За давниною
Ми відвідали майже всі великі пам'ятки. Монастирів, фортець, руїн і печер на Криті величезна кількість... Жили неподалік від Ханьї, а до Іракліону, столиці Криту, їхали автострадою, що йде вздовж усього північного узбережжя острова. Дорога туди зручна й пряма, і лише ближче до міста вона йде в гори, тож довелося трохи посерпантинити. Приблизно за три години ми були на місці.
Кносський палац, збудований 4000 років тому (головна пам'ятка Криту), розташований під Іракліоном. Покажчиків на нього з центральної магістралі безліч, і заблукати просто неможливо. Враження від величі цієї стародавньої споруди підсилюють реконструйовані ділянки, наприклад, туалетна кімната цариці (в її палатах – Мегароні), тронний зал. Будівля багатоповерхова і величезна по периметру, з безліччю терас. Деякі приміщення відреставровані. Блукаючи руїнами, не завжди можна відчути грандіозність палацу, але на моделі, зображеній на всюди продаваних плакатах, його велич видно добре.
Мінойська цивілізація, що існувала на Криті в 2600-1100 роках до нашої ери, залишила по собі абсолютно незвичайні твори мистецтва, предмети побуту, іграшки, прикраси, орнаменти. Вони витончені й не повторюються в інших цивілізаціях Землі. Подивитися на них можна фактично лише на Криті. І якщо ви цікавитеся подібними старожитностями, то обов'язково відвідайте найбільший столичний музей – археологічний.
Околиці Ханьї
Ближче до Ханьї розташовано ще кілька пам'яток. За пару кілометрів від міста, на півострові Акротирі, на горі стоїть монастир Агія Тріада (Святої Трійці), заснований 1634 року. Трохи нижче по дорозі розташований менш претензійний, але й затишніший монастир Гувернето XVI століття. Обидва ці монастирі діючі, і всередині побродити не вдасться. Але можна поглянути на церкву, келії, монастирський сад. З нами вийшов поспілкуватися монах, настоятель відкрив церкву для огляду, показав келію. Потім наш монах-екскурсовод, спитавши дозволу в настоятеля, подарував дочці іконку у вигляді книжечки.
Біля Гувернето дорога закінчується, далі – тільки пішки. В ущелині, за годину ходьби дорогою, яку збудували ченці в IV-V столітті нашої ери, знаходиться інший монастир – Католіко. Усі його споруди розташовані всередині скель. По дорозі до нього заходимо ще в одне культове місце – печеру Аркудіотіса. У язичницькі часи він слугував святилищем Артеміди. На протилежному боці ущелини видно діри в горі – притулки ченців-пустельників.
До Католіко широкими сходинками йде дорога з червоної «цегли». Звичайно, жодної цегли немає, але відчуття, що висічені в горі сходинки вкриті якимось червоним порошком. У монастиря є міст висотою 30 м, збудований одночасно з ним. Перейшовши мостом, який з'єднує протилежні схили ущелини (він є водночас і головною площею монастиря), спускаємося до моря. Це ще хвилин 40 ходьби стежкою між прямовисними стінами. Дуже красиво!
Стежка приводить нас до кам'янистої затоки з надзвичайно прозорою водою та підводними печерами. Туристи сюди забрідають рідко, але й ніхто тут не прибирає. Ми влаштовуємо невеликий привал, їмо, купаємося. На все про все в нас не більше години, бо виходити з ущелини з чотирирічною дитиною в темряві не хочеться. Вниз донька йшла майже всю дорогу сама, назад майже всю дорогу їхала на татові.
У Греції є... не все
Наступного дня після такого пішого маршруту ми купаємося в Егейському морі біля готелю, вивчаємо місцеву кухню та місто, годуємо мальків у морській затоці – стоянці катерів. У нашого готелю, як, втім, і в інших, немає власного пляжу, тому можна вільно піти далеко-далеко вздовж лінії готелів. Такі прогулянки захопливі, бо берегова лінія постійно змінюється. Відсутність огороджених територій і вільний доступ до готелів дає змогу роздивитися їх як слід.
Навпроти нашого готелю розташований невеликий безлюдний заповідний острів, на якому живуть лише критські дикі кози кри-кри. Висадка на острів заборонена – це справжній заповідник. Лежачи біля моря в шезлонгу, довго видивлявся кіз у бінокль, але так і не побачив.
Ми живемо на напівпансіоні, і це дає нам змогу познайомитися з місцевою кухнею, ресторанчиками. У ресторані під нашим готелем нас часто обслуговує хазяїн – молодий хлопець. Щоразу разом із рахунком він приносив морозиво для донечки або якісь хитромудрі й дуже смачні настоянки для нас, а іноді робив усі ці подарунки одночасно. Оплата за їжу дуже помірна, а хазяїн явно грає в бізнес, отримуючи від цього величезне задоволення. Показавши мені, як їсти равликів, він був просто щасливий, що зміг бути чимось корисним. Взаємно ми вчимо мови – він російську, ми – грецьку. Усе це має наліт веселої гри, і ми навіть шкодуємо іноді, що йдемо обідати не до нього в ресторан, а в інші заклади, щоб спробувати різні страви й посидіти в різних інтер'єрах. В інших ресторанах і кафешках сервіс повсюдно такий же гарний і дружній, а їжа смачна.
