З розвалом держави, що була одним із світових лідерів фактично з усіх видів спорту, порушилася створювана десятиліттями система. Багато спеціальних центрів підготовки юних спортсменів, які були орієнтовані на часті навчально-тренувальні збори в найрізноманітніших місцях СРСР, втратили своїх постійних партнерів. 15 республік, що вкладали свою лепту в спільну велику справу, залишилися при козирях, але втратили набагато більше. Адже система була загальнодержавним механізмом, усі гвинтики й деталі якого нерозривно пов'язані один з одним.
Після здобуття незалежності минуло більше десяти років. І лише тепер, охолонувши, навіть найпалкіші прихильники самостійності визнають, що в тій системі було дуже багато плюсів. Що ми дуже багато розгубили й втратили. Що хоча б на часткове відновлення і більш-менш близьке повернення до впорядкованості у справі підготовки спортивного резерву часів СРСР потрібно чимало часу, зусиль і коштів.
Відомий російський футбольний тренер Борис Ігнатьєв нещодавно зауважив: «Тому, що в нашому футболі зараз так багато легіонерів, є одна головна причина: радянська система підготовки зруйнована, а на її місці поки що нічого нового не створено. Будівлю без фундаменту не збудуєш. Я працював багато років з юнацькими збірними СРСР, регулярно бував за кордоном, порівнював побачене з тим, що було у нас, і з упевненістю можу сказати, що в СРСР була найпрогресивніша система підготовки. Як організаційна, так і методична. Цей напрям був найкращим у світі: школи-інтернати, спеціалізовані спортивні школи, школи олімпійського резерву. Франція, Іспанія, Італія, інші передові країни зараз користуються нашою методикою. І ми б продовжували користуватися, та з розвалом Союзу цю систему втратили. Таким чином вийшло, що ми ще не один рік чекатимемо, коли ця система знову налагодиться і піде приплив нових молодих талантів. А зараз у цій справі вакуум. У нас бракує футболістів як для збірної Росії, так і для конкретних клубів».
Хоча ці слова належать одному з найавторитетніших російських фахівців з футболу, впевнений, під ними підпишуться тренери та керівники федерацій з інших видів спорту. І, звісно ж, не лише російські. Адже росіяни, за великим рахунком, втратили менше за всі інші республіки. І потенціал у Росії вищий, ніж в інших мешканців союзної комуналки.
Нинішнє становище у світовому спорті переконує, що ми значною мірою відстаємо в розвитку від більшості європейських (і не тільки) держав. Якщо навіть поверхово ознайомитися з особливостями побудови дитячо-юнацького спорту в провідних країнах, можна вивести низку основних ознак, які відрізняють нас від них. Або, що точніше, їх від нас.
Для початку погодьмося з тим, що талановиті діти є всюди. В одній країні їх більше, в іншій - менше, але загалом пропорція приблизно однакова. І перша умова грамотної системи підготовки - уміння виявити талант у дитини ще в глибокому дитинстві. Адже в багатьох видах спорту дітей відбирають ще до першого класу. У нас ініціатива виходить від батьків, за кордоном до цього додається й цілеспрямований пошук зацікавлених осіб.
Особливо активну роботу ведуть маленькі країни, де людський потенціал невеликий. Наприклад, голландський футбол вважається одним із найкращих у світі, а система підготовки резерву в Нідерландах - чи не найкращою на планеті. Дбайливість і ощадливість дозволяють не втрачати на різних етапах дорослішання талановитих хлопців, які з тих чи інших причин можуть піти зі спорту. І це дбайливе ставлення - ще одна умова створення чіткої системи підготовки. Наскільки мала Голландія, а скільки в ній чемпіонів світу з ковзанярського спорту! Або погляньмо на Бельгію, тенісистки якої нині входять до світової еліти. Або Фінляндію та Норвегію з їхніми чудово розвиненими зимовими видами спорту.
