Фото з архіву «Зарубіжжя»
Звідки береться закордонна спадщина, як і що потрібно з нею робити, як поводитися і про що думати у зв'язку з питаннями успадкування, кореспонденту «Іноземець» розповіли адвокати спеціалізованого адвокатського бюро «Інюрколегія» Тетяна МИХАЙЛОВА, Ірина ПАНОВА та Віктор БАРИНОВ.
Звідки у людей береться спадщина?
З найнесподіваніших джерел. Буває, звісно, що людина точно знає, хто з її родичів де живе, підтримує зв'язок, і в якийсь момент цей зв'язок обривається, так би мовити, природним чином. В «Інюрколегії», найбільш профільному адвокатському бюро, всі справи поділяються на дві категорії: одна - коли сама людина приходить і каже: «У мене помер родич, як би мені отримати спадщину?», і друга - коли від зарубіжних юристів надходить запит: померла людина, родичів на відстані прямої видимості не залишилося, є відомості, що можлива наявність родичів у вашій країні.
Спадщина може відкритися навіть у тому випадку, якщо ви ніколи не припускали такої можливості: сьома вода на киселі, третій внук троюрідного прадіда, який емігрував ще до революції, може виявитися останнім у якійсь американській гілці вашої родини. Ви про цю гілку й не чули... Або - драматичні, але цілком життєві історії, коріння яких криється у Другій світовій війні: прийшла похоронка, а людина вижила, потрапила в концтабір, звідти, щоб не в Сибір, - до Америки... Або просто перейшла людина лінію фронту й благополучно дожила до глибокої старості десь у Веймарі.
На спадщину можуть претендувати будь-які родичі. Це в нас у країні до недавніх пір успадковувати після померлого мала право лише близька рідня, а в більшості країн головне - щоб була доказова спорідненість.
Як звати спадкодавця?
Віктор Баринов каже, що адвокати навіть не завжди знають, хто ж помер. Наприклад, помер Джон Блек, а потім він виявляється Черновим Іваном Васильовичем. До адвокатів часто надходить дуже скупа інформація: відкрилася спадщина від можливого вихідця з Росії - і все.
- Ми однією справою займалися вісім років, - розповідає Баринов. - Людина втекла до Німеччини під час війни, жила там під іншим прізвищем, залишила спадщину. Спадщина була на прізвище, наприклад, Голишев. І ми шукали Голишевих - а виявилося, що він був Голіков, просто прізвище трохи переробив, щоб родину не підставляти під удар.
Часто люди дуже лякаються, коли їх знаходять у таких справах. Так само злякалися й родичі Голікова-Голишева - хоча було це минулого року. Вони припускали, звісно, що щось у такому роді сталося, але дуже боялися, нічого не хотіли говорити. Причому особливо складно з тими людьми, які потрапили за кордон під час війни. Хтось перебіг, когось взяли в полон, а потім він опинився в США, у Канаді, і що вони там розповідали, як представлялися імміграційним службам - нічого не розбереш. І самі вони маскувалися, і співробітники імміграційні записували іноземні прізвища як Бог на душу покладе - адже не думали тоді про те, що комусь колись спадщину доведеться залишати...
Де воно, ця спадщина, і за яким законом її прийняти?
Де шукати спадщину? Далеко не завжди спадкодавець за життя подбав про складання списку спадкового майна. Вона може бути розосереджена в різних країнах і мати різні форми - гроші (готівка або банківський рахунок), підприємства, нерухомість. Як у цих випадках вирішуються питання?
Адвокат Ірина Панова каже, що тут вступають у дію загальні принципи міжнародного права. Нерухомість завжди успадковується за законом тієї країни, де вона знаходиться, а рухоме майно - за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє місце проживання. А найскладніше розбиратися з успадкуванням банківських вкладів, які відкривають наші громадяни за кордоном. Як правило, ці громадяни співпрацюють з іноземними фірмами, вони можуть і жити за кордоном, зокрема, отримавши там вид на проживання, але залишаються при цьому громадянами своєї країни. І ось тут виникають суперечливі, конфліктні ситуації між законодавством батьківщини і тієї держави, де залишився вклад. Вирішуються вони по-різному.
Що робити, якщо хтось десь у вас є - або був?
