Швеція
У 1999 році у Швеції було запроваджено нову пенсійну систему, згідно з якою пенсія складається з трьох частин: умовно-накопичувальної, накопичувальної та гарантованої. До речі, принципи, покладені в основу шведської пенсійної системи, використовувалися при розробці пенсійних систем і в інших країнах.
Умовно-накопичувальна пенсія. Ця частина є розподільчою. (Пенсія називається розподільчою, якщо нинішнім пенсіонерам вона виплачується з внесків нинішніх платників, тобто відбувається перерозподіл від покоління до покоління.) Її розмір прямо залежить від заробітної плати працівника, і формується вона з внесків, що становлять 16% заробітної плати. З цих внесків складаються умовні накопичення, тобто накопичуються не живі гроші, а зобов'язання. Умовні накопичення індексуються з урахуванням темпів зростання заробітної плати та демографічної ситуації в країні. Розмір пенсії визначається на підставі умовних накопичень та очікуваної тривалості життя. Формули індексації накопичень та визначення призначеної пенсії роблять систему умовно-накопичувальної пенсії саморегульованою, такою, що пристосовується до змін демографічної та макроекономічної ситуації в країні. Вік, після якого дозволена виплата цієї пенсії, – 61 рік, але її можна оформлювати й пізніше.
Накопичувальна пенсія. Її розмір, як і величина умовно-накопичувальної пенсії, залежить від заробітної плати працівника, який відраховує 2,5% заробітної плати на індивідуальний пенсійний рахунок. Відмінність від попереднього компонента полягає в тому, що на рахунках розміщуються реальні гроші, якими керують пенсійні фонди, інвестуючи їх з використанням ринкових механізмів. Працівник має можливість обрати приватний пенсійний фонд або навіть кілька фондів, де він розміщує свої накопичення. На інвестиційну діяльність фондів у Швеції накладено значні обмеження. За пенсійними фондами стежить міністерство фінансів країни, яке проводить щорічну фінансову перевірку і потім звітує про роботу фондів перед національним парламентом. Варто зазначити, що у Швеції зараз налічується понад 500 пенсійних фондів, і це серйозно ускладнює вибір, перед яким стоїть працівник. Виплата накопичувальної пенсії також може починатися після того, як працівнику виповниться 61 рік.
Гарантована пенсія. Виплачується тим громадянам, які отримують занадто маленьку умовно-накопичувальну та накопичувальну пенсію або взагалі їх не отримують. Гарантована пенсія фінансується з державного бюджету і починає виплачуватися після досягнення 65 років. У повному розмірі вона встановлюється тим людям, які прожили в країні 40 років після того, як досягли 25-річного віку. За кожен недостатній рік розмір гарантованої пенсії зменшується на 1/40. У середньому коефіцієнт заміщення, що забезпечується обов'язковими пенсійними схемами, становить 68,2% (коефіцієнт заміщення дорівнює відношенню середнього розміру пенсії до середнього розміру заробітної плати).
Добровільне пенсійне забезпечення. Широкого поширення у Швеції набули добровільні професійні пенсійні системи, що регулюються колективним договором між працівником і роботодавцем. Вони охоплюють близько 90% працівників і забезпечують додаткову пенсію, що становить у середньому 10% «останньої заробітної плати». Правила розрахунку останньої заробітної плати в різних пенсійних схемах різні: вона може дорівнювати середній заробітній платі за рік, три, п'ять років тощо.
Дедалі більшої популярності набувають також індивідуальні добровільні накопичувальні пенсійні схеми.
Великобританія
Система державного пенсійного забезпечення Великобританії – одна з найстаріших у світі. Перші державні пенсії тут почали виплачуватися у 1908 році, коли було прийнято закон про пенсію за віком.
Сучасна пенсійна система у Великобританії, як і в багатьох інших розвинутих країнах, багаторівнева. Причому за міжнародними мірками вона надзвичайно складна, навіть у межах обов'язкового пенсійного забезпечення пропонується широкий вибір варіантів.
Базовий рівень. Його основним елементом є базова державна пенсія (Basic State Pension, BSP). Її отримують чоловіки старші 65 років та жінки старші 60 років, які сплачували необхідну кількість років страхові внески. Якщо дохід працівника вищий за встановлену величину, він сплачує ці внески і таким чином заробляє спеціальний страховий стаж. Залежно від цього стажу і визначається розмір базової пенсії. Базова пенсія не може бути вищою за певний рівень. Довгий час розмір базової державної пенсії індексувався відповідно до зростання цін, що призвело до зменшення її частки в сукупних пенсійних виплатах.
У межах базового рівня можливе також отримання пенсійної допомоги, або мінімального гарантованого доходу (Minimum Income Guarantee, MIG), який фінансується із загальних податків. Допомога призначається на підставі перевірки доходів пенсіонера. Якщо розмір одержуваних державних, приватних пенсій та розмір заощаджень нижчий за певну величину, то додатково призначається допомога у встановленому розмірі.
Ця допомога може виплачуватися починаючи з 60-річного віку. З 2003 року мінімальний гарантований дохід трансформується у пенсійний кредит (Pension Credit, PC). Головною відмінною особливістю пенсійного кредиту є те, що виплати такої допомоги починаються з 65-річного віку.
Другий обов'язковий рівень. Також є розподільчим і фінансується за рахунок внесків працівника. На відміну від пенсії, що виплачується на базовому рівні, тут існує прямий зв'язок між розміром пенсії та розміром сплачуваних внесків.
За замовчуванням (за відсутності виражених переваг) другий рівень забезпечується державною пенсійною програмою, що передбачає виплати, пропорційні заробіткам. Працівник, який не бажає брати участь у державній пенсійній програмі, може вийти з неї, однак у цьому разі він зобов'язаний брати участь у якійсь схемі додаткового пенсійного забезпечення.
