Найбільшого прогресу очікували від росіянина Андрія Кириленка, який у дебютному та минулому сезонах зарекомендував себе в «Юті» з найкращого боку, а після відходу з команди її багаторічних лідерів і справжніх символів — Карла Мелоуна та Джона Стоктона — обіцяв стати лідером «джазменів». Колишній форвард московського ЦСКА поки не розчаровує. Більше того, оновлений склад «Юти», у якому Кириленко — справжня ключова фігура, змусив своїми результатами говорити про себе багатьох фахівців. «Юті» пророкували різке падіння, а вона продовжує перемагати, хоча й робить це значно рідше, ніж раніше. Але падіння не відбулося. І це головний успіх команди Кириленка.
Сам росіянин — найстабільніший гравець команди, а за рядом показників — найкорисніший. У НБА він посідає 41-е місце за кількістю ігрового часу (у своїй команді — перше), 44-е за кількістю підбирань за гру (у команді — друге), 46-е за кількістю очок за гру (у команді — друге). І хоча з багатьма асами професійного баскетболу росіянину тягатися ще зарано, його прогрес не може не тішити.
Враховуючи, що європейський баскетбол (точніше, його представники) поступово відвойовують в американців дедалі більше ігрового часу, а також дедалі частіше виходять у лідери за різними статистичними показниками, прагнення Кириленка не впустити честь російської баскетбольної школи дуже своєчасне.
Під стать Андрію виступає старожил НБА — литовець Жидрунас Ілгаускас. Але, в принципі, його показники поступаються даним Кириленка (краще в литовця справи стоять, мабуть, з кількістю очок за гру — 16,2 проти 15,9), та й у «Клівленді» Ілгаускас не є тим символом новизни і майбутніх надій, яким вважається росіянин. Хоча при цьому литовець дуже шанований у заокеанському баскетболі за стабільність, яку демонструє не один рік, і високий рівень гри протягом того ж часу. І є залізним гравцем стартової п'ятірки. А це в НБА — дуже серйозне досягнення.
Інший литовець — Дарюс Сонгайла — влітку покинув московський ЦСКА (один, до речі, з найкращих клубів у європейському баскетболі) заради можливості спробувати свої сили в НБА. Важко сказати, як складеться його доля в нинішній команді — «Сакраменто» — чи ще в якійсь іншій, але не можна пройти повз упевненого дебюту литовського баскетболіста. Особливо якщо порівнювати його показники з показниками наших старожилів Ліги — Потапенка, Степанії чи Медведенка.
Звісно, Дарюсу належить ще не один сезон доводити свою спроможність, але перший крок — найчастіше найважливіший — він зробив у правильному напрямку. За рядом статистичних даних, які дуже важливі в заокеанській лізі для новачків, він третій серед наших — після Кириленка та Ілгаускаса. У дев'яти проведених матчах Сонгайла жодного разу не потрапляв у стартову п'ятірку, але в матчі 14 листопада проти «Торонто» провів на майданчику 26 хвилин, набрав 14 очок, зробив сім підбирань і п'ять результативних передач. Якщо й далі так піде, можна буде розраховувати на підвищення.
У зв'язку з цим не можна пройти повз киянина Станіслава Медведенка. У зоряній компанії «Лейкерс», де виступають такі аси своєї справи, як Шакіл О'Нілл, Кобі Браянт, Гері Пейтон і Карл Мелоун, українському баскетболісту навряд чи відводиться роль людини, яка завершує атаки команди. Для цього є інші, більш зіркові баскетболісти. Станіслав, якщо судити з телетрансляцій матчів за його участю, намагається спростувати свій статус «чорнової конячки» і ввірватися в коло обраних. Але знаменитий тренер Філ Джексон не допускає різночитань свого тактичного плану. Якщо Медведенку не подобається відведена йому роль, хай він її не виконує. Але й жодної іншої ролі йому не буде надано. Ось український форвард і не виходить на майданчик у нинішньому сезоні. Причому щоразу — з формулюванням «за рішенням тренера».
Не краще справи стоять в ще одного українського баскетболіста — Віталія Потапенка. Ветеран НБА давно вже перестав бути гравцем стартового складу, задовольняючись епізодичними появами на майданчику. Але, здається, його це влаштовує. Отже, не сьогодні, так завтра можна очікувати, що Потапенко завершить кар'єру гравця НБА. Хоча...
Окремим блоком виділимо грузинське тріо. Незважаючи на різний стаж виступів у НБА (Степанія грає там з 1998 року, Цкітішвілі — з 2002-го, а Пачулія з'явився цього літа), їхні поточні досягнення практично ідентичні. Можливо, трохи відрізняється за рядом показників Степанія. Втім, йому, з огляду на досвід виступів у Лізі, сам Бог велів виділятися. А якщо врахувати, що минулий сезон, проведений у «Маямі», виявився найуспішнішим для Володимира в його заокеанській кар'єрі, то в «Портленді» мали б право розраховувати на продовження. Але поки грузинський центровий розгойдується і чекає для себе збільшення ігрового часу (порівняно з минулим сезоном він у два рази менший).
Ніколоз Цкітішвілі також поки далекий від своїх торішніх показників. Вони, якщо брати в середньому, майже в два рази гірші. І грузинському легіонеру «Денвера» варто замислитися. А от його земляку Зазі Пачулії поки що гнітити себе особливо нічим. Не всі баскетболісти, які дебютують у НБА, примудрялися з перших же матчів підкорювати тренерів і фахівців. Хоча приклад із того ж Сонгайли грузин міг би і взяти.