Отже, що вам робити, якщо ви дізналися, що хтось із родичів помер за кордоном? Або не помер, а просто перестав надсилати вісточки? Найраціональніший шлях - діяти через професійного адвоката, зокрема - через адвокатів «Інюрколегії» (в Україні - «Укрінюрколегія». - прим. Ред.). До 1990-х років це була єдина установа, яка мала право займатися спадковими справами. За майже сімдесят років роботи тут сформувалася величезна картотека, тому, коли людина приходить і каже: «Моя мама двадцять років тому бачила оголошення в газеті, але злякалася й не пішла. Чи можна мені зараз спадщину отримати?» - однозначної відповіді «ні» він не отримує. Такі справи вирішуються, повторюємо, по-різному, але передусім з'ясовується сьогоднішній статус спадщини, її обсяг. Заради невеликих сум ніхто не стане турбуватися: надто високі погодинні ставки у зарубіжних адвокатів, а умовний гонорар (тобто гонорар, встановлений у відсотках від виграної спадкової справи або у твердій сумі) досить цікавим у цих випадках не буде, от малі спадщини й пропадають.
А раніше бувало всіляке. Віктор Баринов розповідає:
- Мені трапилися документи тридцятих років: один наш громадянин ще до революції емігрував до Штатів. Чотирьох синів він узяв із собою, а п'ятий залишився в СРСР - бо зібрався одружуватися, а батьки нареченої категорично заборонили їй їхати до США. Ну, цей брат і залишився. 1934 року прийшла звістка, що батько помер і залишив йому за заповітом спадщину - $ 520, на ті часи не так уже й мало. І він їх отримав тут. До речі, ніхто його не посадив, і він досі живий-здоровий. Він потім листувався з одним із братів і з'ясував, що решта на нього образилися: чому це батько все йому залишив? А він пояснював: ну я ж, мовляв, тут живу, ми ж комунізм будуємо, радянській людині ці гроші потрібніші, ніж американцеві...
Чому вам можуть не дати спадщини?
А з різних причин. Передусім - тому, що знайдуться спадкоємці ближчі, ніж ви. За їх наявності дальші спадкоємці відсікаються автоматично. Це спільна для всіх країн практика. Щоправда, як розповіла нам Тетяна Михайлова, буває спадкування за правом представлення: наприклад, потенційний спадкоємець помер пізніше за спадкодавця, а спадщину отримати не встиг. Ви вже готові прийняти на себе тягар спадщини. Але тут на горизонті з'являються ті самі спадкоємці за правом представлення. Адвокати почнуть з'ясовувати: можливо, ці діти виявляться ближчими родичами первісного померлого, ніж ви.
Під час розгляду спадкової справи відтворюється весь родовід від спільного предка. І якщо юристи не можуть когось відшукати, то у Франції, наприклад, на вакантну частку спадщини призначається судовий адміністратор, і він представляє інтереси відсутнього спадкоємця доти, доки той не знайдеться, а решта частки розподіляється між наявними спадкоємцями.
Взагалі, зі спадкоємцем, який має бути, але ніяк не виявляється, у різних країнах поводяться по-різному. У США на частку такого нез'явленого оформлюється поліс страхової компанії, певна сума від спадщини утримується, і протягом деякої кількості років (від 5 до 30 залежно від штату), якщо сам спадкоємець або навіть спадкоємці цього спадкоємця з'являться, то вони можуть претендувати на цю частку спадщини. Якщо ніхто не знайдеться, ця частка, на жаль, переходить у дохід держави, і з цього моменту ви, з'явившись із запізненням, маєте судитися з державою і доводити поважність причин несвоєчасної явки. Доведете - повернуть навіть із казни.
Інших перешкод для отримання спадщини немає - навіть якщо ви несподівано виявилися власником безцінного Рубенса, вам його безперешкодно віддадуть, оскільки володіння законне, а не скажуть, що Рубенс - американське або там грецьке національне надбання. Приватна власність - священна корова: купив - значить, можеш робити все, що завгодно, зокрема й заповісти цього Рубенса родичу. (Інша річ, що якщо й ви, своєю чергою, надумаєте померти і заповісти полотно вашій іноземній онучці, то за щасливу долю того Рубенса ми не дамо й простроченого проїзного.) Адвокати «Інюрколегії» розповіли, що в них було багато випадків, коли наші громадяни успадковували шедеври - хоча часто потім передавали їх у музеї - коли добровільно, а коли не дуже.