Державна пенсійна програма (State Earnings Related Pension Scheme, SERPS) була створена для того, щоб забезпечити пенсію, прив'язану до заробітку, тим, хто не брав участі у професійних пенсійних системах. Починаючи з 2002 року, ця пенсійна програма поступово замінюється програмою «друга державна пенсія» (State Second Pension, S2P), яка має забезпечити гідний рівень пенсій для осіб з малим доходом та інвалідів. Практика показує, що молоді люди та громадяни з високим доходом охочіше переходять із державної пенсійної системи до додаткової, тоді як громадяни з малим доходом переважно залишаються в державній пенсійній програмі.
У середньому коефіцієнт заміщення, що забезпечується обов'язковими пенсійними схемами, становить 47,6%.
Додаткове пенсійне забезпечення. У Великій Британії існує безліч різних способів накопичення приватних пенсій. Найбільшого поширення набули професійні пенсійні системи. Працівники укладають колективний договір із роботодавцем, на підставі якого він відраховує внески на пенсійне забезпечення та формує пенсійні виплати. Більшість професійних пенсій використовують механізм установлених виплат, тобто розмір виплат відповідає певній частці останньої заробітної плати. Але також використовуються схеми з установленим розміром внесків – у них рівень допомоги стає відомим лише при фактичному оформленні пенсії і залежить від розміру внесків, інвестиційного доходу, віку виходу на пенсію тощо.
Громадянин може також накопичувати пенсію за допомогою системи персональних пенсій, що діє на основі індивідуальних пенсійних ощадних рахунків із установленим розміром внесків.
Немалу роль у системі пенсійного забезпечення Великої Британії відіграють страхові компанії, які надають безліч послуг із додаткового пенсійного забезпечення населення, починаючи від особистого страхування службовців і закінчуючи пенсійним забезпеченням за професійними схемами.
Додаткове пенсійне забезпечення суттєво диференціює пенсії: сумарний коефіцієнт заміщення за обов'язковою та добровільною схемами для найбагатших пенсіонерів («верхні» 5%) становить 87%, а для найбідніших («нижні» 5%) – лише 21%.
Франція
Пенсійна система Франції включає в себе велику кількість різних пенсійних схем, що залежать від професійної групи працівника. Найбільш значущими є дві схеми: «загальна», що охоплює найманих працівників приватного сектора, і «спеціальна», призначена для працівників державного сектора. Управління схемами здійснюється на паритетних засадах «соціальними партнерами», тобто представниками профспілок або асоціацій працівників, з одного боку, і роботодавців – з іншого (під контролем держави).
В останнє десятиліття було здійснено ряд законодавчих змін і в обов'язковій, і в додатковій (добровільній) системі пенсійного забезпечення. У 1993 році було проведено реформу «загальної» схеми. Реформа 2003 року зачепила працівників державного та приватного секторів, а в 1993, 1994 та 2003 роках внесено зміни до добровільних схем для працівників приватного сектора.
Сучасна пенсійна система Франції складається з трьох рівнів.
Перший рівень – це схема, заснована на розподільчому принципі (PAYG) і фінансована за рахунок внесків працівника та роботодавця. Вона розраховується як на основі формул із установленими виплатами, так і на основі формул із установленими внесками. Передбачено також мінімальний рівень пенсій для пенсіонерів старше 65 років із низьким рівнем доходів. Такі пенсії фінансуються із загальних податків. Нині мінімальні пенсії отримують 8,1% громадян старше 65 років.
Для найманих працівників приватного сектора пенсія першого рівня складається з двох частин: базової та додаткової. Базова пенсія розраховується як частина середньої заробітної плати за найкращі роки трудової діяльності. У рамках «загальної» схеми базова частина доповнюється обов'язковими додатковими схемами: Association des Regimes de Retraite Complementaire, ARRCO (в основному, для некваліфікованого персоналу) та Association Generale des Institutions de Retraite des Cadres, AGIRC (для управлінської ланки та кваліфікованих кадрів). Додаткова частина функціонує на основі принципу PAYG і є схемою з установленими внесками.
Для працівників, зайнятих у державному секторі, у рамках першого рівня призначається лише базова пенсія, що обчислюється на основі останньої заробітної плати з урахуванням кількості років сплати внесків. Хоча для працівників державного сектора не передбачена обов'язкова додаткова пенсія, базова частина у них вища, ніж та, що надається «загальною» схемою для найманих працівників приватного сектора.
Внески, що складаються в базову частину першого рівня, становлять для працівників 6,55% заробітної плати (+0,1% заробітної плати, що перевищує «стелю соціального страхування», ПСС), а для роботодавця – 8,2% заробітної плати працівника (+1,6% заробітної плати, що перевищує ПСС).
Щоб отримати повну пенсію в рамках «загальної» схеми, необхідно досягти пенсійного віку 60 років і підтвердити сплату страхових відрахувань протягом 40 років. Нові правила, установлені в 2003 році, збільшили цей період до 41 року, починаючи з 2008 року, і до 41,9 року, починаючи з 2020 року. В інших схемах можуть бути інші правила виходу на пенсію.
У середньому коефіцієнт заміщення, що забезпечується обов'язковими пенсійними схемами, становить 68,8%.
Другий рівень – це професійні добровільні схеми (Plan Partenarial D’Epargne Salariale Volontaire pour la Retraite, PPESVR), які можуть ґрунтуватися на принципі PAYG або бути повністю накопичувальними (залежно від професійної групи працівника).
Третій рівень – це індивідуальні добровільні пенсійні плани (Plan D’Epargne Individuelle pour la Retraite, PEIR). У 2000 році близько 46% домогосподарств Франції брали участь принаймні в одній приватній пенсійній програмі.