одним із провідних гравців «Будівельника» був володар майки з п'ятим номером - Олександр Волков.
Він регулярно залучався до ігор у збірній СРСР, а в 1986 році був змушений перейти в армійський клуб Москви. Усього на один сезон, після чого повернувся до Києва, а у «Будівельника» почалася золота пора. У 1988 році кияни трохи не дотягнулися до чемпіонського титулу, а в 1989-му відбувся один із найвідоміших фінальних матчів в історії чемпіонатів СРСР, у якому Волков на останній секунді дальнім кидком приніс «Будівельнику» перемогу. Протести «Жальгіріса» і помилка судді, який не зафіксував правильність кидка (за баскетбольними правилами м'яч, кинутий до фінальної сирени, зараховується, навіть якщо потрапляє в кільце після неї) виявилися марними. Чемпіонський титул поїхав до Києва, а згодом прославлений центровий «Будівельника» Олександр Білостінний, який зараз живе в Німеччині, жартома казав, що відірвав би голову (і не тільки) Волкову, який узяв на себе сміливість кинути по кільцю в такий відповідальний момент. Адже в баскетболі існує чітка градація, а визнаним далекобійником у киян у ту пору був Андрій Шаптала (у нинішньому чемпіонаті тренував білоцерківську «Росаву»). Йому й слід було віддати м'яч для кидка. Але Волков вирішив інакше і став героєм.
Втім, героєм він і його товариші по збірній СРСР стали трохи раніше - у 1988 році на Олімпійських іграх у Сеулі. Традиційно беззаперечний фаворит - збірна США - була обіграна Волковим, Сабонісом, Куртінайтісом, Білостінним, Міглінієксом, Марчюленісом, Хомічюсом, Таракановим та іншими майстрами, що назавжди увійшли до зали слави вітчизняного баскетболу. Наші гравці здійснили справжній подвиг, про який і досі згадують з ностальгією. Причому вони залишалися звичайними людьми. Після стартової гри олімпійського турніру Куртінайтіс, який зараз працює в Азербайджані, пообіцяв напитися до чортиків, якщо СРСР виграє Ігри в Сеулі. І незважаючи на те, що три роки до цього не вживав алкоголю взагалі, дотримав слова. А команда його в цьому одностайно підтримала.
Перемога в чемпіонаті СРСР 1989 року стала для Волкова прощальною гастроллю в союзному чемпіонаті. Тед Тернер, один із головних засновників Ігор Доброї Волі, наважився запросити першого радянського баскетболіста до НБА і запропонував 25-річному Олександру контракт з «Атлантою Гокс», власником якої був.
В Атланті сім'я Волкових (Олександр та Алла) осіли досить міцно і через деякий час придбали власний будинок.
«У 1989 році дітей у нас ще не було, - згадує баскетболіст. - Коли ми приїхали до Штатів і винайняли квартиру, то натішитися не могли - нас абсолютно все влаштовувало в цьому новому житті. Але минув якийсь час, і ми помітили, що люди, в товаристві яких постійно обертаємося (в основному це були гравці «Атланти» та їхні дружини), живуть у власних будинках. Поступово нам стали ненав'язливо натякати, що, мовляв, людина, яка має контракт із клубом НБА, за своїм статусом зобов'язана жити у власному житлі. Винаймати квартиру - це не рівень.
Невдовзі почали надходити тривожні звістки з батьківщини, і в мене було відчуття, що СРСР, де залишилися наші рідні та близькі, скочується до хаосу, і все там закінчиться катастрофою. Так нам здавалося здалеку.
