Прорив через ірландський кордон
Вперше за кордон я потрапив у 1975-му, в НДР, де служив мій батько. Потім удруге потрапив туди ж, коли сам став військовослужбовцем радянської армії. Звільнившись з армії, зіткнувся з проблемою виживання. Якийсь час займався автомобільним бізнесом - переганяв машини з Німеччини в Україну. Тоді довелося мені побувати в Голландії, Бельгії, Франції. Три роки тому почав подумувати про те, щоб зайнятися чимось серйознішим і ґрунтовнішим. Значною перешкодою на шляху до перспективної роботи стало незнання англійської мови. І я вирішив вивчити мову... за кордоном. Чому? Річ у тім, що, часто читаючи «Заграницу», я звернув увагу на публікації про Ірландію: по-перше, виходило, там можна вивчити англійську дешевше, ніж, наприклад, в Англії, а по-друге, при цьому можна працювати, оскільки в Ірландії є попит на робочі руки. Обдзвонивши кілька агентств, які пропонують мовні курси в Ірландії, твердо вирішив вирушити саме туди. Щоправда, щоб не витрачати даремно час і гроші, попередньо рік вивчав англійську в Україні: граматику зубрив за самовчителем Петрової, а на слух сприймав мову за кореспондентським курсом ЕШКО з Харкова. До речі, це мені дуже знадобилося вже в Ірландії.
Коледж я знайшов сам - через Інтернет. Є спеціальний сайт, присвячений освіті в цій країні. В Ірландії безліч коледжів пропонують річні мовні програми для іноземців. Вартість навчання найрізноманітніша: від 110-120 до 300 євро на тиждень. Я обрав Американський коледж у Дубліні. Там викладають не лише англійську мову, а й менеджмент, маркетинг, готельну справу та багато іншого. Вартість мовного курсу - 160 євро на тиждень протягом перших чотирьох тижнів, на решту періоду навчання ціна знижується до 153 євро на тиждень.
Загалом, я надіслав їм електронною поштою листа, і приблизно через два-три дні отримав відповідь, у якій докладно описувалося, яка робота має бути проведена для зарахування. Передусім, вимагалася повна попередня оплата за обрану кількість місяців. Я оплатив два місяці навчання. До речі, раніше були проблеми з оплатою: на місяць можна було переказувати не більше ніж $500. Зараз, наскільки мені відомо, через Укрексімбанк можна оплачувати навчання практично в будь-якій країні світу на будь-яку суму. Після оплати мені поштою DHL прийшло запрошення на навчання, з яким я вирушив до консульства. Там мені сказали, що ще потрібна довідка з банку про наявність валютного рахунку та довідка з місця роботи. На рахунку має бути сума, достатня для проживання в Ірландії протягом того терміну, який ти збираєшся там пробути. На два місяці це близько півтори тисячі доларів.
Щодо віз є нюанси: віза D може бути продовжена в Ірландії (на термін до чотирьох років), а віза C не може бути продовжена. З цим я зіткнувся вже в Ірландії, коли моєму другові Стасу з Чернівців не продовжили візу C, незважаючи на те, що він, уже перебуваючи в країні, оплатив навчання ще на кілька місяців наперед. За імміграційними законами країни він був змушений виїхати в Україну і заново звернутися до консульства Ірландії за студентською візою, яку він і отримав загалом без особливих клопотів. І приїхавши до Ірландії вдруге, продовжив навчання.
Візу я отримав дуже легко. Можливо, тому, що в моєму паспорті було багато віз європейських країн? Щоправда, нині я б не рекомендував ось так самостійно їхати вчитися. По-перше, з ірландськими візами стало набагато складніше, почастішали випадки, коли люди під прикриттям навчання їдуть працювати і потім не повертаються. Тому імміграційні служби Ірландії вимагають поручительства або клопотання від відправляючої фірми на здобувача студентської візи. Про це мені сказав Brian Burns - маркетинговий директор мовного коледжу ISI, агентом якого в Україні я зараз є. Зовсім нещодавно в ірландських газетах широко обговорювався випадок, коли досить значна кількість громадян України приїхали до Ірландії за фіктивними робочими запрошеннями. Кожен з них заплатив фірмі, що їх відправляла, по $2,5 тис., тож коли з'ясувалося, що в Ірландії їх ніхто не чекає, вони звернулися через найнятого ними адвоката до ірландського уряду по допомогу. І треба визнати, що влада поставилася до них досить лояльно. Їм було дозволено залишитися в Ірландії на три місяці, крім того, їм виділили допомогу в розмірі 138 євро на тиждень і зобов'язали за ці три місяці або самостійно знайти роботу, або покинути країну. Зрозуміло, що такі випадки не полегшують отримання ірландських віз громадянам України, Росії, Молдови. Я б не рекомендував самому вирушати в таку відповідальну поїздку (особливо, якщо вперше їдеш за кордон) ще й тому, що бракує необхідних знань і досвіду життя за кордоном. Але про це - трохи згодом.