Щоправда, коли людина вмирає, то з її будинку просто можуть вкрасти цінні речі: охочих поживитися тим, що погано лежить, досить усюди. Але якщо цінність увійшла до опису майна, тоді є реальний шанс її отримати.
Швейцарія та Німеччина поруч? У справах про спадщину - це два полюси
Найбільше адвокати не люблять справ із Швейцарії. Там дуже складне законодавство. Воно побудоване так, щоб насамперед захистити інтереси місцевих банків, вважає Ірина Панова. Дуже важко переконати швейцарські суди в тому, що необхідно видати спадщину конкретній людині - навіть незважаючи на те, що в них зараз триває кампанія з відкриття вкладів, які залишилися незатребуваними.
- Ось був випадок, - розповідає Панова, - пішов чоловік на громадянську війну з Уссурійська і пропав. А потім, як виявилося, помер у Європі. У нього залишився син. Ми отримали актові записи про народження цих двох людей - старшого і молодшого. Цілком очевидно, що немає в Уссурійську двох повних тезок, у яких ще й дата народження збігається. А швейцарці вимагають: ви доведіть, що, по-перше, один є сином іншого, по-друге, що у спадкодавця не було іншої сім'ї, і ще питають, а чому зі спадкодавцем ніякого зв'язку не підтримували?
Або ще. Отримала сім'я довідку, що людина загинула в концтаборі. Знову вимагають: доведіть, що в нього не було жодної іншої сім'ї. Цікаві люди швейцарці: вони думають, що в концтаборах тільки й робили, що одружувалися. Висуваючи такі умови, швейцарці просто хочуть зберегти гроші спадкодавців у своїх банках. Ну як можна вимагати, наприклад, доказів спілкування? У нас у тридцяті, сорокові, навіть у п'ятдесятих небезпечно було підтримувати зв'язки із закордонними родичами...
А от у Німеччині ставлення до документів зовсім інше. Доводити німцям, що ось ця людина - родич ось того, набагато легше, ніж швейцарцям і навіть американцям. На них навіть можна іноді натиснути: щойно йдеться про те, що архіви згоріли під час війни, вони одразу стають зрозумілими. «Де ваші документи про спорідненість?» - «Ви ж їх самі спалили!» - і питання вирішено.
Позовна давність
Скільки ж років людину може чекати її спадщина? Рік, два, п'ять, десять чи, як у нас, через пів року не з'явився - вільний? Виявляється, у Європі строк прийняття спадщини - 30 років. Такий тривалий строк - загальна норма там, де в основі правових систем лежить римське право.
У США в кожного штату своє законодавство. Мінімальний строк (5 років) встановлено в Каліфорнії, у більшості штатів - від 10 до 20 років, а в кількох штатах використовується максимум - 30. У Канаді теж, залежно від провінції, строки різняться. Звичайно, строк можна продовжити через суд, але для цього мають бути підстави.
Втім, незалежно від строків, чим більше часу минає з дня відкриття спадщини, тим важче її отримати. Якщо за спадщиною так ніхто й не звернувся, вона переходить в управління спеціально уповноважених органів.
Нерухомість чекати не буде
Довгі строки, відпущені на вступ у спадщину, - це, звичайно, добре, але не означає, що потрібно чекати до останнього. Якщо закордонна спадщина випала вам у вигляді будинку, поспішайте. Будинки без догляду швидко занепадають, їх можуть зайняти бомжі або навіть відібрати муніципалітет - щоб безхазяйна нерухомість не псувала вигляд і не створювала дискомфорту оточуючим.
Ірина Панова розповіла, як їздила з клієнтами до Франції. У спадкодавця там був будиночок, а у спадкоємців на цей будиночок були грандіозні плани. Коли приїхали, виявилося, що будинок повністю пограбований бомжами, і занедбаність заважала нормально жити сусідам, тому вже стояло питання про продаж будинку.
Якщо ваш спадкодавець здавав будинок, майте на увазі, що в деяких країнах орендар має переважне право купівлі навіть перед спадкоємцем! Крім того, спадкоємцю, щоб зайняти це приміщення, потрібно заплатити податок на спадщину. Поки ж спадкоємці розмірковують, будинок може бути проданий орендарю, причому практично за тією ціною, яку орендар готовий заплатити: муніципалітету головне, щоб будинок якомога швидше знайшов господаря і господар почав фарбувати фасади, доглядати ділянку та платити податки.
