Абсолютно випадково натрапив на витяг із довідкового видання «Сезонна робота за кордоном-99» (про яке неодноразово писала «Заграниця»). Не довго думаючи, замовив поштою цю книгу і був приємно здивований, виявивши в ній тисячі різноманітних вакансій по всьому світу. За інформативністю дане видання можна удостоїти найвищої оцінки. У мене пішло багато часу на тривале прочитання, аналіз і переробку всієї інформації, перш ніж я, нарешті, засвоїв більшість тонкощів нелегкого процесу і визначився з вибором. Наступними кроками були: складання резюме та супровідного листа англійською, французькою та іспанською мовами, розмноження екземплярів, друк фотографій і відправка заявок приблизно за п'ятдесятьма адресами в Європі та Америці.
Поки я всім цим займався, у мене неодноразово складалося враження, що я взявся за щось нереальне і нездійсненне. Однак вже приблизно через два тижні почали приходити перші відповіді з ввічливими відмовами або запевненнями, що місць немає, але фірма (готель) збереже моє резюме до наступного року. Після двадцяти таких листів у душу закралися сумніви. Але зусилля не пропали даремно, і, переглядаючи черговий раз свою поштову скриньку, я виявив пропозицію про роботу з чотиризіркового готелю на Коста-Браво із зарплатою в 7.500 іспанських песет (близько 500 доларів) на місяць з проживанням та харчуванням.
Сказати, що я був радий – не сказати нічого. Я просто не вірив своїм очам. Протягом місяця ми обмінювалися повідомленнями, домовляючись про умови роботи та мій приїзд. Мені постійно здавалося, що це якийсь фарс і що мені відмовлять в останній момент. Я телефонував своїм знайомим, які працюють у туристичних компаніях, радився з ними і незабаром дійшов висновку, що краще оформлювати туристичну візу, оскільки для отримання робочої візи у мене було мало шансів. Адже не секрет, що іспанське консульство робочі візи оформлює не дуже охоче, існує великий відсоток відмов, та й часу на це потрібно більше. Потім, отримавши запрошення з готелю, я зібрав усі необхідні документи і оформив туристичну візу. Весь процес, починаючи з прочитання першої сторінки книги до усвідомлення того, що нарешті заповітний зелений шенгенський документ наклеєний у мене в паспорті, зайняв близько 4 місяців. За цей час я багато чому навчився: починаючи від того, як правильно писати про себе, до того, як подолати підводні камені підготовки до від'їзду (особливо в іспанському консульстві). І ось 12 червня я вилетів до Іспанії.
Прямо скажу – праця офіціанта важка і потребує великих вольових якостей. Звичайно, якщо працювати з повною викладкою, а не байдикувати, що іноді любили робити деякі з моїх товаришів по роботі. Одна й та сама рутинна робота з дуже незручним графіком, у якому допускаються похибки в 10-15 хвилин, залежно від завантаженості готелю. Практично весь день ти на роботі. Вільні години йдуть на те, щоб відпочити, прийти до тями, випрати одяг, скупатися, трохи погуляти або відвідати спортзал (у моєму випадку). Причому обов'язки офіціанта не обмежуються лише обслуговуванням столиків. Ми (офіціанти) чим тільки не займалися: виносили сміття, збирали столи, протирали келихи та столове срібло, чистили стільці та підставки з-під бочонків для льоду (є й такі), бігали в пральню, щоб поміняти брудні скатертини тощо (можна дуже довго перераховувати). Я, до того ж, складав меню п'ятьма мовами, був у них штатним перекладачем і навіть примудрився тиждень пропрацювати реєстратором на прийомі (тимчасово заміняв одну хвору сеньйору).
Важливо на новому місці проявити себе з найкращого боку. Бути хорошим психологом, мати високу комунікабельність, уміти налагодити контакт у будь-якій обстановці, уміти схоплювати все на льоту (дуже важливо, тому що десять разів пояснювати вам, як правильно покласти серветку на стіл, ніхто не збирається!). Необхідно мати розвинене почуття гумору і вміти обернути на жарт будь-яку неприємну ситуацію (коли, наприклад, ти випадково розбиваєш сім чашок за раз або пробка з щойно не зовсім вдало відкритої тобою пляшки шампанського з радісним хлопком злітає до стелі за дюйм від здивованої фізіономії якогось важливого дядька, який поважно сидить за столиком), прагнути завжди бути охайним (прати і прасувати доводилося щодня) і в хорошому настрої (похмурий офіціант виглядає якось не дуже). Ти маєш випромінювати привітність і задоволеність, що є найпершою запорукою для входження у взаємний контакт з будь-яким клієнтом! Важливо, хоча б зрідка, прагнути до вдосконалення чогось, до внесення у звичайне робоче середовище чогось нового, корисного, що йде саме від тебе і привертає до тебе людей з найвигіднішого боку.