Загалом, я благополучно отримав тримісячну візу. Добиратися до Дубліна вирішив дещо своєрідним шляхом. Більшість наших співвітчизників летить рейсом Київ - Дублін з пересадкою в Празі або Будапешті. Як правило, їх зустрічають представники коледжу. Я ж здійснив свою подорож потягом до Берліна, потім заїхав до друга в Голландію, а звідти електричкою вирушив до Бельгії. І вже в невеликому аеропорту Шарле-Руа (передмістя Брюсселя) за 40 євро взяв квиток на літак до Дубліна.
І ось 1 лютого 2002 року я прилетів до Дубліна. Вийшов з літака і трохи розгубився: начебто ніяких прикордонників, митників, усі пасажири просто йдуть по «зеленому коридору» в аеропорт. Пішов і я. Уже вийшов у зал аеропорту і... вирішив повернутися: треба ж десь відзначитися, що я приїхав на навчання. Позначився досвід попередніх поїздок: до якої б країни Європейського Союзу ти не приїхав, тобі обов'язково мають поставити штамп про в'їзд. Підходжу до імміграційного службовця і кажу: так, мовляв, і так, прилетів з України. Він питає: «А чому з Брюсселя?» Кажу: «А в чому питання?» Мабуть, вони не очікували, що українець може з'явитися з Бельгії... А далі - приблизно такий діалог. «Мета вашого приїзду?» - «Навчання в Американському коледжі в Дубліні» - «Пред'явіть, будь ласка, копію вашого листа про зарахування!» - «А я не взяв...» (Я й не знав, що його потрібно брати з собою.) «Де ви збираєтеся жити? Пред'явіть документ про резервування місця в готелі» - «Немає...» (Я справді поняття не мав, що потрібно заздалегідь замовляти місце проживання!) «Ну, добре, а зворотний квиток у вас є?» - «А навіщо?» (Дійсно, навіщо? Я ж приїхав вчитися!)
Дивлюся, ситуація складається не дуже приємна. Зрештою стали вони дзвонити в коледж. Потрібно врахувати, що це була п'ятниця, годин вісім вечора. Я спеціально приїхав так, щоб за два вихідні дні визначитися з житлом і побродити містом. Ледве-ледве знайшли когось у коледжі, там перевірили за списками і знайшли моє прізвище. «У покарання» мені проставили візу лише на два оплачені місяці, і я з полегшенням вирушив підкорювати Дублін.
Про моє ірландське життя-буття
Ще в аеропорту у відділі Information я запасся переліком усіляких готелів і хостелів: допомогли знання мови, набуті до поїздки. У самому місті, до речі, також є офіси центральної інформаційної служби, де можна взяти такі адреси. Як правило, студентські хостели - це найдешевший вид житла. Я обрав International Youth Hostel - щось середнє за ціною, припустивши, що це буде найкращим поєднанням ціни та якості. В ірландських хостелах є не дуже приємна особливість: у вихідні та святкові дні вартість проживання збільшується приблизно на третину. Так, у моєму хостелі в будні можна було влаштуватися за 18 євро на добу, а на вихідні (з огляду на те, що в ці дні проходив футбольний матч) - за 25 євро на добу. За ці гроші вам надається «ліжко-місце» в кімнаті на шість-вісім осіб з двоярусними ліжками та легкий сніданок (кукурудзяні пластівці з молоком, чай, булочка з джемом). Є кухня з посудом і мікрохвильовкою, ваша шухлядка в загальному холодильнику. Також безкоштовно можна користуватися пральною машиною. Загалом, я поселився, познайомився з двома хлопцями, які вже жили в моїй кімнаті, і вирушив бродити по Дубліну.
