Як усе починалося
Я навчався на третьому курсі романо-германського факультету Київського державного університету, коли сталася розмова, яка, як я вважаю, вперше змусила мене задуматися над тим, чим відрізняються наші та «ненаші» спеціалісти. Викладач запросив до нас у гості свого німецького колегу - топ-менеджера з відділу продажів Offshore Tax Havens, представництво якого працювало в Україні. Для нас, майбутніх перекладачів, це була чудова можливість попрактикуватися в живому спілкуванні німецькою. Але мені запам'яталося одне зауваження нашого гостя: у розмові він побіжно згадав, що його німецькі керівники не надто довіряють якості економічної підготовки українських спеціалістів, а тому віддають перевагу відряджати в Україну німецьких економістів, платячи їм дуже великі гроші. Звісно, для фірм це невигідно, але... Тоді-то в мене й з'явилася думка: а чи не спробувати отримати економічну освіту в Німеччині? На щастя, там вона начебто безкоштовна навіть для іноземців. І я почав «ворушитися» в цьому напрямку.
Мені дуже пощастило: мамина подруга, яка свого часу вийшла заміж за громадянина Німеччини, погодилася запросити мене в гості. Так у 2001 році я вперше поїхав до Німеччини, у місто Нюртінген. Це невелике містечко розташоване у федеральній землі Баден-Вюртемберг, неподалік від Штутгарта. І ось там я почав вивчати матеріали різних навчальних закладів. Зупинився на так званих інститутах прикладного спрямування. У цих вишах у стислі терміни можна отримати вищу освіту за обраною спеціальністю. Так, наприклад, термін навчання в них для отримання другої вищої освіти становить 3-4 семестри.
У результаті вирішив вступати на програму «Міжнародний менеджмент» у Нюртінгенську вищу професійну школу.
Процедура подання документів досить проста. Спочатку необхідно подати заявку до обраного вами навчального закладу. Іноземці, які бажають вступити до німецького вишу, звертаються до Комісії у справах іноземних студентів тієї федеральної землі, де збираються навчатися. Саме туди потрібно надіслати перекладені німецькою мовою та нотаріально засвідчені копії диплома та виписки. Середній бал перераховується за німецькими нормативами. До речі, у них зворотна система оцінок: «1» - найвищий бал, а «5» - найнижчий. За результатами перерахунку тобі надсилають перелік факультетів, на які можна вступати. Я надіслав усі необхідні документи й почав чекати.
«Пред'явіть вашу мову!»
І ось приходить відповідь. Мій середній бал - 1.6. Це дуже хороший результат, і, отже, я можу вступати практично на будь-який факультет. Але, виявляється, мені потрібно скласти іспит на знання німецької мови для навчання у виші для іноземних студентів (DSH). Але ж у моєму дипломі ясно написано - «перекладач німецької та англійської мов». У той час я одночасно закінчував 5-й курс КДУ, готувався до держіспитів, писав диплом і ще працював у фірмі. Загалом, часу на бюрократичне листування в мене не було, і я вирішив складати іспит. Але тут виявилося, що складати DSH можна лише в Німеччині. Довелося написати, що приїхати не можу. Тоді мені запропонували скласти «Центральний іспит вищого ступеня» в Гете-Інституті в Києві.
Записався на курси в Гете-Інститут, походив уривками місяці зо два. Потім - іспит. Він триває протягом трьох днів. У перший день - півтори години пишемо твір, потім п'ятихвилинна перерва, і ще півтори години - аудіювання. Хто не склав, на другий день може вже не приходити. Весь другий день присвячений перевірці граматики: півтори години - граматичні вправи, перерва, наступні півтори години - переказ. Нарешті, на третій день у присутності комісії відбувається перевірка усного мовлення. Це реферування та виступ із підготовленою доповіддю.
Іспит складний. Наприклад, для аудіювання дають касету, де записана звичайна розмова - з різними діалектами, поганою артикуляцією тощо. Граматичні завдання теж дуже складні, я б сказав, навіть надто академічні. Зараз у повсякденному житті в Німеччині такі словосполучення та мовні звороти не зустрічаються. Що стосується виступу з доповіддю, то складність тут у тому, що заучувати заздалегідь текст не можна, комісія це одразу обчислює, читати з папірця - теж. Основне - це перевірка вільного спілкування німецькою мовою. Загалом, із таким завданням і рідною мовою деякі можуть не впоратися. Зі мною разом прийшло трохи більше двадцяти людей. Склали п'ятеро, серед них і я.
Копію сертифіката про те, що склав іспит, я надіслав до інституту й почав чекати. На той час я вже закінчив КДУ, почав заробляти близько $300 на місяць, і дедалі частіше мене почала відвідувати думка: а чи потрібно взагалі кудись смикатися? Тим більше що навчатися я вже начебто й підтомився. Та й батькам варто було б фінансово допомогти... Але ось саме вони й почали мене підштовхувати: мовляв, давай, їдь і вчися! А тут приходить повідомлення з інституту: «Вас зараховано, прохання з'явитися до Німеччини за місцем навчання не пізніше 5 вересня та зареєструватися». Ага, а зараз - серпень. Загалом, почав я оформлювати візу...
Скажу одразу: з візою проблем не було, хоча й довелося доплатити за терміновість оформлення, але це цілком офіційно. З німецьким інститутом я списався, пояснив, що затримаюся, і все владналося. Але тут сплив ще один не надто приємний момент.
Що по чому в безкоштовній освіті?
