Так вчинив не лише він один, а ще кілька десятків українських хлопців, які спокусилися обіцянками наших сусідів. Але далеко не всі вони можуть похвалитися тим, що виступали в найкращому клубі Англії останнього десятиліття - «Манчестер Юнайтед» - і вигравали з ним Суперкубок УЄФА. Канчельскіс може.
Клуб мандрівників
Доля змусила Андрія покружляти світом. Кіровоград, Харків, Київ, Донецьк, Манчестер, Ліверпуль, Флоренція, Глазго, Саутгемптон. У всіх цих містах він провів частину свого життя. А скільки він ще побачив, буваючи зі своїми командами на виїздах, на зборах, а з друзями та родиною - у відпустці! Недарма у своїй книзі «Моя географія» Канчельскіс приділив своєму «мандрівництву» чимале значення.
Зараз екс-кіровоградець відкриває для себе нову країну - Саудівську Аравію, де перебуває з лютого 2003 року як головна зірка одного з найкращих місцевих клубів - «Аль-Хіляль». Араби давненько користуються своїми «нафтовими» грошима і заманюють до себе з усього світу відомих футболістів, які перебувають на заході кар'єри (наприклад, чотири гри бразильця Бебето обійшлися його клубу «Аль-Іттіхад» у $1.500). Хто ж не захоче підзаробити перед відходом на пенсію? Тим більше що й почесть гостям відповідна. Канчельскіс, наприклад, часто грає в шахи з принцом, який утримує їхній клуб.
«Перед тим, як уперше сіли за дошку, він обмовився: мовляв, у мене ставка за партію - $50 тис. або $100 тис. Я на такі гроші грати відмовився. Якби знав, який у нього рівень! Тепер потрібно якось зробити йому пропозицію, від якої він не зможе відмовитися», - сміється Андрій.
У Саудівській Аравії багато принців спонсорують футбольні команди. Принц Абдулла, який грає з Канчельскісом у шахи, вважається освіченим. Він часто буває в Європі, переймає передовий досвід, нещодавно знайомився з постановкою справи в лондонському «Арсеналі», оскільки хоче створити професійний клуб. «У процес визначення складу і тактики він не втручається. А в інших командах це звичайна річ. Наприклад, в «Аль-Насрі», який збирається придбати росіянина Мостового, принц сидить на лазі запасних, дає вказівки, командує замінами», - зізнається Канчельскіс.
Саудівська Аравія суттєво відрізняється від Європи не лише в плані спекотнішого клімату. Суспільний устрій і традиції тут дуже несхожі на наші. Наприклад, на стадіон пускають тільки чоловіків. В Еміратах, Кувейті, Катарі жінки мають право перебувати на трибунах, а в Саудівській Аравії це заборонено навіть для членів королівської родини. За кермом жінок теж не побачиш.
Екзотики, словом, вистачає. Коли настає час молитов, життя завмирає. До дому чужинців не пускають - проводять зазвичай у спеціальний курінь на подвір'ї. Там і телевізор, і їжа. Ані дружини, ані дітей господаря побачити не вдається. У шортах по вулиці можна ходити лише в тому районі, де проживає сам Канчельскіс, а населення району на 75% становлять англійці, французи та американці.
Зигзаги удачі
За кордоном Канчельскіс майже все своє свідоме життя - з 1991 року. На батьківщині він мало запам'ятався вболівальникам. З Кіровограда його «покликали в армію», яку він проходив у київському «Динамо». Потім, коли час строкової служби минув, надійшла пропозиція донецького «Шахтаря». І хоча київський клуб у ті часи котирувався вельми високо, а в його складі виступали такі зірки, як Михайличенко, Протасов, Беланов, Кузнецов, Андрій погодився.
«Чи шкодую я про той перехід? Ні. І справа не в тому, що Лобановський не хотів мене відпускати, а тяганина тривала кілька місяців. І навіть не в тому, що зіркові динамівці через рік роз'їхалися за кордони, давши шанс молодим. Я ось досі думаю: а опинився б я, будучи динамівцем, у «Манчестер Юнайтед»? Не факт. А в «Шахтарі», де я почувався дуже розкуто, мене затримувати не стали».
Перехід відбувся дуже швидко. На зборах Канчельскіса викликав до себе наставник гірників Валерій Яремченко і спитав Андрія про бажання спробувати себе за кордоном. Оглядини тривали тиждень і завершилися успішно. Та й відомі своїм бюрократизмом англійські футбольні чиновники опиралися появі на туманному Альбіоні вихідця з СРСР не дуже активно. Мабуть, дався взнаки титул чемпіона Європи серед молодіжних збірних, виграний ним у 1990 році.
Закордонне життя для Канчельскіса почалося з успіхів. У 1991 році блискучий «Манчестер Юнайтед» (у його складі сяяли Ерік Кантона, Марк Г'юз, Енді Коул, Петер Шмейхель і, природно, Канчельскіс) виграв Суперкубок УЄФА, а в 1993 і 1994 - чемпіонат Англії, додавши при цьому до клубного музею Кубок англійської ліги, два Суперкубки Англії та Кубок Англії.
Андрій стабільно грав на позиції правого півзахисника. І досі актуальне питання: чи став би зіркою футболу Девід Бекхем, якби не пішов з «Манчестер Юнайтед» Канчельскіс. Сам Андрій вважає, що йому місце було б гарантоване в будь-якому разі, а в Бекхема шансів потрапити до складу було б дуже мало.
Але відсутність грамотного агента, який у потрібний момент підказав би, що слід робити, застеріг би від необдуманого кроку, штовхнула Канчельскіса у вир невідомості. Саме після від'їзду з Манчестера кар'єра Андрія почала описувати зигзаги. Після англійського «Евертона» були італійська «Фіорентина», шотландський «Рейнджерс», англійський «Саутгемптон» і, нарешті, «Аль-Хіляль».
Колекцію трофеїв вдалося поповнити лише у Шотландії. Та ось нещодавно в Саудівській Аравії команда Канчельскіса виграла національний кубок. Небагато. Особливо на тлі ранніх успіхів Андрія. Але це доля - робити те, що не слід було б. Те, про що згодом доводиться шкодувати.