Погода - це те, що мені в Ірландії не сподобалося. По-перше, вона дуже мінлива: дощ, через півгодини - сонце, а ще за годину - знову дощ. По-друге, постійний, пронизливий вітер, адже лютий-березень в Ірландії - це самий пік «вітряної активності». Хоча начебто взимку вдень температура близько +5, і тільки вночі бувають невеликі заморозки. Самі ірландці звичні до таких перепадів. У лютому я гуляв по Дубліну в теплих черевиках, у куртці з опушкою, а вони - у легких джемперах, іноді з коротким рукавом, у піджаках. У будинках, до речі, теж досить холодно. Центрального опалення немає, приміщення обігріваються за допомогою пересувних батарей або камінів. Навіть потім, коли з хостела перебрався до справжнього ірландського будинку (влаштувався за допомогою знайомого), довго не міг звикнути до прохолодних ірландських спалень.
Якось повертаюся після прогулянки в хостел, заходжу в кімнату - а посеред на підлозі сидить якась дівчина і розбирає свій рюкзак. З'ясувалося, що вона туристка з Німеччини і теж буде жити в нашій кімнаті, а її ліжко - над моїм ліжком! Виявилося, в ірландських хостелах у всіх кімнатах живуть і хлопці, і дівчата. Проблем не виникає, усі якось мирно вживаються. Тож потім, коли до нас підселилася молода пара з Японії, я вже не дивувався.
У хостелі я прожив два тижні, поки не зустрівся з людьми з церкви Greater Grace («Велика благодать»). Це християнська церква, яку я ще задовго до приїзду в Ірландію відвідував у Києві. Один з її парафіян, звичайний ірландський хлопець на ім'я John Kenny, запропонував мені зупинитися в нього.
Просторий будинок з видом на океан знаходився за містом. За проживання я платив 150 євро на місяць, що за місцевими розцінками було дешево. Зазвичай же тільки знімати одну кімнату в такому комфортному будинку коштує не менше 250 євро на місяць. І все ж, незважаючи на такі райські умови, через пару місяців я відчув себе дуже самотньо. З Джоном ми бачилися досить рідко, а «інститут сусідських стосунків», так розвинений у нас, в Ірландії геть відсутній. Ну не ходять тут у гості просто так! Кожен прихід треба заздалегідь узгодити. Тому з часом, знову ж таки не без допомоги мого друга Джона, я переїхав у центр міста. Жив з двома моїми друзями з коледжу в старому п'ятикімнатному будинку. Платив 100 євро на місяць.
Одразу вирішив питання з харчуванням: готував сам. Постійно харчуватися в ресторанах швидкого обслуговування («Макдональдс», «Кінг-Бургер») чи в закусочних, які так люблять ірландці, дорого - приблизно 10-15 євро за один раз. А так можна за цілком нормальними цінами купувати продукти в дешевих супермаркетах ALDY або LIDL. Дешеві й фрукти, якщо купувати на ринку. Дуже популярний овочевий ринок у центрі Дубліна на Мор-стріт. Більшість овочів і фруктів тут продають поштучно, наприклад 15-20 великих ківі, 10 апельсинів, хороший ананас - усе по одному євро. Ще й поторгуватися можна! М'ясо, м'ясний фарш, шинку ми купували в спеціальному магазині при м'ясокомбінаті, виходило навіть дешевше, ніж у нас в Україні. А ось сир, сметана - дорогі: маленька упаковка (100 г) коштує не менше 1,2-1,3 євро. До речі, самі ірландці часто навіть не розуміють, що таке сметана. Ковбасою вони теж не захоплюються, не кажучи вже про сало. Дволітрова пляшка молока обійдеться в 1,19 євро. Щоправда, не знаю, що вони додають у це fresh milk: воно не скисає. Я вирішив зробити домашній сир, молоко стояло три тижні, зіпсувалося, але не скисло. Місцевий хліб мені теж не сподобався, його можна їсти лише у вигляді гарячих тостів. Доводилося купувати житній хліб у російських чи литовських магазинах по 3 євро за кілограмову буханку. При досить великому асортименті овочів знайти звичайний буряк для борщу досить важко. І коштує він казково дорого порівняно з українськими цінами. Наприклад, чотири невеликі, трохи більші за куряче яйце, буряки коштують один євро. Зате за велику щільну капусту беруть лише 1,5-2 євро. Картопля в перерахунку на наші гроші коштує від 2 до 6 гривень за кілограм. Причому місцева картопля дорожча, ніж імпортна. У середньому на харчування в мене йшло близько 20-25 євро на тиждень. Але якщо працювати, то вистачить і на життя, і на навчання, і ще залишиться. Але про навчання та роботу - розмова особлива...