У грецькій їжі є одне важливе табу. Тут немає турецької кави. Замовляти її марно й образливо для господарів. Греки не люблять турків. Але можна замовити грецьку каву... вона нічим за смаком від звичної нам турецької не відрізняється.
Принади курортного життя
Наступного дня, повз апельсинові сади, їдемо в аквапарк. По дорозі зупиняємося й дивимося, як ростуть апельсини. В аквапарку наша донька лякає грецьких наглядачів – стрибає з триметрової вишки. Чесно кажучи, злякалися не лише наглядачі. Але батьківська гордість не дозволила показати, як нам страшно. А донька продовжувала стрибати з вишки й кататися з високих гірок, шокуючи греків своєю безстрашністю. Потім ми грілися між кактусами в невеликому ботанічному саду, розташованому на території аквапарку.
Вечорами ми ходимо на майданчик атракціонів недалеко від готелю (втім, у такому маленькому містечку все недалеко). Атракціони – це великі акумуляторні джипи, спортивний батут, надувний батут, сухий басейн з кульками та величезна надувна гора. Господар атракціонів, пригощаючи нас кавою, розповів, що купив цю гору в Лондоні за величезні гроші. Він сказав, що гора не окупається, але йому дуже подобається дивитися на щасливих дітей.
Як ми не з'їли гусака
Приблизно за годину їзди від Ханьї дорогою на Іракліон, в області Ретимні, розташоване велике, майже кругле, дуже гарне прісне озеро Курнас – також популярна туристична пам'ятка. Там є прокат водних велосипедів. Якщо плисти вздовж берега, то можна побачити чаплю, кулика (або щось схоже на нього з довгим вигнутим дзьобом), маленьких черепах, ну і риб, звичайно. По березі озера бродять гуси. Але в меню місцевих кафе гусей немає, що й приємно. Здорово скупатися просто з велосипеда – вода дуже лагідна.
На території порту Ханьї розташований Морський музей, в якому найбільший інтерес представляє колекція моделей – від первісних човнів і трієр до сучасних кораблів. Донька змусила розповісти майже про кожну... ледве вивели.
У порту можна полазити по фортеці, яка, схоже, вросла в деякі житлові та офісні будинки. Відпочивальники прогулюються повз рибальських ботів усіх сортів і калібрів, заходять посидіти в кафе, які, як і рибальські човни, стоять борт до борту уздовж усієї набережної.
Майже в центрі порту розташована мечеть Хасан-паші, а навпроти неї – венеціанський маяк. Поруч із мечеттю чергують кінні екіпажі в очікуванні туристів. Загалом, археологічний і морський музей, невелика чи велика візантійська фортеця, самобутній порт із маяком – все це є майже в кожному великому місті Криту, які більшу частину року живуть у режимі курортного часу.
Погляд на Африку
Сфакія – це найважкодоступніше місце Криту. Вона славилася тим, що ніколи не підкорялася жодним правлінням, а її жителі, часто контрабандисти, вважаються істинними критянами, нащадками Зевса, кров яких не змішувалася з кров'ю чужинців. Вважається, що з гірської дороги, яка веде в Хора-Сфакіон, у хорошу погоду видно Африку. Коли ми їздили, погода була хорошою, але трохи вітряною. Заїхавши на гору, я спробував побачити Африку. Якийсь берег було видно... Але чи Африка... Показав доньці. У неї сумнівів не було. Так, це Африка. Ну й добре.
У Хора-Сфакіоні знаходиться невеликий порт, а в 12 км від міста венеціанська фортеця Франкокастелло (XIV століття). Вона не відреставрована, але враження, особливо здалеку, справляє. За місцевими повір'ями, в останні десять днів травня, рано вранці тут можна побачити міраж – процесію озброєних вершників-дросулітів («тіні ранкової роси»), які йдуть від форту до каплиці, розташованої метрів за 50 від фортеці. Недалеко від форту – шикарний пляж на березі Лівійського моря.
Водії та дороги
Цікавою є поведінка критських водіїв. Вони не дають тобі обігнати їх, якщо попереду небезпека – поворот, зустрічна машина тощо. Спочатку я подумав, що вони зі шкідливості не хочуть пропускати, але через пару несподіваних поворотів дороги та зустрічних машин, що вискочили невідомо звідки, зрозумів, що це не шкідливість, а навпаки – турбота.
Дороги в більшості місць хороші. Вибоїни зустрічалися тільки на просілках та в Хора-Сфакіоні, але це не дуже туристичне місце – треба переїжджати на південну сторону острова через гори. Швидкісний режим диктується гірськими дорогами. Іноді більше 30 км на годину їхати страшно. По дорозі в Сфакію трапляються кілька поворотів під гострим кутом – побачити того, хто спускається чи піднімається назустріч, можна тільки у великому дзеркалі на краю ущелини. Часто немає огорожі на краю прірви. Це значно збільшує кількість гострих відчуттів.
Що стосується автомобільної сторони відпочинку на Криті... Коли я брав машину напрокат, співробітник Hertz довго намагався випитати в мене міжнародні права, але я вперто давав йому вітчизняні пластикові. Оскільки з мов я пояснююся тільки російською, то йому довелося видати мені автомобіль, по суті, без прав.