У цьому відношенні союзні республіки - приклад цілковитої недбалості. Ні пошуком юних талантів, ні їх збереженням займатися практично нікому. А все тому, що фінансування нікчемне. І в цьому полягає ще одна важлива умова для стрункості структури дитячо-юнацького спорту. Без хорошого фінансування нічого не досягнеш. З цього потрібно починати будь-яку мало-мальськи значущу справу. А якщо йдеться про довгостроковий проєкт, яким є підготовка резерву, що розтягується на добрий десяток років, то потрібні серйозні гарантії, що гроші надходитимуть на рахунки без запізнень і регулярно.
За кордоном існують два основних типи спортшкіл - державні та приватні. І в кожній з них напруження з коштами немає. У розвинених, природно, країнах. У них і державні мужі чудово розуміють, що дитячий спорт слід розвивати не менше, ніж спорт високих досягнень. І приватний капітал, який вкладається в підготовку дітей-спортсменів, рано чи пізно окуповується. Потрібна лише стабільність. І грамотний підхід до справи.
А він полягає не лише в кількості вкладених коштів. Адже гроші ще потрібно прилаштувати, дати їм можливість приносити дохід - не лише сиюхвилинний, а й у перспективі. І в цьому відношенні закордон випереджає нас на кілька десятиліть. Скільки у нас у країні за роки незалежності збудували спортспоруд? Важко сказати? Я теж. Хоча в тій же Білорусі чи Росії ситуація виправляється на краще. Лукашенко ось не втомлюється будувати льодові палаци та ковзанки. Про наших східних сусідів і говорити нічого: там стадіони та інші спортоб'єкти вже поставлені на потік.
Також для грамотного забезпечення процесу потрібні хороші фахівці. Тренери, керівники спортшкіл, завгоспи, спортивні директори, лікарі, вихователі. Ті люди, зарплати яких у нашій країні перебувають на рівні, який і рівнем-то соромно назвати. Це в державних школах. Ситуація в приватних краща, але їх поки що не так багато.
Позначається витік мізків і рук за кордон. Туди, де держава забезпечує людині достойний заробіток. Адже, погодьтеся, тільки в нашій країні прислів'я «чоботи має тачати швець» втратило абсолютно всякий сенс, а спеціалістів з вищою технічною, педагогічною освітою можна побачити у величезній кількості серед продавців на ринках.
Відмінності між нашою нинішньою недосистемою та їхньою розвиненою системою не просто великі. Прірва гігантська. І недарма ж батьки більш-менш талановитих дітей прагнуть відправити своїх чад за кордон, відшукати спонсора, який зміг би оплатити навчання в якійсь закордонній спортшколі з того чи іншого профілю, і помахати батьківщині ручкою. Погляньте на рейтинги в багатьох видах спорту, і ви знайдете там чимало колишніх співвітчизників, яким запропонували людські умови ще в дитинстві. І вони ж не зрадники. Тому що зрадити можна того, хто тобі щось дав. А що їм дали?
Для прикладу розгляньмо французьку модель роботи з підростаючим поколінням. Останніми роками саме її вважають найбільш прогресивною. Робота з розвитку масового дитячого спорту у Франції будується за клубною системою на платній основі. Кількість клубів різна - від 4.500 з баскетболу до 20-ти з сучасного п'ятиборства. Спортивну підготовку здійснюють, як правило, вчителі фізвиховання та колишні спортсмени, які мають ліцензію на право проведення тренувальних занять.
Вік початку занять не встановлено. У плаванні займаються з двох-трьох років, в інших видах спорту - з 10-11 років. До клубу приймаються всі охочі. Режими тренувальних занять коливаються від одного до трьох (від двох до шести) годин на тиждень. Тривалість навчання не обмежується. Клуби перебувають на самоокупності, але окремі види спорту мають дотацію муніципалітетів. Плата батьків за навчання залежить від виду спорту, кількості та умов тренувальних занять, віку тих, хто займається, матеріального стану сім'ї та коливається від $60 до $400 на місяць.
