Вже протягом багатьох років жертви військових репресій, які проживають в Італії, після повалення Беніто Муссоліні в 1943 році були депортовані з країни та використані фашистами як робоча сила, намагаються в судовому порядку відстояти своє право на отримання від німецького керівництва грошового відшкодування. Однак під приводом того, що всі вони були кваліфіковані як «військовополонені», а не «каторжники», Німеччина досі відмовлялася задовольняти їхні претензії. Крім того, німецькій стороні, яка апелює до норми міжнародного права про державний імунітет, поки що вдавалося уникнути масових позовів такого роду. Так званий державний імунітет гарантує сучасним країнам свого роду «недоторканність», громадяни однієї держави не мають права подати до суду на іншу державу.
Але італійська Феміда розсудила по-іншому. Нещодавно італійський касаційний суд – найвищий суд країни з цивільних справ – виніс прецедентне рішення про правомірність подання окремими громадянами Італії судових позовів проти Німеччини як держави. Головний аргумент суддів: депортація позивачів нацистами – це злочин проти людства, а отже, особливо тяжкий злочин, що позбавляє німецьке керівництво права прикриватися державним імунітетом. Італійський суд не лише прийняв до розгляду позови 50 раніше депортованих нацистами італійців, які вимагають від Німеччини справедливого відшкодування заподіяних їм страждань. Він також не виключив, що, у разі позитивного для позивачів результату справи про належні їм компенсації, грошові кошти можуть бути отримані шляхом примусового продажу німецької власності на території Італії, – наприклад, будівель Інституту Гете.
Німецьке керівництво поки що утримується від коментарів щодо ситуації, що склалася. Спочатку воно має намір ретельно вивчити прийняте італійським суддею рішення.
Наслідки ж цього рішення для Німеччини можуть бути найнепередбачуванішими. Тут є два найбільш ймовірні варіанти розвитку подій. Якщо Німеччина вирішить змиритися зі своєю долею і погодиться відновити компенсаційні виплати, то, ймовірно, натхненні успіхом своїх товаришів по нещастю, домагатися справедливості в суді підуть і багато інших власників статусу «військовополонених». А таких лише в Італії на сьогодні проживає не менше 100 тис. осіб. Якщо до них приєднаються і громадяни інших країн, то Німеччина може просто захлинутися в цьому невичерпному потоці позовів.
Можливий і більш щадний для німецьких фінансів сценарій. За Федеральним урядом залишається право оскаржити рішення італійського суду в Міжнародному суді в Гаазі. У цьому випадку, пророкують експерти, у Німеччини є всі шанси виграти справу. Інше питання, як німецький уряд виглядатиме в очах світової громадськості, наважившись на такий крок, і як це вплине на італійсько-німецькі відносини в цілому.
До речі, про те, що судові слухання проти Німеччини можуть набути не лише масового, а й міжнародного характеру, свідчить ще один факт. За рішенням того ж Вищого суду з цивільних справ Італії примусовою іпотекою вже було обтяжено майно культурного центру Villa Vigoni, що перебуває у власності німецької держави. При цьому отримані кошти мають бути використані як грошова компенсація не самим італійцям, а їхнім сусідам грекам (всього 100 осіб), які пережили влаштовану есесівцями в 1944 році різанину в селі Дістамо. Після того як Німеччина відмовилася виплачувати присуджену їм на батьківщині компенсацію в розмірі €28 млн, їхні адвокати спробували отримати необхідну суму шляхом примусового продажу німецького майна в Греції. Але проти цього виступив грецький уряд. Тоді добиватися виконання судового рішення греки вирішили в Італії. Благо, це не суперечить європейському праву.
Італійська Феміда не стала церемонитися зі своїм могутнім європейським сусідом і, зрештою, дала добро на накладення іпотеки на німецьке майно в Італії на користь позивачів-греків. Справжнє правосуддя без кордонів!
У 2000 році на кошти федерації та німецьких промисловців було створено загальнонімецький фонд «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» з капіталом у €5 млрд. За час існування фонду 1,7 млн осіб, переважно проживаючих у колишніх радянських республіках, отримали компенсації на загальну суму €4,4 млрд. На отримання одноразової компенсації в розмірі від €2.500 до €7.500, залежно від умов і характеру праці, могли претендувати колишні в'язні концтаборів, гетто та інших місць ув'язнення, які перебували як на окупованих фашистськими військами територіях, так і на території Німеччини та союзних з нею країн, де застосовувалася рабська праця, а також, у разі їхньої смерті, родичі або спадкоємці жертв примусової праці. Відповідно до рішення Федеральної судової палати Німеччини від 2003 року, право на виплату компенсації з коштів фонду, однак, не мали жертви військових злочинів нацистів, у тому числі й військовополонені.
11 червня 2007 року фонд «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» офіційно оголосив про закінчення виплат грошових компенсацій жертвам нацистських переслідувань.
Олена ГРОМОВА.