Родом з Німеччини, Діана Ліндер належить до численного цеху перекладачів, які працюють у Женеві
Частка іноземців у країні сягає нині 25% від загальної кількості мешканців. Швейцарія стала місцем розташування Європейського відділення ООН, цілої низки світових та європейських неурядових організацій, різних приватних комерційних компаній та структур зі сфери мистецтва, і всім їм потрібно якось знаходити в буквальному сенсі спільну мову. Без перекладачів, як ми бачимо, тут просто не обійтися.
Тож так і є! Швейцарія – це країна, яка надає досить широкі можливості для професійних усних та письмових перекладачів. У німецькій мові ці дві професії навіть позначаються двома різними поняттями: «тлумач» – це перекладач усний, а власне «перекладач» – це той, хто займається перекладом письмовим.
Але хто ці люди, з якими проблемами вони стикаються і що дає їм заняття непростим і часто невдячним ремеслом перекладу у Швейцарії? Портал Swissinfo.ch знайомить нас із чотирма перекладачами з Женеви.
«Присяжний перекладач»
Патрік Ленер, француз за походженням, почав вивчати англійську та німецьку мови ще в школі в Парижі. Він не дуже любив мови як предмет, але обожнював англійську. «На уроках німецької я був найгіршим у класі», – згадує він. Пізніше, поїхавши за програмою студентського обміну до Великої Британії, він почув хіт гурту «Rolling Stones» «Brown Sugar» і відтоді залишається переконаним англофілом.
До Швейцарії Патрік приїжджав під час своєї служби у французькій армії за програмою обміну, а з 1982 року він живе тут постійно. Як і багато перекладачів у Швейцарії, Патрік Ленер – фрилансер, який працює за контрактом з великими фірмами, корпораціями, юридичними та бухгалтерськими компаніями, банками, урядовими органами та міжнародними бюро перекладів. Він перекладає з німецької або англійської на французьку. Як майже всі його колеги, він зазвичай перекладає лише на свою рідну мову, щоб якомога точніше передати найтонші нюанси тексту.
У нього є сертифікат «присяжного перекладача», що означає, що його переклади офіційно приймаються в більшості судів Швейцарії та Європи. Крім того, він допомагає з усними перекладами женевській поліції. Патрік Ленер з радістю зізнається, що віддає перевагу письмовим перекладам усним частково тому, що їх можна робити «у шортах і не голячись. Але мені подобаються виклики, які перекладачеві кидає процес усного перекладу. Він же пов'язаний зі стресом і адреналіном, на який під кінець просто підсідаєш».
Кваліфікація дозволяє Патріку Ленеру запитувати вищі гонорари, хоча деякі потенційні клієнти і вважають, що послуги, які він надає, «надто високої якості для них і коштують вони занадто дорого». У цьому наш співрозмовник зізнався нам у своєму домашньому офісі в Женеві. І так відбувається останнім часом все частіше й частіше через, як він висловився, «гуглізацію перекладів», маючи на увазі дешеві та доступні онлайн-інструменти машинного перекладу. «Ми, перекладачі, – просто товар, і нас уже не цінують, як раніше».
Людина зі світу маркетингу
У Найджела Кейва немає офіційного сертифіката перекладача, але зате є цілих три паспорти: британський, швейцарський та новозеландський. Він народився у Великій Британії. Тато – англієць, мама – з Нової Зеландії. У його активі ступені бакалавра та магістра з сучасних мов Оксфордського університету. «У мене хороший слух, і мені пощастило з чудовими викладачами французької та німецької, які дуже мене надихнули», – каже він.
Французькою та німецькою мовами він володіє вільно, іспанську знає на рівні «читаю і перекладаю зі словником». Диво, але Найджел Кейв також розуміє один із варіантів швейцарської німецької, частково завдяки своєму багаторічному роману з дівчиною, яка допомагала йому розібратися в мові, що нагадує йому «кумедне захворювання вуха, горла та носа одночасно».
За свою довгу кар'єру, – а йому часто доводилося поєднувати кілька робіт у сфері маркетингу, навчання та перекладів, – у нього, за його власними словами, проблем із пошуком роботи як перекладача ніколи не було. Він іноді навіть змушений укладати субпідрядні контракти зі своїми колегами, якщо бував надто зайнятий роботою за контрактом, або якщо це заважало його «пристрасній закоханості в теніс».
«Іноді трапляється, що замовник питає, чи сертифікований я офіційно, – каже він. – Але більшості клієнтів це не важливо. Якщо ви добре робите свою роботу, люди звертатимуться до вас знову і знову». Один із його улюблених і постійних клієнтів – Швейцарська рада з культури «Про Гельвеція», для якої він робить переклади з німецької та французької на англійську мову.
Він також з іронією згадує «незабутнього» клієнта, який попросив його одного разу перекласти сценарій порнофільму – так, буває й таке! А ось за що наш співрозмовник ніколи не брався, так це за переклад поетичних текстів. Йому неодноразово пропонували таку роботу, але він завжди відмовлявся. Чому? Він несподівано переходить на французьку: «Це надто складно». При цьому він вимовляє просто «богохульну» фразу: «Шекспір, до речі, краще звучить німецькою». А що, в цьому щось є!