У Франції, як розповіла Ірина Панова, існує служба адміністрації доменів, яка спостерігає за безхазяйним майном. Коли в її чіпкі руки таке майно потрапляє - немає гірше, ніж вицарапувати його звідти. Туди потрібно подати в документованому вигляді всю родовідну аж до спільного предка. Часто ці служби не приймають навіть судові рішення, а вимагають свідоцтво РАЦС про родинні стосунки, яке не завжди можна отримати, якщо спільний предок жив дуже давно і архіви не збереглися.
Тому, якщо у складі спадщини є нерухомість за кордоном, краще не затягувати вирішення питання про спадщину, інакше доведеться мати справу з різноманітними органами, з якими працювати складніше, ніж із судами.
Хто вирішує, що спадкоємець - це ви?
Якщо ви вирішили, що покійний пан N. - ваш двоюрідний дідусь, цього може бути достатньо для того, щоб пролити сльозу, випити за упокій, але зовсім недостатньо для того, щоб отримати спадщину, що залишилася після нього. Вирішувати, чи гідні ви називатися родичем пана N., буде суд - причому суд тієї країни (штату, провінції, землі тощо), де в останні роки протікала життєдіяльність згаданого N.
На відміну від нашої держави, практично скрізь отримання спадщини - це процедура судова. Навіть у випадку, якщо немає конфлікту і все начебто ясно, не нотаріус це вирішує. Тому найраціональніший вихід із ситуації - довірити вирішення питання іноземному адвокату, знайомому і з мовою, і з процесуальними тонкощами країни. Звичайно, йому доведеться видати довіреність на ведення справи.
А далі починається робота, причому щоразу заново, з нуля, тобто з родовідної. Юристи розкопують усе, що можна, знаходять записи про народження матері, батька або навіть ідуть далі по висхідній. Виникають з небуття брати, сестри у матері чи батька, починається пошук по цих гілочках, якщо хтось знаходиться - вже добре. Якщо є докази спорідненості, можна претендувати на спадщину. Адвокати надсилають документи своїм іноземним партнерам, і ті починають судову справу.
Коли ж весь необхідний ланцюжок доказів спорідненості зібрати неможливо, вона може бути відновлена знову-таки через суд. Адвокати шукають непрямі докази, збирають свідчення свідків (процедура цивільного права це дозволяє, інакше розвалювалася б половина спадкових справ). Ви повинні пригадати і повідомити адвокатам будь-яку інформацію про спадкодавця, характер і частоту зв'язків із ним, місце його проживання та заняття, коли помер, хто сповістив вас про його смерть. Більше інформації - більше можливостей встановити родинні зв'язки і, отже, більше шансів отримати спадщину.
Про пташок, кицьок та божевільних бабусь
А раптом ваша тітонька взяла і все майно - заводи та фабрики, землю, банківські рахунки і діаманти - залишила своєму бульдогу?
Тут нічого не вдієш, як кажуть, померла так померла. Такий заповіт практично неможливо оскаржити, для цього немає підстав. Як же так, обурюються обділені родичі, це ж очевидно - людина в маразмі: своїм рідним нічого, а бульдогу слинявому - палац і покоївку в чепчику? Так, якщо заповіт є, все саме так і буде.
Можна, звичайно, розпочати процедуру оскарження заповіту, але в цьому випадку варіант адвокатської роботи з умовним гонораром уже не пройде, юристи працюватимуть за звичайною схемою з погодинною оплатою. А підстава для надії, тобто для спроби оскарження такого заповіту, - тільки одна: можна спробувати довести, що ви протягом ряду років перебували повністю на утриманні у заповідача, жили, як той бульдог, на його кошти. Якщо ж це не так, то навіть починати процедуру оскарження безглуздо.
Якщо до вас прийшли
Буває, що до людини приходять і кажуть: «У вас відкрилася спадщина, вам потрібно підписати ось ці папірці, заплатити стільки-то грошей, і все буде добре». Порядок дій тут простий: женіть відвідувача в шию, а ще краще - швиденько викличте міліцію.