Трохи про навчання
Американський коледж у Дубліні - це досить старий навчальний заклад. Він розташований у центрі міста, на Мерріон-сквер. Процедура зарахування дуже проста. Я з'явився в reception, мене перевірили за базою даних студентів і відправили на тестування. За результатами тесту я потрапив у групу рівня Pre-Intermediate. До речі, у рівнях є підрівні: позаймавшись пару днів у цій групі, я відчув, що одногрупники (в основному студенти з Італії, Індії, Бразилії) значно слабші за мене. На моє прохання мене перевели в сильнішу групу.
Заняття проводяться щодня (крім суботи та неділі), з 9:00 до 13:00 з півгодинною перервою. Група невелика, 8-10 осіб. Ведуть заняття два викладачі. З нашою викладачкою Дафнет ми зранку осягали премудрості граматики, писали тести. Тестування проводиться приблизно раз на три тижні. Жодних «оргвисновків» не роблять: результат тесту просто показує, у чому твої сильні та слабкі місця, наскільки успішно ти просуваєшся у вивченні мови. З Джоу - другим викладачем - ми вели дискусії на найрізноманітніші теми: розлучення в різних країнах, проблема біженців тощо. Була, наприклад, така тема: «Лайливі слова та їхнє вживання». У мене навіть конспект залишився, чесне слово! Різнопланова тематика дозволяє суттєво розширювати словниковий запас, викликає дискусії, обмін думками, знімає страх спілкування чужою мовою. До речі, я помітив на власному досвіді: чим більше вчиш іноземну мову, тим нетерпимішим стаєш до власних помилок, тим чистішою і грамотнішою хочеться говорити.
Друга половина дня - вільна. Я зазвичай ходив у комп'ютерний клас. У коледжі в кожного факультету свій комп'ютерний клас. Можна «поблукати» в Інтернеті, надіслати та переглянути електронну пошту, роздрукувати те, що тобі потрібно. Офіційно можна було безкоштовно працювати одну годину, але якщо ніхто не претендував на твоє місце, то можна було й довше посидіти.
В Американському коледжі провчився два місяці, потім з фінансових міркувань перейшов у Сіті-коледж: там весь рік навчання обійшовся мені в 1.265 євро.
Є й деякі особисті спостереження щодо ірландських коледжів. Напередодні 2003 року була широкомасштабна державна перевірка їхньої діяльності. У результаті чотири коледжі в Дубліні були закриті. У чому проблема? Не секрет, що величезна кількість іноземців, особливо з Китаю, приїжджає в Ірландію лише з метою роботи, прикриваючись навчальними візами. В одному коледжі були розкриті махінації з продовженням віз. «Студент» оплачував місяць-два навчання, приїжджав в Ірландію, влаштовувався на роботу, а в коледжі його ніхто ніколи не бачив. Коли термін візи закінчувався, «доброзичливці» за певну винагороду друкували на кольоровому принтері документ, що засвідчує оплату подальшого навчання, а також хорошу відвідуваність занять, і «студент» продовжував візу. У деяких коледжах було виявлено багато «мертвих душ».
Зараз, щоб припинити таке шахрайство, у багатьох коледжах працює людина з візового відділу імміграційної служби, до завдань якої входить ретельна перевірка процедури продовження віз. До речі, деякі дешеві коледжі зараз не приймають оплату одразу за рік навчання. Вони зараховують студента на пів року, а потім аналізують його відвідування занять, успішність і лише у разі позитивного результату дозволяють внести оплату подальшого навчання і, як наслідок, продовжити візу.
Робота в Ірландії
Студентам дозволяється part-time work (робота не більше 20 годин на тиждень), і лише в канікулярний час ти можеш працювати full-time. Основна вимога - бути full-time student.