Не меншою крамолою для деяких може слугувати той факт, що цей перекладач виступає за поширення англійської мови в житті Швейцарії. «Мені здається, це дуже добре. Це розширює ментальні горизонти, робить уми людей більш відкритими». Тим не менш, він зізнається, що любить традиції, і його непокоїть можливість зникнення ретороманської мови, якою зараз говорить менше 1% населення Швейцарії. «Але це – демократія. Якщо людям цього хочеться, то їм самим і вирішувати»!
Перекладач і музикознавець
На експансію англійської мови Річард Коул дивиться з інших позицій. «Тут є шанс досягти взаємовигідного компромісу, але, з іншого боку, така ситуація може призвести до культурного та політичного зубожіння. Людям більше не потрібно буде обтяжувати себе вивченням чужої мови, і, отже, не буде у них і необхідності намагатися зрозуміти менталітет та історію життя один одного».
Річард Коул народився в Чикаго. Його мама родом із німецької частини Швейцарії, тато – американець. Спочатку мама вдома говорила швейцарським німецьким, але потім батько вирішив, що в домі має звучати лише англійська мова. Але бабуся з маминого боку все одно продовжувала читати онукові казки швейцарською німецькою. У старшій школі в нього був вибір між французькою та іспанською мовами, але краса французької вразила його наповал, оскільки, як він сам каже, «є в цій мові щось не від світу цього».
В університеті Північного Іллінойсу він спеціалізувався з французької літератури, потім приїхав до Женеви, де закінчив «Школу письмового та усного перекладу» (L’École de Traduction d’Interpretation). Протягом 30 років Річард Коул працював перекладачем у Європейській мовній спілці (EBU), перекладаючи англійською мовою сценарії, брошури, буклети, біографії виконавців та інші матеріали з французької, німецької, італійської та іспанської мов. Крім того, він і зараз працює музикознавцем в «Оркестрі франкомовної Швейцарії» (Orchestre de la Suisse Romande) та професійно співає в опері.
До речі, він наполягає, що перекладачам слід перекладати завжди лише з іншої мови на свою рідну, а не навпаки. З цим згодні не всі, існують й інші школи перекладу, які стверджують протилежне. Але Річард Коул переконаний, що «тільки перекладаючи рідною мовою, перекладач здатний дати найбільш глибоку та точну інтерпретацію тексту, що перекладається. А засвоєні з молоком матері знання з галузі історії, популярної культури, літератури та мистецтва дозволять йому змусити перекладений текст звучати та читатися як оригінальний».
«Товмач»
Діана Ліндер родом із села неподалік від Штутгарта (Німеччина). Вона згодна з тим, що найкраще працювати, перекладаючи переважно рідною мовою, хоча й додає, що «французька мова зараз для неї – як рідна німецька». Працює вона, головним чином, як усний перекладач – «товмач» («Dolmetscher»). Англійську мову вона вчила в школі в Німеччині, потім студенткою за обміном Діана навчалася у Великобританії та протягом року в місті Денвер (штат Колорадо, США), де також вивчала іспанську та французьку мови.
У неї є ступінь бакалавра з французької та німецької мов Університету Східної Англії (Великобританія), сертифікат у галузі письмового та усного перекладу, а також диплом усного перекладача з правом працювати на конференціях, організованих Університетом Женеви. У пошуках заробітку їй часто доводилося займатися перекладом кіно-субтитрів. «Працювати було весело, але платили мало», – каже вона. Зараз Діана Ліндер перекладає, в основному, на міжнародних конференціях на медичні, політичні та економічні теми.
Вона переконана, що кожен серйозний перекладач повинен мати сертифікат або якийсь інший кваліфікаційний документ. Вона визнає, що у Швейцарії є несертифіковані усні та письмові перекладачі, які мають багатий досвід та високу кваліфікацію, і які при цьому вимагають за свою працю набагато скромніші гонорари. Однак наша співрозмовниця каже, що у некваліфікованих перекладачів є своя межа, і часто вони просто не в змозі надати дійсно високоякісні послуги. «Такі колеги небезпечні для нашої професії, адже вони можуть завдати шкоди нашій репутації, не кажучи вже про ціновий демпінг».
Вона згодна з Річардом Коулом у тому, що поширення англійської мови у Швейцарії не така вже й позитивна тенденція. Коли кожен намагається говорити англійською без усних перекладачів, періодично виникає плутанина та непорозуміння. З її особистої професійної точки зору, коли конференції проводяться без перекладачів лише англійською мовою, «це дуже і дуже погано».
Скільки отримують перекладачі?
Найближчим часом кризи на ринку перекладів у Швейцарії можна не боятися. Перекладачам, як і раніше, легко вдається знаходити тут роботу. Крім того, «гонорари у Швейцарії вищі, ніж будь-де», – каже Патрік Ленер, колишній голова «Швейцарської асоціації присяжних перекладачів».
За його словами, стандартна вартість послуг письмових перекладачів для європейських клієнтів становить у Швейцарії близько 1 євро або 1,15 швейцарського франка за один рядок тексту, тоді як швейцарським клієнтам той самий рядок обійдеться в 3,5 швейцарських франка. Як каже Патрік Ленер, «найбільше мене дратують клієнти, які кажуть мені, що я занадто дорого коштую, і що їхній секретар виконає цю роботу не гірше!»
Білл ХАРБІ.
Переклад Ніни Шулякової, за участю Ігоря Петрова.