По-перше, юристи просто так не ходять. Їм час дорогий. Вони телефонують або надсилають листи. А записаний телефонний дзвінок або лист можуть за певних обставин стати документальними свідченнями шахрайства. Тому якщо раптом одного чудового дня ні з того ні з сього ви почуєте дзвінок у двері і приємний (або не дуже) голос скаже: «Я з юридичної фірми з приводу спадщини» - ви, звичайно, можете відчинити двері, але тільки якщо не боїтеся прямого нападу. Хоча спадкодавці теж різні бувають: раптом та й звелів він своєму душоприказнику неодмінно особисто сповістити вас про приємний сюрприз - але це в кращому разі 0,01% ймовірності, а решта 99,99 - просто ошуканство.
Пара адвокатських історій до теми
Років десять тому дівчина з Росії поїхала до В'єтнаму і там закохалася в англійського льотчика. Божевільне кохання, але термін поїздки закінчується, вона повертається додому, у них триває листування через подругу. Потім листування припиняється. І раптом роки два тому до цієї жінки додому приходить хтось і каже: ваш знайомий помер і залишив вам спадщину. Якщо ви погодитеся щось підписати й оплатити посередництво, я забезпечу вам отримання спадщини. Вона, розумниця, сказала: «Я повинна подумати» - і бігом до нас. Ми з'ясували, що все гаразд, живий-здоровий, тобто даму хотіли просто розкрутити й кинути.
А ще був випадок: вручили двом заможним бабусям «Орден Почесного легіону» - сказали, це лише частина спадщини вашої родички, давайте гроші, потрібно податки за цей орден у Франції сплатити. А ще, кажуть, потрібно спадкодавицю поховати на батьківщині, тобто в Росії, і тільки за цієї умови вона заповіла видати спадщину повністю. Ну, викачали зі старушок триста тисяч євро під цю справу. А орден виявився просто дешевою біжутерією.
Власник заводів, газет, пароплавів...
«Невже це я?» - думає спадкоємець, до якого звертаються за вказівками топ-менеджери, приміром, чималенької комп'ютерної фірми. Так, буває й таке (правда, дуже рідко), що людині дістається у спадок ціле підприємство. Відчуття таких щасливчиків змінюються від «Оце пощастило!» до «І що мені з цим робити?»
Для початку, як і в усіх інших випадках, по можливості швидко оформити всі документи. Фірми, як і вілли, занепадають без господарського ока. За першої ж нагоди варто приїхати на підприємство і спробувати чітко задекларувати свої права на нього, позначити взяття на себе контролю за ситуацією і по змозі не справити враження лоха. Для цього потрібно більше слухати і ставити переважно загальні запитання на кшталт «І яка тенденція розвитку виробництва?».
Навіщо все це? Для того, щоб фірма не погіршила своїх ринкових позицій. Незалежно від того, що ви збираєтеся робити далі - продавати її чи володіти нею - вам потрібно втримати цей бізнес не в гіршому стані, ніж той, у якому він до вас перейшов. Історій на цю тему небагато, але вони дуже повчальні. Наведемо парочку - контрастних.
Один клієнт отримав у спадок невеликий, але цілком активний заводик з виробництва якихось консервів. Зрадів, приїхав, узяв управління на себе. За два тижні троє з чотирьох топ-менеджерів звільнилися, а один залишився - півроку до пенсії. Підприємство за інерцією працювало, але весь прибуток новий директор вилучав - йому треба було облаштуватися на новому місці, з'явилися грошомісткі подруги. Не володіючи мовою, спадкоємець, звичайно, спілкувався з управлінською ланкою через перекладача, але не розумів необхідності виходу в народ - персонал середньої та нижчої ланок його не знав. Робота йшла дедалі млявіше. Коротше кажучи, через рік підприємство знову змінило господаря, тільки коштувало воно вже на третину дешевше.
Інший щасливчик отримав підприємство не повністю - йому дістався лише контрольний пакет акцій пароплавства. Він міг би, безперечно, проштовхувати свої ідеї, але вирішив вчинити розумніше. Усвідомивши, що ведення бізнесу, та ще в іншій країні, йому поки що не під силу, він майже в усьому погоджувався з міноритарними, але досвідченішими акціонерами. Живучи на гарні дивіденди, він присвятив увесь свій час удосконаленню мови, пройшов безліч навчальних курсів від бізнес-етики до аутотренінгу, закінчив дві програми МВА, окремо освоїв біржову справу, поглиблено вивчив стратегічний менеджмент і лише після цього втрутився в управління. Та так, що за кілька років потроїв ринкову ціну компанії (не обійшлося без поглинань) і продав потім свою частку з прибутком, вклавши гроші в акції іншої фірми з галузі IT-індустрії. Паралельно будує поки що невелику, але окрему фірму - нам, росіянам, не в кайф ділитися.