Не дивно, що приблизно через рік після приїзду в Атланту, коли Алла вже була вагітна, рішення про купівлю будинку визріло остаточно. До того ж
це, як нам пояснили, набагато вигідніше, ніж жити в чужій квартирі: гроші за оренду летять у трубу, замість того щоб ставати внесками за придбану в розстрочку нерухомість. Будинок купили типово американський - підвал з господарськими приміщеннями, кухня, їдальня, а на другому поверсі - спальні. Плюс шматок землі та гараж. Щоправда, рівень у нього був усе ж трохи вищий за середній. Адже оселилися ми в престижному селищі, де жили здебільшого заможні спортсмени та люди середнього класу. Сусідом навпроти був генеральний менеджер «Атланти». У селищі жили дружно. Можна було в будь-який момент звернутися до сусідів із проханням приглянути за дітьми або за будинком».
В Атланті Волкови залишалися навіть після того, як Олександр завершив виступи в США і перебрався до Італії. Наприклад, під час літніх Олімпійських ігор 1996 року, які проходили якраз в Атланті, у будинку українського баскетболіста, який на той час не виступав через серйозну травму спини, щодня було по 20-30 гостей - українців, росіян, литовців, американців. А Волков займався куховарством: просто неба ставив великий стіл, гриль і пригощав фореллю, яку сам же й упіймав. Коптив, варив юшку і, за власним зізнанням, отримував величезне задоволення. Особливо, коли в нього просили добавки. В Атланті Волкови зустрічали й настання нового, XXI століття.
Олександр швидко вписався в нове життя, хоча в багатьох наших спортсменів життя за кордоном з ряду причин виходило невеселим.
«Основним каменем спотикання для просування наших на Заході є мовний бар'єр. Подекуди навіть ламаються кар'єри. Я ж вважаю, що найідеальніший варіант для того, хто зібрався в чужу країну, - вивчити мову вдома. Але якщо на перших порах не виходить - не потрібно розкисати, а головне - не панікувати. Для початку слід вимкнути вдома всі російськомовні телеканали, вперто не помічати в кіосках газет рідною мовою. Якомога більше спілкуватися з аборигенами, чіпляючись за кожне нове слово, а телевізор, який говорить не по-нашому, постійно тримати увімкненим. І набратися терпіння».
Я приїхав до Америки, уже непогано володіючи розмовною англійською, однак сідаючи біля телевізора, не розумів нічого. Так тривало з півроку, поки одного чудового дня раптом не виявив: та я ж, чорт забирай, все розумію!»
Після Штатів Волковим довелося адаптуватися до нового середовища існування ще кілька разів. Спочатку - в Італії, потім - у Греції, а після всього - в Україні, яка сильно змінилася після від'їзду Олександра за кордон у 1989 році.
«Життя в інших країнах, безумовно, наклало свій відбиток на моє світогляд та менталітет, - розповідав Волков в одному з інтерв'ю. - Скажімо, у Штатах можна створити свій маленький світ і в ньому замкнутися. Робити там усе, що душі завгодно, і це ніяк не вплине на ваші стосунки із зовнішнім світом, який охоче прийме вас назад, щойно ви побажаєте. І ніхто не посміє порушити ваше право на вибір.
В Італії, особливо на півдні країни, де ми жили, все навпаки. Там тебе оточуючі не сприйматимуть, якщо ти не такий, як вони. Спочатку мене шокувало, коли в будь-який час доби без попереднього дзвінка до дому ввалювався якийсь веселий і гамірний чоловік і, не зважаючи на те, що ти його абсолютно не розумієш, починав темпераментно про щось розповідати. Найсмішніше, що сам він вважав це проявом поваги до тебе. І, знаєте, ми з дружиною якось непомітно теж втягнулися, прийняли правила гри і стали «італійцями». Нагрянувши до когось, бачили, що справді людей майже ощасливили.
У Греції вже все було інакше - щось середнє між Штатами і півднем Італії. Афіни - велике місто, де життя було чимось схоже на нашу дійсність тих років, у яку не хотілося повертатися. Але велика російська громада плюс православ'я все ж залишали місце для власного світу».