Протягом навчального року двічі були двотижневі канікули - на Різдво та на Великдень. У цей час можна поїхати відвідати сім'ю або залишитися попрацювати. На свята вакансій безліч: у барах, ресторанах, магазинах. Роботодавці одразу попереджають: беремо на один або два місяці. Але навіть найнижчеоплачувана робота (6 євро на годину) дає можливість окупити свої витрати на проживання, харчування та навчання. Ті ж, хто працює full-time, зазвичай отримують 350-400 євро на тиждень.
Робота цілком офіційна, з відрахуванням податків та реєстрацією в державних органах. Щойно я оформився на навчання в коледж, одразу вирушив отримувати так званий PPS-number. Для цього потрібно взяти довідку з коледжу, паспорт і звернутися до Social Service. Там заповнюєш анкету і чекаєш відповіді. Приблизно через два тижні тобі надішлють спеціальну картку - PPS-number - за твоїм місцем проживання. З цього моменту ти повноправний платник ірландських податків і можеш вирушати на пошуки легальної роботи.
Як дізнатися про вакансії? У Дубліні є багато відділень спеціальної служби працевлаштування - FAS. Там завжди можна безкоштовно отримати роздруківку свіжих вакансій. Електронними адресами роботодавців розсилаєш своє резюме з контактним телефоном. До речі, без мобільного телефону вкрай складно шукати роботу. Тобі зазвичай передзвонюють і запрошують на співбесіду. Перше моє робоче місце було в офісі DHL-пошти. Увечері протягом трьох годин я прибирав в офісі: розкладав акуратно папери на столах, викидав сміття, протирав монітори комп'ютерів. Платили 7,25 євро на годину. Це була не надто цікава робота, тому паралельно я шукав щось краще.
Так само за оголошенням я потрапив у супермаркет Dunnes Stories. Як виявилося згодом, мені дуже пощастило. Це одна з найбільших в Ірландії супермаркетових мереж. Там продається все: від пакетика соку до авіаквитків у будь-яку точку світу. Я працював Sales Assistant (помічником продавця) в бакалії. У мої обов'язки входило викладання товару на полицях і поповнення їх запасів зі складу. Причому ніде нічого я не відзначав: просто виписував, які товари потрібно взяти, йшов на склад з великим візком, завантажував товар, привозив у торговий зал і розкладав по полицях. Підрахунком займався інший працівник. Така чітка регламентація твоїх обов'язків дуже полегшує роботу. Асортимент, звичайно, величезний, тож спочатку просто важко було запам'ятати всі товари свого відділу.
Одразу при оформленні на роботу мені пообіцяли завантаження не менше 15-ти годин на тиждень, реально ж виходило навіть більше 20-ти годин. Працював я вечорами п'ять днів на тиждень. Оплата - 6,95 євро на годину до 12:00 і 10,43 євро на годину (тобто в півтора раза більше) після півночі. Крім того, якщо робочий день закінчувався о першій-другій ночі, то фірма оплачувала таксі, на якому я добирався додому.
На Різдво та Великдень ми отримували премії - benefits. Їх видавали у вигляді спеціальних купонів на суму 320-340 євро. На ці гроші ти можеш взяти будь-який товар у мережі супермаркетів Dunnes Stories. А оскільки вибір там величезний, то завжди можна щось підібрати.
...В Ірландії мені подобалося. З'явилося багато нових друзів, не лише з Ірландії, а й з Франції, Іспанії, Італії. Я здійснив захоплюючу поїздку до Великобританії з незабутньою екскурсією по Лондону (до речі, візу відкрили протягом двох годин!). За рік я пройшов курс Upper Intermediate і дістався до Advanced. Але вдома на мене чекала сім'я, і я попрощався з Смарагдовим островом.
Зараз я працюю в агентстві Au Pair Cherkassy, яке займається загальноосвітніми програмами і де по достоїнству оцінили мій солідний досвід перебування в Ірландії. Тим більше що я є офіційним агентом чотирьох дублінських коледжів: ISI-коледжу, Американського коледжу, Дорзет-коледжу та Сіті-коледжу. У мої функції входить надання консультаційних послуг з усіх питань навчання не лише в Ірландії, а й в Англії, на Мальті та в інших країнах.