На прийомі лікар вислуховує все, що ти маєш йому сказати, робить помітки на невеликому клаптику паперу і на таких же клаптиках виписує рецепт або направлення на необхідне обстеження. Що потім робити з цими клаптиками – твоя і лише твоя справа, у тебе їх потім навіть не питають.
З почуття обов'язку я таки сходила пару разів до описаних вище спеціалістів, але, не вразившись ні рівнем роботи, ні пригнічуюче пошарпаною обстановкою їхніх кабінетів, вирішила, що зі мною все гаразд і лікарі до пологів мені більше не знадобляться. Періодично я тільки заїжджала до однієї хорошої лабораторії перевіряти рівень гемоглобіну в крові, і якщо він падав, я просто виправляла його дієтою.
Час минав, живіт збільшувався, і треба було визначатися з вибором місця та лікарем, який буде приймати пологи. У зв'язку з чим мною допитувалися родичі, друзі, незнайомі люди з дітьми біля басейну. І виявилася наступна картина:
– пологові будинки є тільки безкоштовні, і туди краще не соватися під страхом смерті;
– є один новий, чистий, добре обладнаний госпіталь, де, однак, лікарі тільки закінчили коледж, і розповіді про їхню роботу ходять найрізноманітніші, але не дуже приємні;
– є два відмінних досвідчених лікаря з незаплямованою репутацією, які працюють при відомих госпіталях. Але ці госпіталі не славляться ні своєю чистотою, ні сучасним обладнанням;
– в Ауровіллі працює медсестра, яка може прийняти пологи у воді (ще одна нездійсненна мрія). Ми їй подзвонили, але вона сказала, що допомагає тільки ауровільцям, і навіть не вмовляйте;
– є відмінний госпіталь зі світовим ім'ям і прекрасними умовами для пацієнтів. Але той знаходиться в Ченнаї та в декількох інших великих індійських містах. Переїжджати в інше місто і чекати біля моря пологів не хотілося, тому цей варіант навіть не розглядався.
У підсумку ми пішли дивитися на двох рекомендованих лікарів-мастодонтів та пропоновані у них в лікарнях умови. Що мене здивувало – ні там, ні там не було навіть окремого пологового відділення. Запропоновані палати знаходилися поруч з палатами звичайних пацієнтів, а це не зовсім те, про що мріє мати для своєї новонародженої дитини.
В одній з них нам показали палату, двері якої виходили на тумбочку з охолоджуваними на ній аналізами. В іншій же – палата знаходилася в глухому куті, мала невеликий балкон, кондиціонер, холодильник, телевізор, туалет та два ліжка. Вибір був остаточний і безповоротний – ми погодилися на другу.
День «ікс»
На відміну від російських пологових будинків, в Індії не видавали список необхідних при заселенні речей. Однак це не завадило нам привезти в день пологів значні сумки, в яких серед іншого були: пляшка зі стерилізатором та постільна білизна на обидва ліжка. З білизною все зрозуміло, а стерилізатором Вілена (моя найкраща подруга) пройшлася по всіх поверхнях у палаті, до яких ми мали шанс доторкнутися. Хіба що стіни не помила.
Кімната для пологів виглядала не дуже стерильно, тому ми й туди притягнули свою простирадку. Як виявилося, це було необов'язково, оскільки місцеві лікарі чудово розуміють всі ризики, і буквально з першого моменту перебування в госпіталі починають колоти антибіотики – для профілактики. Мало що. І колять до самої виписки... Тож, воістину, жодних інфекцій ми з дитиною там не підхопили.
Що стосується процесу, то все пройшло добре. Не думаю, що це поширена практика, але протягом всього часу зі мною залишалася Вілена, яка просто не дала виставити себе за двері. Крім цього, я одразу попередила свого лікаря, що не потерплю жодних знеболювальних та іншої хімії, і примудрялася пильно стежити, щоб прохання виконали повною мірою. Треба сказати, що лікар показала себе як справжній професіонал своєї справи, діяла чітко, спокійно, загалом не залишила жодного приводу для невдоволення своєю роботою.
Довго чи коротко, але через кілька годин хорового співу мантри Ом (господині на замітку – спів мантри Ом чудово допомагає полегшити сутички та позбавити вуха оточуючих від менш приємних складових вашого словникового запасу) на світ з'явилася чарівна крихітка Лієчка. Лієчку поклали мені на живіт, вона перш за все вхопила мене за палець і затишно засопіла (як виявилося, дитині зовсім не обов'язково тільки народившись починати кричати:)
Потім дитину понесли приводити до ладу та сповивати безпосередньо повз натовп друзів та родичів, які весь цей час чекали за дверима. Через деякий час за двері виповзли і ми з Віленою, яка втомилася не менше за мене. Вже через півгодини після пологів з'явилися перші фотографії щасливої родини в повному складі.
Відразу після
Цікава деталь: у лікарні не годували. Тому, увага (!), першим ділом після пологів я з'їла Брауні, потім ще закусила сирним круасаном. І решту днів харчувалася тим, що привозив чоловік. А чоловік привозив те, що я люблю, – сендвічі з овочами, шоколадні круасани, йогурти та лимонний айс ті. Вже кілька місяців потому я слухала розповіді нещодавно народжених подруг про те, як спочатку вони їли одну лише варену картоплю без солі, іноді чергуючи її з гречкою, і мені ставало ніяково. На щастя, одразу після пологів я нічого такого не знала, і, що найцікавіше, дитина була в повному порядку і проти круасанів, здавалося, зовсім не заперечувала).
Малеча до самої виписки спала на моєму півтораспальному ліжку, її тільки раз забрали зробити перше щеплення. Друге ж ліжко знадобилося для Вілени, яка протягом всього часу залишалася з нами і надавала таку необхідну моральну та фізичну підтримку.
Відвідувачі
Лієчка з'явилася на світ о 10 вечора, а вже о 9 ранку наступного дня до нас несподівано прийшов перший відвідувач. За ним пішли й інші – хто, попередньо зателефонувавши, а хто й просто, без попередження. Всі приходили з подарунками, вітали, розчулювалися згорточку тощо. Від усього цього я, однак, не була в захваті, бо останнє, чого мені хотілося в перший день після пологів, – це ввічливо посміхатися та вести світські бесіди.
Виписка та оплата
Вже через день після пологів лікарі визнали, що наш стан не викликає занепокоєння, і відпустили нас на всі чотири сторони. За все про все ми на виході заплатили 17 тис. рупій, тобто трохи більше ніж $300.
І, звісно, як уже можна здогадатися, жодні медсестри до нас потім не приходили і навіть не дзвонили. Уся відповідальність за здоров'я та правильний розвиток дитини з перших же днів лягла на плечі батьків, тобто наші.
Мораль
Мораль цієї «байки» я усвідомила тільки нещодавно, коли чоловік цілком серйозно запитав, чи не хочу я народити другу дитину в Москві. При всій привабливості цієї пропозиції з точки зору підтримки рідних людей я зважила всі «за» і «проти» і з чистим серцем відповіла «ні».
Нехай індійські госпіталі не вражають уяву гігієною, мене підкупила легкість підготовки, професіоналізм лікаря, дружнє ставлення персоналу та можливість відчувати підтримку чоловіка і до, і одразу після пологів.
Анна ТИХАЯ-ТИЩЕНКО,
«Газета.Ru».