Думаю, не варто й писати про те, що кожна з моїх помилок перетворилася на практичний досвід, помножений на мінус одиницю. Буквально через два тижні я була готова погодитися на будь-яку квартиру, колір стін якої не викликав би у мене нападів людиноненависництва. Про зручне розташування я теж забула, головним критерієм стала безпосередня наявність метро, навіть якщо це остання станція найдовшої гілки.
Загалом, моральна втома сильно заважала мені ставитися до того, що відбувається, з гумором. А пом'яті сорочки, які я діставала з рюкзака, дуже сильно нагадували про те, що навіть якщо я куплю собі шафу, його все одно буде нікуди ставити… Саме з таким настроєм я й натрапила на один цікавий сайт, який обіцяв мені швидке, комфортне, з балконом, вай-фаєм і великим телевізором позбавлення від усіх моїх мук. Також там можна було знайти багато чого пізнавального: вакансії, оголошення, пропозиції про оренду житла…
Перші кілька оголошень були прочитані з великим здивуванням, здивування змінилося ейфорією. Так багато красивих, затишних, дешевих квартир я ще не бачила ніде! Незважаючи на те, що деякі оголошення були написані з помилками, а в деяких зустрічалися досить дивні формулювання, я захоплено писала листи господарям, розглядала фотографії і навіть придумувала, які фіранки куплю для кухні.
Чудовий вибір продукції зі штучного каменю пропонує компанія «Калина Мебель». На спеціалізованому сайті Stoun Corian Калина Мебель можна замовити вишукані стільниці зі штучного каменю, які мають прекрасні споживчі характеристики. Міцні, естетичні стільниці, барні стійки, мийки та інші меблі зі штучного каменю прикрасять ваше житло на довгі роки.
Багато з цих оголошень, окрім опису квартири, мали також напрочуд вичерпні описи орендодавців. Люди розповідали про свою релігійність, ділилися страшними історіями сімейних трагедій, описували благодійну діяльність, якою займалися. Мені навіть стало соромно чомусь. І звичайно, кожна квартира була схожа на віртуозно виконану в мініатюрі копію раю. В описах зустрічалися якісь навіть надмірні зручності: кухні, обладнані технікою, безлімітний Інтернет… Загалом, це був перший день у Німеччині, коли я заснула спокійно.
А вже наступного ранку принесло багато позитивних відповідей. На диво, майже всі місця, якими я зацікавилася, виявилися вільними, а їхні власники – готовими вже буквально «післязавтра» поселити мене. Одне викликало нерозуміння: всі господарі квартир покинули Берлін. Вони служили у військах НАТО, робили операції на серці дітям у Бангладеш, гасили пожежі в Ірані та працювали на фермах Огайо. Загалом, всі вони були неймовірно прекрасними людьми з не менш прекрасними квартирами, але… ці квартири були закриті для мене. Подивитися дім можна було лише ззовні (в решті вірити надісланим фотографіям), потім підписати контракт і відправити необхідну суму через Western Union. І тільки після цього я могла б отримати ключі.
Відчуття, що мене намагаються обдурити одразу кілька людей, не назвеш приємним. Зате воно цікавим чином стимулює хитрість і бажання ближче познайомитися з махінаторами та їхніми методами. Тому я продовжила спілкування у звичному для них стилі – трохи дурнуватого, згодного на все туриста. Насамперед, я склала велику й душещипальну розповідь про себе і список переконливих рекомендацій від інших власників квартир, які здавали мені житло. Подібний лист був зустрінутий, у буквальному сенсі, променисто. Люди пишалися тим, що така дивовижна людина, як я, буде жити в їхніх скромних квартирах. Якби я не знала всіх сумних історій (які знайшлися в Інтернеті у великій кількості), я б розчулилася до глибини душі, пообіцяла б вічну дружбу і вологе прибирання всіх кімнат три рази на тиждень.
Але після всіх ніжностей послідувала конкретика. Потрібно було заповнити спеціальний формуляр і додати «скан» свого паспорта. Документами ділитися нестерпно не хотілося. Тому заяву я заповнила суцільною брехнею. Правдою залишилося тільки моє чесне ім'я. А паспорт я просто «забула» додати до листа.
Але ніхто на це уваги не звернув. Люди в «Ірані, Огайо та Бангладеш» чекали, коли я зроблю найважливіше – відправлю їм гроші. Навіть на відверті дурниці в анкеті (я написала, що народилася в 1897 році, у графі «професія» вказала полювання на вампірів і відьом, а батьківщиною обрала собі місто Сінгапур у герцогстві Люксембург) ніхто не звернув уваги. Це навіть трохи засмучувало. Жадібні шахраї почали втрачати вправність, а це позбавляло мене рівно половини задоволення. Адже тепер доводилося мати справу не з тонкими маніпуляторами, а зі звичайними кишеньковими злодіями, які знайшли віртуальний спосіб залізти в мою кишеню.
Тоді я почала вередувати: раптом заявила, що боюся обману, писала довгі листи про самотність і про те, що нікому буде допомогти мені в біді. Загалом, намагалася максимально урізноманітнити наше спілкування. У відповідь отримала довгі запевнення в тому, що саме так «справи в Німеччині й робляться», мені потрібно лише повірити в систему, система не підведе.
Подібним листуванням я займалася два тижні. Намагалася всіляко спровокувати шахраїв на будь-які заяви, відвертості, образи, зрештою. Але з кожним новим днем, з кожним новим питанням зростала лише кількість листів, які мені надсилали у відповідь. І в кожному з них звучало напутнє та приємне: «Все, що вам потрібно, це надіслати гроші. І через два дні ви будете жити в квартирі». А одна сімейна пара Shandelle та Abraham Berg взагалі перейшли до відвертого підкупу. Вони пообіцяли мені один місяць безкоштовного проживання, якщо я заплачу за три місяці вперед разом із депозитом. Разом мені потрібно було надіслати всього-на-всього 1000 євро(!)... кудись до Англії, хоча за легендою сім'я поїхала до Алабами. До речі, номер у них був теж підозрілий, з кодом 213 (Алжир). Але чи варто звертати увагу на такі дрібниці? До речі, це чудове сімейство взагалі виявляло дивовижну непідготовленість до шахрайства. Вони хотіли здати мені квартиру в будинку, де взагалі не було жодної квартири, тільки офіси.
Що мене особливо радувало у всій цій ситуації, так це можливість добре посміятися. Таких кумедних договорів про здачу квартири в оренду я ніколи не зустрічала. Всі вони були складені, загалом, за правилами, але при цьому мали знеохочувальний дизайн. До одного договору було навіть додано фотографію юриста, який цей договір складав. Юрист був найсправжнісінький, нічого незвичайного, в чорній мантії та білій перуці. А в іншому документі я виявила інтригуючий пункт. Називався він просто «DEATH». Якщо коротко викласти зміст, то платити за оренду мені доведеться навіть після власної смерті (у тому випадку, якщо я не встигну розірвати договір протягом 30 днів).
Але як би не було це забавно та весело, закінчити листування все-таки довелося. Я вибачилася перед своїми «співрозмовниками» та пояснила, чому я не зацікавлена в подальшому спілкуванні. Відповіді не надійшло.
Зараз я збираю всі папірці (листи, документи, які мені надсилали), щоб віднести їх до поліції. Не знаю, чи допоможе це іншим людям, які шукають квартиру, чи захистить від шахраїв, але хочеться вірити, що я зробила для цього все, що могла.