Відбір найбільш обдарованих дітей та підлітків для подальшої спортивної спеціалізації здійснюється на підставі результатів тестування та змагань. Найбільш перспективні зараховуються до регіональних центрів спортивної підготовки. У країні десять таких центрів, а також два відомчих (Міністерство оборони) та національний (ІНСЕП), якими охоплено 16.000 спортсменів (953 основного, 5.748 молодіжного та 10.100 резервного (14-15 років) складу збірної Франції).
Національний центр підготовки (ІНСЕП) створений у 1975 році. Тут проходять цілорічну централізовану підготовку 953 спортсмени національної збірної команди Франції з 23 видів спорту. Підготовку ведуть 170 федеральних тренерів. Спортсмени займаються в умовах олімпійського табору 25-30 годин на тиждень із двома тренуваннями на день. Так само, як у наших училищах олімпійського резерву. Навчання йде за 30 напрямами. Ми ж готуємо в училищах лише тренерів зі спорту. Кількісний склад найсильніших спортсменів з видів спорту, які проходять підготовку в центрах, визначається федераціями з видів спорту. Індивідуальне планування підготовки кандидатів у збірну здійснюється фахівцями Міністерства спорту та спортивних федерацій. Планом передбачається навчання в школі, ліцеї, коледжі, професійне навчання у виші, медичне забезпечення, соціальні умови (проживання, харчування, стипендія, страхування), режим тренувального процесу.
Наприклад, у центрі проходили підготовку спортсмени, які завоювали в Барселоні 29 медалей (з них дев'ять золотих). Серед спортсменів - призери чемпіонатів світу та Європи. Більша частина призерів міжнародних змагань тренуються там само.
Що має національний центр? Він знаходиться за три кілометри від Парижа. Займає площу 32 га і має 800.000 кв. м упорядкованих споруд (ресторан, кафе, дві їдальні, готель на 574 місця, кінозал, бібліотеку зі спорту, аудіовізуальну службу та засоби масової інформації).
Медичний департамент центру - найбільший у Франції. У ньому працює 39 штатних медиків. Центр медичних послуг (диспансер) дає 14.000 консультацій на рік.
У центрі ведеться не лише спортивна підготовка. Учень отримує освіту та професію. У школах, коледжах та вишах вони навчаються за спеціальною програмою. Сюди приїжджають педагоги, які проводять консультації та приймають заліки. Нарешті, є спеціаліст, який пов'язує Міністерство освіти з центром.
Соціальний захист спортсмена з питань їхньої освіти заслуговує на особливу увагу. Він виражається у ставленні до спортсменів з боку Міністерства освіти та Міністерства спорту, а також у їхній співдружності. Наприклад, план підготовки збірної Франції до Олімпіади в Атланті був затверджений саме цими відомствами.
Найсильніші спортсмени країни проходять підготовку переважно за рахунок державного бюджету. Крім того, отримують стипендію в розмірі $1.000 на місяць.
Роль Міністерства спорту Франції визначена законом про спорт. У 1993 році вийшов декрет про спорт. У Міністерстві у справах молоді та спорту є два управління зі спорту, шість бюро - фінансове, міжнародне, спорту вищих досягнень, політики розвитку видів спорту, управління закладами централізованої підготовки спортсменів, науки, спортивного інвентарю та обладнання.
Свої повноваження міністерство реалізує через 25 відділень та 100 муніципальних департаментів спорту. Воно укладає договори зі спортивними федераціями та виділяє їм бюджетні кошти під конкретні програми. Окремі спортивні федерації повністю фінансуються міністерством. Проєкти готує група планування спільно з технічною комісією федерації, і затверджує національна комісія, до складу якої входять міністр спорту та президенти федерацій.
Спортивні федерації, у свою чергу, укладають договори з центрами підготовки спортсменів і фінансують їх. У федерацій є свої партнери, які можуть бути спонсорами. Федерації у своїй діяльності самостійні, мають свої офіси...
А ось французами взята на озброєння і доведена до абсолюта радянська система підготовки спортсменів і найближчого резерву збірної. Тому нам є чим пишатися і водночас - що перейняти у них.