Кар'єра Волкова обірвалася задовго до того часу, коли сам баскетболіст міг би прийняти рішення про відхід на пенсію. У Греції в нього загострилися болі у спині (міжхребцева грижа - професійне захворювання баскетболістів). Та так, що, за словами самого гравця, йому часом жити не хотілося - настільки сильним був біль.
Він міг стати інвалідом, коли від нього відвернулися грецькі роботодавці, але викарабкався. А в 36 років повернувся на майданчик, будучи вже президентом БК «Київ», і провів ряд дуже непоганих матчів за власний клуб. При цьому Олександр любив розповідати, як за час роботи головою Держкомспорту набрав чимало зайвих кілограмів і наздогнав свого друга Сабоніса, нижчого на голову. Але невдовзі повернув собі оптимальні кондиції.
Волков - дуже діяльна людина. Йому осоружний спокійний відпочинок, лежанню на пляжі він майже напевно віддасть перевагу можливості вирушити на риболовлю і частково повернутися у безтурботне дитинство. Зате після цього йому хочеться гори звернути.
Поява Волкова в Україні стала тим моментом, від якого можна вести відлік нової епохи в розвитку вітчизняного баскетбольного господарства. Організація в Києві абсолютно нового за стилем роботи клубу, запрошення попрацювати з ним прославлених олімпійських чемпіонів Сеула Куртінайтіса і Міглініекса покращували імідж баскетболу. А створена у співавторстві з Марчюленісом Північно-Європейська баскетбольна ліга, яка на кілька років міцно увійшла до європейського календаря, допомогла Києву та Україні відчути себе частинкою Європи, а не каменем, що лежить на краю дороги.
«На одинокого месію я не тягну. Та й навряд чи хтось потягне. Справа в іншому - у мене чимало друзів-однодумців, разом з якими нам вдалося досягти певних успіхів. Створено і набирає обертів Фонд Олександра Волкова, під егідою якого існують студентська ліга та дитяча баскетбольна ліга в Києві. Так, не все виходить одразу і так, як ми хочемо. Деякі мрії, які здавалися легкодосяжними, розбилися об реалії життя.
При цьому вважаю, що моє нетривале перебування на посаді голови Держкомспорту (або міністра спорту, як ще називають цю посаду) - це унікальна можливість, послана мені долею. Цей досвід дав мені можливість значно розширити кругозір, подивитися на владу зсередини, спробувати зрозуміти світосприйняття та природу вчинків чиновників, які часто суперечать нормальній логіці та здоровому глузду».
Одним з останніх подвигів Волкова стала його колосальна робота з організації та проведення в Києві першого Матчу всіх зірок під егідою ФІБА. Кажуть навіть, що саме Волков зробив Міжнародній федерації баскетболу пропозицію про проведення в столиці України такого зіркового вікенду, який чимось був би схожий на традиційний All-Star в НБА.
16 березня на паркет київського Палацу спорту вийшли дві збірні - Європи та решти світу, у складі яких були зібрані найсильніші баскетболісти, які виступали в Євролізі ФІБА. За протекцією Олександра Волкова Київ перетворився на деякий час на столицю баскетбольної Європи.
«Наприкінці літа, обговорюючи формат Євроліги на Виконкомі ФІБА, ми з колегами порушили тему «Матчу всіх зірок». Йшлося не лише про те, яким йому бути, але й хто візьметься за його проведення. Бажаючих виявилося багато. І я, так би мовити, про всяк випадок запропонував кандидатуру Києва. Вже після повернення додому ми зарезервували на конкретну дату Палац спорту, заручилися підтримкою ЗМІ, керівництва національної федерації, отримали добро від засновників БК «Київ» і взялися за розробку програми матчу. Коли питання про проведення поєдинку постало вже більш конкретно, ми надали до ФІБА свій план. Можливо, він був найагресивнішим (у хорошому сенсі слова), і керівники Міжнародної федерації зупинилися на нашій столиці».