А ось чи буде ваша спадщина приводом для того, щоб отримати громадянство іншої країни - залежить від того, яка це країна. Дуже мало де наявність власності означає автоматичне отримання місцевого паспорта.
Часи зараз уже (ще?) такі, що немає причин відмовлятися від підприємств, які падають на тебе з неба. Так чи інакше, але разовий чи постійний дохід воно вам принесе. Раніше бувало інакше. Якщо рухоме майно практично завжди спадкоємець отримував (інша річ, що в рідного КДБ було багато способів тут же його відібрати), то нерухомість - як її використаєш? Та й спадкодавці такого рівня, як правило, були людьми недурними. Вони могли внести в заповіт обмеження на кшталт «якщо мій спадкоємець NN не зможе особисто керувати фабрикою або якщо його позбавлять цієї можливості, фабрику належить передати іншим, таким-то й таким-то, спадкоємцям». От у цих-то випадках люди в шкірянках або в сірих пальтах не грубо натякали «відмовтеся, вам же краще буде».
Молодість - не причина для безтурботності
Кожен з нас, якщо все складеться благополучно, колись стане спадкодавцем. Щоб вас згадували добрим словом, потрібно скласти заповіт, та ще й точно зазначити, де яке ваше майно знаходиться: на яких рахунках у яких країнах лежать гроші, які частки в яких підприємствах є, яка нерухомість у яких країнах вам належить.
Звісно, дружина і дитина спадкодавця в будь-якому разі отримають спадщину, якщо адвокати зможуть її знайти. Але молоді люди часто не думають про те, що можуть померти. Це чудово і в деякому сенсі навіть правильно, але все ж краще виконати нескладні формальності сьогодні, ніж завтра залишити сім'ю без засобів до існування.
Банківські вклади потрібно розподіляти особливо ретельно і вже їх зазначати в заповіті з усіма реквізитами. Більшість зарубіжних банків виплачують спадкоємцям гроші лише тоді, коли картина їм ясна: хто спадкоємець і в якій частці. Наприклад, знайдено спадкоємців на 4/5 вкладу, а спадкоємець однієї п'ятої існує, але з якихось причин не хоче або не може отримувати свою частку. І банки в цих випадках взагалі не видають вклад: такий порядок. Юристам доводиться писати в банки листи, переконувати, умовляти. Іноді виходить. А якщо картина нечітка, або більшість спадкоємців невідомі, або незрозумілі їхні частки - банки блокують вклад. Щоправда, відсотки нараховують, але отримати гроші неможливо.
Тепер про найсумніше: подбайте про батьків
Що стосується батьків - майте на увазі: лише наше законодавство відносить їх до спадкоємців першої черги. У жодній іншій країні цього немає: батьки успадковують лише в тому випадку, якщо немає дружини та дітей. Тому якщо в людини, яка живе за кордоном, виникає бажання подумати про всяк випадок про своїх батьків, вона повинна зробити певні розпорядження в банку щодо свого рахунку - або скласти заповіт. Коли буде застосовано спадкове право тієї країни, де вона проживала останнім часом, то батькам нічого не дістанеться (якщо тільки ми не маємо на увазі мешканця нашої країни). Причому навіть якщо людина зареєстрована на батьківщині, якщо в неї є вітчизняний паспорт, але бізнес, майно, життєві інтереси зосереджені в іншій країні - її спадкове право і буде працювати.
Найкисліша ситуація для вітчизняного спадкодавця (точніше, для його спадкоємців, звісно) - це коли успадковується банківський рахунок за кордоном. Адже успадкування рахунку відбувається за вітчизняними законами - тобто часто беруть участь батьки або три дружини з дітьми... А остання, кохана дружина найчастіше не хоче давати інформацію про успадковані рахунки (та й про решту майна), де вони розміщені, скільки на них грошей тощо. І добре б просто не давала - так ще буває, пришле така в суд якісь фальшиві документи, і потім з цим судом мороки не обберешся: кожну папірку будуть по три рази під лупою розглядати і до найменших дефектів чіплятися.
