Хоча були часи, коли над ним, молодим хлопцем, посміювалися старші партнери. Виявляючи схильність до точних наук, ще не визначившись із футбольним майбутнім, молодий уродженець Херсона вступив до будівельного інституту. І раптом – запрошення до сімферопольської «Таврії», яка на заході проведення чемпіонатів СРСР виступала в першій союзній лізі. Зараз Головко зі сміхом згадує, як на тренувальну базу йому доводилося заїжджати з підручниками, тубусами, ватманами, кресленнями. На відміну від більшості футболістів, яким у заліковку заочно ставлять оцінки, майбутній капітан збірної України складав іспити абсолютно серйозно і так само серйозно писав дипломну роботу.
«Уявляєте картину? – запитує Головко. – Хлопці в карти ріжуться, а я сиджу за кресленням. Сміялися, що й казати. Але мені це було потрібно. Себе перестав би поважати, якби кинув навчання».
Але пристрасть до навчання у Головко не зникла. З переїздом до київського «Динамо» і поверненням у цю команду легендарного тренера Валерія Лобановського молодому футболістові стала цікава психологія. Вступивши до інституту фізкультури, Саша зайнявся темами, які, як йому пізніше здалося, в нашій країні нікому не потрібні. Тому й відмовився переходити в аспірантуру. А було б дуже цікаво – футболіст-аспірант...
Мабуть, уміння аналізувати й прораховувати ситуацію, а також проводити психологічну обробку отриманої інформації допомогло Головко зовні досить спокійно перенести втрату місця в основному складі «Динамо». Адже багато років київську команду без четвертого номера і уявити було неможливо. Але, на відміну від деяких партнерів, які кинулися звинувачувати тренера в надто великій довірі іншим футболістам, Олександр філософськи вирішив перевірити свої сили в іншому місці. І, намагаючись отримати подвійну вигоду – ігрову та фінансову, – вирушив до Китаю.
У світі футболу багато хто каже, що найбільш бурхливо розвиваються в економічному плані регіони – це Росія і Китай. Російські та китайські клуби з кожним роком стають дедалі потужнішими і дозволяють собі запрошувати досить сильних футболістів, виплачуючи їм вельми привабливі гонорари.
«У клубі якої країни хотів би продовжити кар'єру? – розмірковує футболіст. – В принципі, поки з подальшими планами не визначився. Та й загадувати не буду. Може, це буде російський клуб, може, китайський. Поживемо – побачимо. За пів року, проведені в Китаї, встиг скласти певне враження про місцевий футбол. Але особливо чітка думка у мене склалася про команду, в якій я виступав – «Циндао Етсонг». У футбольному плані командочка дуже слабка. Але про клуб такого сказати аж ніяк не можна. Принаймні стосовно мене все було на найвищому рівні – що обіцяли, виконали від і до.
Хоча вже по ходу сезону я дізнався, що в одному клубі відмовилися від послуг іноземця, який тільки-но приїхав до країни, попередньо підписавши контракт. Керівники цього клубу вважали, що невигідно в умовах, коли з вищої ліги ніхто не вибуває, утримувати дорогого легіонера. І вони по-своєму праві. Але такий підхід – укласти контракт і відмахнутися від працівника, якого найняв, – аж ніяк не можна назвати цивілізованим.
І все ж китайський футбол саме в організації дуже сильно додав. У фінансових вливаннях також. Щоправда, глядачі на матчі особливо не ходять. Мені відвідуваність поєдинків нагадала перші роки проведення чемпіонату України, коли на трибунах збиралися кілька тисяч уболівальників. Але знову ж знаю, що були й такі ігри, на які китайці ходили у великій кількості».
Головко потрапив у портове місто Циндао, розташоване між узбережжям і приморськими горами. Каже, що там дуже красиво – на Швейцарію схоже. А на запитання, чи ходив купатися в море, відповів так: «А ви уявляєте мене на їхньому пляжі? Це ж все одно, якби на берег моря прийшла мавпа і стала купатися. Китайці до європейців звикли, але не настільки. У місті нас вони часто бачать, але без одягу ми – справжня екзотика. Біжать, кричать, норовлять помацати, потрогати, сфотографуватися. Для того щоб купатися в Китаї, потрібно мати сильну нервову систему. Я ходив дуже рідко, спочатку був просто шокований. Але поступово до мене звикли і перестали звертати увагу. Та й що в них на пляжі? Ні лежаків, ні шезлонгів. Прийшов китаєць до моря, сів у пісок і сидить – медитує. Я так не можу».
Продовження буде.