Виявилося, що для того, щоб майбутній студент зміг в'їхати до Німеччини, він повинен мати або певну суму грошей на рахунку, або поручительство з боку німецького громадянина. Грошей у мене не було. Але - величезне спасибі! - за мене поручився чоловік маминої подруги, доктор Берндт Грютцнер, почесний сенатор, член німецького Ротарі-клубу. До речі, і надалі він надавав допомогу не лише мені, а й іншим студентам. Чого вартий, наприклад, такий факт: на свій день народження він попросив колег по Ротарі-клубу гроші, призначені йому на подарунок, передати українським студентам, які навчаються в Німеччині.
А гроші студентам у Німеччині дуже потрібні: життя в чужій країні обходиться недешево. Власне за навчання студенти вносять близько 50 євро на семестр, тож саме навчання справді безкоштовне. Але ось, наприклад, підручники - дороге задоволення: найдешевші книги коштують 30-40 євро, а в середньому - 60-100 євро. Рятують бібліотека та конспекти лекцій. У Німеччині студенти самі не конспектують, викладачі продають свої конспекти лекцій (по 5 євро) або роздають їх безкоштовно. Звідки такий альтруїзм? Річ у тім, що у вишах прикладного спрямування, як правило, читають лекції люди, які ще паралельно працюють на різних підприємствах і фірмах і добре матеріально забезпечені. Читання лекцій для них - певною мірою самовираження, потреба поділитися знаннями. Конспекти їхніх лекцій - це їхній життєвий і виробничий досвід, те, чого ти не знайдеш у жодній книжці.
Готові конспекти дуже полегшують життя студента. Графік занять дуже щільний, і на писання просто немає часу. Наприклад, у цю сесію з 27 січня по 12 лютого я склав дев'ять іспитів із тринадцяти предметів. Іноді на одному іспиті ти здаєш два предмети, наприклад, «маркетинг і логістика» або «організація виробництва і кадровий менеджмент». Просто іспит приймають обидва викладачі. Ну а готуватися, звичайно, доводиться з подвійними зусиллями.
Перший семестр я прожив у знайомих, тепер перебираюся в гуртожиток. Отже, ще 200 євро на місяць йтиме на оплату житла. Умови хороші: кімнати на одного, душ і туалет - на дві кімнати, кухня спільна, по коридору.
Відчутно тягне кишеню й транспорт: студентський семестровий проїзний на всі види транспорту по округу Штутгарт коштує 133 євро. Ще за обов'язкову медичну страховку потрібно вносити на місяць 56 євро. Та й харчуватися менш ніж на 150-200 євро на місяць не виходить.
Я, до речі, саме на це хотів би звернути увагу всіх, хто так рветься до Німеччини. Там нас не надто чекають: у Німеччині безробіття, і на тебе дивляться як на людину, яка зайняла робоче місце німця. Грошей ніхто в кишені не кладе, з дерев вони теж не падають! Друзі питають: ти, напевно, вже по всій Німеччині поїздив? Ага, як же! Тут про інше думати доводиться. За законом студент має право працювати не більше 90 днів на рік. Де, ким і за скільки - це твої проблеми. Я, наприклад, одразу ж влаштувався працювати офіціантом у барі (двічі на тиждень). Робота важка й малоприємна, але за зміну (з сьомої вечора до другої ночі) разом із чайовими можна заробити 50-60 євро. Ті, хто навчається на старших курсах, намагаються влаштуватися у фірми - там і стажування за спеціальністю, і платять краще. Але іноді, до речі, у хорошій фірмі стажування може бути взагалі безкоштовним. Тоді доводиться ще десь працювати «для прокорму».
Загалом, життя в Німеччині дороге. Мені важко сказати, наскільки дорожче все в таких містах, як Бонн, Дюссельдорф чи Мюнхен, але й у нашому невеликому містечку все недешево.
Німецькі «заморочки»
Як із навчанням? Та начебто непогано. Вражає строкатий контингент студентів. По-перше, у нашому виші є представники практично всіх країн: китайці, молдавани, росіяни, тайці, українці, корейці та ін. По-друге, я, наприклад, у своїй групі - наймолодший. Мене взагалі мало не вундеркіндом вважають. Зі мною навчається дуже приємна німкеня 60-ти років і німець 45-ти років. Ну а так середній вік наших студентів - 28-30 років. У 22 роки деякі німці ще школу закінчують. У них загальноприйнято під час навчання в школі пропустити або повторити рік. А після закінчення школи (а навчаються там 13 років) усі випускники, як правило, рік відпочивають, подорожують. Тож хлопці з моєї групи трохи вражають своїм інфантильним ставленням до життя. Ми, українські студенти, жорсткіші й практичніші.
Чи подобається мені в Німеччині? Важко сказати. Не знаю, як складеться надалі моє ставлення до цього способу життя, але зараз я твердо хочу повернутися в Україну. Там, у Німеччині, мені нудно: життя дуже розмірене, шваби (а в цій федеральній землі живуть саме вони) розважливі й скупі до анекдотичності. Навіть на дискотеках невесело. А дівчата одягаються просто жахливо, у щось безформне й мішкувате. І це зводиться в принцип: мовляв, короткі спідниці, облягаючі маєчки - це непристойно! Я приїхав до Києва, то в нас на Хрещатику - просто парад високої моди.
Але все це дурниці. Найголовніше - здобути освіту. Адже фахівці зі знанням іноземних мов, хорошою спеціальністю та західним дипломом потрібні всюди - і в Німеччині, і у нас в Україні.