Загалом я пропрацював майже три місяці. За цей порівняно нетривалий термін я пережив стільки нового, незвичайного та цікавого, що з лишком вистачить роки на два. До середини липня я осягав усі премудрості роботи офіціанта (а тонкощів у цій справі – не злічити). Доводилося запам'ятовувати в дуже швидкому темпі незліченну кількість слів: назви страв, вин, напоїв, тарілок, келихів, усього кухонно-ресторанного начиння (ну, хто знає, як називається плямовивідник іспанською, або – що таке «rape»?). А оскільки я виконував функції перекладача, то треба було все це знати різними мовами! Ще робота офіціанта потребує неабиякої координації, швидкості й водночас граціозності рухів. Інакше будете спотикатися, роняти підноси і проливати вино на стіл. А це вже загрожує звільненням. Особливо слід загострити увагу на найгарячішому часі – серпні, піку туристичного сезону.
Саме в цей час готель переповнений, і те, що робили ми, нагадувало мені прискорену фізичну підготовку на швидкість, спритність і витривалість. До того ж серпень – найспекотніший місяць. Тричі на день я буквально стікав потом і до кінця місяця почувався як вичавлений лимон. Завдання першорядної важливості – як би сумно тобі не було, яким би втомленим ти не був, завжди потрібно тримати себе так, ніби ти щойно отримав нобелівську премію. До туристів слід звертатися з усією увагою, проявляти турботу, готовність допомогти, просто бути ввічливим, коректним і вміти справити приємне враження. Все це складно, оскільки туристи бувають дуже різні, кожен – зі своїми примхами та забаганками. Лідирують тут з величезним відривом, звичайно ж, наші співвітчизники. Скільки було з ними проблем, скільки кумедних, курйозних епізодів! У них пропадають валізи, погано працюють кондиціонери, крадуть гроші на екскурсіях, вони знаходять тарганів у чашках з кавою, святкують дні народження в ресторані по два рази на тиждень. І щиро дивуються, коли дізнаються, що Іспанія, виявляється, – країна з зовсім іншою культурою та укладом життя і тут не буває кефіру в магазинах, а денна перерва (сієста) триває з 13:30 до 16:30.
З іноземцями, навпаки, проблем практично не було. Чи то для них все здається знайомим, і вони знають Іспанію як свої п'ять пальців, чи то вони просто – люди неконфліктні та не проблемні, – не знаю. У всякому разі, вони поводяться так, ніби все на цьому світі чудово. Але не минало й дня, щоб хтось із наших співвітчизників не поскаржився на щось або не потрапив у якусь незручну, або навіть комічну ситуацію...
До завершення своєї роботи я почувався як вдома. Настала повна адаптація. Я дізнався всі тонкощі своєї роботи, детально ознайомився з місцевістю і не відчував жодних проблем з мовою. Мені навіть стало нудно: у містечку Льйорет-де-Мар культурне життя досить бідне – суціль одні готелі, дискотеки та туристи. Немає ні театрів, ні музеїв, ні кіно, зате багато сонця, зелені та свіжого морського повітря. Для відпочинку – чудово. Три місяці, однак, як сказав кіт Матроскін, – це перебір. Незабаром починався вересень, готель наполовину спорожнів, і я зібрався додому – тим більше, закінчувався термін дії моєї візи.
Що ж у результаті? Маса вражень, величезний досвід у новій роботі, безліч друзів, відмінна професійна мовна підготовка, плюс трохи зароблених грошей. Я познайомився з різними людьми, дізнався про «той» бік життя, а головне – навчився залежати тільки сам від себе. Незвичайно цікаво побувати одному в чужій країні, де ніхто за тебе нічого робити не буде. За все відповідаєш тільки ти сам. Проходить випробування не тільки твоїх можливостей, але й сили волі. Думаю, цінність такого досвіду для мого подальшого життя буде незаперечною.
У мене склалися прекрасні стосунки з роботодавцем, усі залишилися задоволені. Мене запросили приїхати на наступний рік і навіть оплатили зворотний квиток. Але тільки тепер я постараюся оформити собі робочу візу...