Формулюємо пораду дуже коротко: складайте заповіт за всією формою і, поки ви живі, сповіщайте всіх своїх спадкоємців, у якого юриста він зберігається. І взагалі - намагайтеся підтримувати мир між колишніми та нинішніми членами вашої родини, які вам дорогі.
Де живуть спадкодавці
Найбільше спадщин у вигляді банківських вкладів відкривається - так-так, у Швейцарії, попри всі складнощі. А якщо взяти історію з географією і, відповідно, комплексне успадкування (нерухомість, бізнес, рахунки тощо), то українці, наприклад, більше осідали в Канаді та США, євреї - у США, Ізраїлі та Німеччині, вірмени - скрізь, особливо у Франції, прибалти - в Австралії та Канаді. Російських спадщин - найменше. Зараз іде хвиля справ за померлими, які опинилися за кордоном під час війни. А нові справи - це справи за новими росіянами, за їхнім закордонним майном. Щоправда, вони часто й простіші: видно, прогресивним громадянам юристи радять, як і що краще зробити.
Не ваша частка
Як? Невже з кимось доведеться ділитися? А ви як думали! По-перше, майже повсюдно існує податок на спадщину. Приємний виняток - Ізраїль, де його нещодавно скасовано. По-друге, у кожній країні податок залежить від ступеня спорідненості: чим ближче до спадкодавця, тим менший податок. Щоправда, скрізь є якісь мінімальні суми, які звільняються від податку, пільги, іноді - знижки для тих, у кого, наприклад, троє дітей, або для інвалідів.
Не дуже радісно отримувати спадщину з Франції - там податок на неї сягає до 65%, хоча й там є суми, які звільняються від оподаткування. В Англії податки не вищі за 30%. У США, як зазвичай, у кожному штаті по-своєму. Але порівнювати ставки податку сенсу немає: десь податок менший, зате більші інші витрати.
Майно, ввезене в нашу країну, вдруге податком на спадщину не оподатковується - але не тому, що є такий спеціальний закон, а просто тому, що зазвичай з тими країнами, у яких відкривається спадщина, є договори про уникнення подвійного оподаткування.
І, зрозуміло, окрім податків сума спадщини зменшиться на гонорар адвоката. Тут можливі два варіанти: або адвокат працює на умовному гонорарі (частка від виграної суми), або ви платите адвокату за працю незалежно від результату. В останньому випадку вам регулярно надходитимуть рахунки в дусі: «10 хвилин на читання відповіді суду штату Пенсільванія - $30, 15 хвилин на складання запиту до мерії Бостона - $50, надсилання факсу до євангелічної церкви Санкт-Петербурга - $20, 30 хвилин на обмірковування подальших дій у справі - $100» і так далі. Година роботи закордонного адвоката коштує від $200 до $450 плюс поштові та адміністративні витрати, які доведеться оплачувати також вам.
Якщо ж ви домовитеся про умовний гонорар - то такса буде встановлена або у твердій сумі, або у відсотках від вартості спадщини. У яких відсотках? У немаленьких, не менше 10% кожній адвокатській стороні (нашим і тамтешнім). Зате платити ви будете тільки в тому випадку, якщо з кандидата на спадщину таки перейдете в статус спадкоємця.
Обирати варіант із погодинною оплатою має сенс тільки в тому випадку, якщо, по-перше, є з чого платити, по-друге - спадщина досить велика і порівняно вільна від боргів (а цієї інформації, майте на увазі, вам не нададуть), по-третє - якщо ви впевнені, що вам не перебіжить дорогу невідомо звідки взятий ближчий родич, по-четверте - якщо ви повністю переконані в доказовості спорідненості. За відсутності хоча б однієї з умов має сенс обирати адвоката на умовному гонорарі: ви, можливо, отримаєте меншу частку, ніж в теорії могли б, але зате у збитку точно не опинитесь. Адвокати «Інюрколегії» отримують гроші тільки за виграні справи, так само працюють з «Інюрколегією» її партнери за кордоном. Гонорар утримується вже тоді, коли не тільки є судове рішення, а й гроші - ось вони, готові до переказу.
Але в цей момент сума адвокатського гонорару вже не зможе зіпсувати вам настрій.