Вся його кар'єра чітко розділилася на «до» і «після». До травми він входив до числа найталановитіших українських юнаків, після — поповнив список так званих невиправданих надій. І хто, скажіть, міг подумати, що після черги травм і поневірянь по лікарях і лікарнях Олег Ящук стане героєм перших шпальт у спортивних газетах двох країн? Кому в голову могла спасти шальна думка про те, що за форварда з українським корінням розгорнеться активна боротьба між двома державами?
Почалося все з того, що Ящук спромігся відновитися, втративши через болячки (його навіть охрестили «бельгійським пацієнтом») кілька повноцінних сезонів. Бронзовий призер чемпіонату Європи 1994 року у складі юнацької збірної України, жодного разу не з'явившись на полі в сезоні-2002/2003 в основному складі «Андерлехта», в офіційному матчі повернувся до ладу. Для багатьох несподівано він знову почав грати і дуже швидко повернув собі місце у складі, змусивши брюссельських уболівальників знову захоплено скандувати своє прізвище.
«Андерлехт» потужно подолав першу половину турнірної дистанції, а Ящук з такою ж наполегливістю переконав тренера команди Хуго Брооса в тому, що його потенціал зовсім не вичерпався. Українець знову почав забивати, причому робив це як у найкращі роки — часто і дуже ефектно.
Новий тренерський штаб національної збірної України на чолі з Олегом Блохіним, природно, звернув увагу на результативного форварда. І включив Ящука до списку кандидатів для участі в товариському матчі з командою Македонії, який відбувся 31 березня в Скоп'є (українська збірна поступилася з рахунком 0:1).
І з цього моменту почалося найцікавіше. Виклик із національної команди до зарубіжного клубу, за існуючими нормами міжнародного футбольного права, має бути надісланий не пізніше ніж за 15 діб до дати проведення матчу збірної. В іншому разі керівництво клубу залишає за собою право не відпустити футболіста до збірної.
Бельгійський «Андерлехт» не лише не відпустив Ящука (хоча за часом факс прийшов вчасно), а й надіслав до Києва відповідний факс, в якому брюссельці заявили, що Олег... не має права грати за збірну України, оскільки рік тому оформив собі бельгійський паспорт. А оскільки українські закони виключають подвійне громадянство, Ящук повинен вважатися лише підданим Бельгії. А в такому разі у збірній України йому робити нічого, тобто Федерації футболу України про Ящука, мовляв, доведеться забути...
У п'ятницю 26 березня в Бельгії всі видання, що мають стосунок до спорту, рясніли статтями щодо Ящука, його двох паспортів і всіх наслідків, що з цього випливають. Сам футболіст, як виявилося, був просто приголомшений таким поворотом подій. І в цій ситуації складно звинувачувати його в порушенні Конституції України, оскільки батьківщину він покинув у далекому 1996-му, коли ця сама Конституція тільки-но утверджувалася.
Олег, відповідаючи на запитання бельгійської преси, нічого не приховував і відверто зізнався, що й гадки не мав про подібні наслідки свого, як виявилося, необачного кроку. При цьому він постарався уникнути якихось неакуратних висловів і сказав, що якщо порушив закон, готовий понести покарання і виконати будь-яке рішення, яке в результаті буде ухвалено.
«Минулого року я звернувся до відповідних інстанцій із проханням надати мені подвійне громадянство, — каже Ящук. — Сподівався, що цей крок позбавить мене від низки юридичних незручностей при проживанні в Брюсселі та виступах за «Андерлехт». Адже в той час я дуже багато лікувався і фактично не грав. Тоді й на думку не спадало, що моя персона може зацікавити тренерів збірної України. В іншому разі ніколи не став би приймати громадянство Бельгії».
Але факт залишається фактом: Олегу тепер слід зробити вибір. Адже, зрештою, футбольні закони він не порушив, а переступив нечітку межу лише щодо громадянства. До в'язниці його, швидше за все, саджати не будуть. Максимум, чим може загрожувати Ящуку ця історія з паспортом, — це грошовим штрафом. І позбавленням низки привілеїв, які він має протягом останнього року в Бельгії, якщо все ж зробить вибір на користь батьківщини.
Давайте пофантазуймо і спробуймо поставити себе на місце футболіста. Перед ним стоїть нелегка дилема: Україна чи Бельгія? Вибрати одне — означає відмовитися від іншого. Якщо стати на бік України, то, як уже говорилося, можуть виникнути певні труднощі за місцем проживання. Якщо вибрати Бельгію, вийде автоматична відмова від виступів за нашу національну збірну. Що для нього дорожче, що переважить?
Тиснути на патріотичні почуття в цій ситуації не варто. Любити Україну можна і з паспортом іншої країни, як це роблять наші колишні співвітчизники за кордоном, як це роблять представники української діаспори. А ось у збірній України можна і не заграти. Все-таки здоров'я в Олега не найкраще, і він знає про це як ніхто інший. Гарантії, що завтра чи післязавтра він знову не зляже в лазарет, немає жодної. Його футбольне майбутнє стоїть під знаком питання, і в цьому боці життя — футбольній кар'єрі, — мені здається, він уже не живить особливо честолюбних надій.
Сім'я — ось що має для нього зараз значення. А дружина екс-футболіста ФК «Львів» і тернопільської «Ниви» — бельгійка. І самі розумієте, який у даному разі може бути вибір. До речі, за українським законодавством, якщо громадянин України автоматично отримав іноземне громадянство при вступі в шлюб із громадянином цієї країни, то як виняток йому можуть залишити й українське громадянство.
Тобто Ящуку це може допомогти лише в тому випадку, якщо громадянство Бельгії він отримав автоматично після одруження. Але, здається, цією лазівкою скористатися не вдасться. Принаймні тому, що бельгійці, як виявилося, теж серйозно налаштовані на те, щоб залучити Олега до своєї національної збірної. Еме Антунес, нинішній тренер «Червоних дияволів», як називають збірну Бельгії, навіть викликав Ящука минулого року на один із товариських матчів. І був дуже засмучений тим фактом, що футболіст, який його цікавить, з бельгійським паспортом виявився заграним в офіційних матчах за Україну.
Антунес перейшов до збірної країни саме з «Андерлехта», де познайомився з талантами українського хлопця, якого колись давно брюссельці купили у тернопільської «Ниви» травмованим. Брюссельці ризикнули і поставили Ящука на ноги. У 2001 році його п'ятирічний контракт закінчувався, а сам Олег був на лікарняному. Тому один лише факт підписання нової угоди з хронічно травмованим футболістом, яка розрахована ще на чотири роки, говорить про багато що.
Нові віяння у світовому футболі і більш лояльна політика щодо спортсменів, заграних за збірні в юнацькому, юніорському чи молодіжному віці, але які вирішили змінити футбольне громадянство, дають підстави бельгійцям розраховувати на талант Ящука. Але для подібного переходу потрібна наявність хоча б якогось бельгійського коріння у нашого земляка, а його, судячи з усього, немає. Та й, окрім дружини, дітей і паспорта, немає інших серйозних прив'язок до Бельгії. Дім можна продати, клуб - змінити, а коло знайомих створити в іншому місці.
Але чи захоче Олег відмовитися від того, до чого йшов з дитинства - отримання низки життєвих цінностей і радощів, - за рахунок обраної професії футболіста? Йому не 17 років і навіть не 20. Він глава сім'ї, яка на 50% бельгійська. Кардинально змінювати життя своїх домочадців він навряд чи стане. Тим більше що зараз у його житті з'явилася визначеність: після зміни низки квартир Ящук побудував собі будинок у центрі Брюсселя, в його елітному районі, перевіз до себе матір, отримує задоволення від життя в комфортних умовах, де він - кумир уболівальників і приклад для молоді.
Скажіть, чи погодилися б ви відмовитися від усього цього і власноруч створити собі низку проблем? Думаю, навряд чи. Тому давайте приймемо будь-яке рішення Ящука як єдино правильне, бо саме Олегу спрямовувати власну долю в те чи інше русло. А заодно раджу змиритися з думкою, що якщо до нашого закону про громадянство не буде внесено змін, то ми втратимо ще не одного спортсмена.