Місто мостів із минулого в майбутнє
Перша сторожова вежа з'явилася тут ще в IV столітті н. е., але місто, назва якого перекладається як «маленька фортеця», бере початок від фортифікаційної споруди, зведеної на скелі Бок у 963 році за наказом графа Зігфріда Арденнського. Упродовж кількох століть вона була неприступною для чужинців.
Частина цих бастіонів збереглася до наших днів, хоча починаючи з XV століття через Люксембург потужними хвилями перекочували численні завойовники - бургундські, французькі, іспанські, австрійські, прусські... Місто руйнували багато разів, але мешканці наполегливо відновлювали його віадуки, будинки й храми. Та й найкращі військові інженери самих завойовників по черзі протягом понад чотирьох століть робили чималий внесок у зведення Північного Гібралтару, щоб убезпечити себе від інших конкістадорів. У результаті тут виникли цілих три фортифікаційні пояси. Тож Люксембург можна вважати одним із перших плодів загальноєвропейської співпраці у сфері будівництва.
Глибока давнина...
З висоти будь-якого з майже ста лише великих мостів і віадуків, перекинутих через ущелини, по дну яких струменіють колись повноводні річки Альзет і Петрюс, відкривається незабутня панорама, унікальна для європейського міського пейзажу.
Скелясті схили на кількох рівнях усіяні чорними черепичними дахами невеликих вілл, що надає Люксембургу враження багатоповерховості, особливо ввечері, коли вулиці й площі яскраво освітлені. Його підкреслюють діючий на площі Святого Духа величезний ліфт, який з'єднує нижню та верхню частини міста, причому висота його шахти - 80 м, а також один із туристичних маршрутів - так званий Бульвар на карнизі, що дозволяє милуватися не лише видами ущелини, а й місцевою архітектурою. Можна спуститися в лабіринт казематів, прорубаних багато століть тому в скелях і простягнутих на 17 км, причому деякі їхні ділянки також мають кілька рівнів і сягають у глибину 40 м. Вони не раз рятували місцевих жителів від іноземних загарбників, а під час Першої та Другої світових воєн у них від бомбардувань авіації могли сховатися понад 30 тис. осіб одночасно. У 1994 році ЮНЕСКО оголосила вцілілі фортифікаційні споруди разом зі старовинною частиною міста надбанням людства.
А ось верхній ярус старого міста з його брукованими мостовими, що збігають до крутих мощених вуличок, а то й сходів, які ведуть у долини річок Альзет і Петрюс, мало чим відрізняється від подібних місць у містах сусідніх Німеччини, Франції, Бельгії чи не таких далеких Нідерландів: тут зберігається і, попри бурхливе сучасне життя, культивується дух старовини. Так, якби не вивіски численних ресторанчиків і кафе по краях затишної Зброярної площі, на ній і в навколишній пішохідній зоні цілком можна було б знімати сцени ристалищ середньовічних лицарів для історичних кінофільмів. Таких площ у Люксембурзі чимало, і перед святами вони розцвічуються яскравими наметовими павільйонами, в яких допізна продають сувеніри, пиво, закуски, а взимку з великих сталевих баків із підігрівом наливають глінтвейн; городяни та численні іноземні туристи розважаються під музику духових оркестрів, підбадьорюють вуличних артистів.
Зі старовинними площами та будинками кольору охри контрастує архітектура Королівського бульвару та проспекту Свободи, де зосереджені штаб-квартири місцевих і філії численних іноземних банків і страхових компаній. За останні 40 років Люксембург завдяки своєму географічному положенню та ліберальному законодавству перетворився на один із найбільших фінансових центрів не лише Європи, а й усього світу, а серед мешканців герцогства уже чи не переважають високооплачувані «білі комірці».
...і сучасність
Уранці дзвін церковних дзвонів надає цьому місту, що потопає в зелені парків, особливої патріархальності та статечності. Однак досить подолати 355-метровий автомобільно-пішохідний міст імені великої герцогині Шарлотти, перекинутий у 1966 році через глибоку ущелину, і ви опиняєтеся на плато Кірхберг, де вільно розмістилися будівлі сучасної архітектури і де знаходиться найвища в країні 22-поверхова споруда. Майоріючі на високих щоглах прапори 25 держав і синє полотнище Європейського Союзу свідчать - це квартал, у якому зосереджена частина установ ЄС, що давно облюбували батьківщину одного з його «батьків» - Робера Шумана. Саме він, будучи міністром закордонних справ Франції, 9 травня 1950 року виступив зі знаменитою Декларацією, яка закликала уряд ФРН покінчити з чварами і розпочати якісно новий етап у двосторонніх відносинах. Уже менш ніж через рік було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) - прообраз майбутнього Європейського Економічного Співтовариства, нині - Європейського Союзу.
Невеликий симпатичний будинок цього видатного державного діяча (1886-1965), який був одним із ініціаторів створення єдиної Європи, входить до числа пам'яток міста. Тепер у будівлі діє Центр європейських досліджень, що носить його ім'я.
Сьогодні Люксембург поряд із Брюсселем і Страсбургом по праву вважається столицею об'єднаної Європи, і не лише тому, що Велике Герцогство входило до шістки країн-засновниць. За словами іншого стратега майбутнього Європейського Союзу - француза Жана Монне, - «це маленьке місто стало справжнім перехрестям Європи».
Дійсно, те, що назва міста в перекладі означає «маленька фортеця», зовсім не суперечить його відкритості зовнішньому світу протягом більшої частини історії, що притаманне національному характеру люксембуржців. Це гідно оцінили, наприклад, великі Гюго і Гете, які в різний час жили в місті. Люксембуржці підтримують традиційні дружні стосунки насамперед зі своїми сусідами - французами, німцями та бельгійцями, але комфортно тут почуваються й вихідці з багатьох інших країн. Майже всі городяни, та й інші мешканці вільно володіють трьома мовами: французькою та німецькою поряд з оголошеною також офіційною мовою - місцевою летцебургеш. Водночас вони ретельно оберігають свою самобутність, не мають наміру розчинятися в населенні великих сусідніх країнах. Не випадково одне із старовинних гасел мешканців мініатюрної держави проголошує: «Ми хочемо залишитися тими, хто ми є».
Жива пам'ять
Люксембург багатий на театри, музеї, картинні галереї, старовинні церкви та численні пам'ятники. Серед монументів і меморіальних дощок - чимало присвячених останній світовій війні, від якої населення цієї тоді нейтральної країни пропорційно числу зазнаних нею втрат постраждало, мабуть, найбільше. Саме у Великому Герцогстві в 1942 році відбувся перший у Західній Європі загальний страйк проти призову до окупаційної армії, що стало несподіванкою для загарбників...
На Гарматному пагорбі тремтить полум'я вічного вогню біля Національного пам'ятника солідарності, спорудженого на честь учасників руху Опору фашистським окупантам і всіх загиблих у тому страшному конфлікті. Неподалік, на крихітній площі Конституції, висока кам'яна стела, увінчана Золотою жінкою, нагадує про люксембурзьких солдатів, загиблих з часів Першої світової. У 1940 році пам'ятник був зруйнований нацистами, але потім відновлений у первозданному вигляді. А поруч із центральним залізничним вокзалом міста знаходиться Меморіал депортації - колишній накопичувач, де утримували неблагонадійних перед відправленням до концтаборів.
Є в Люксембурзі й інші меморіали. Ретельно доглянуті американське та німецьке військові кладовища. На першому височіють понад п'ять тисяч білих хрестів, зокрема над могилою генерала Джорджа Паттона, який загинув разом з американськими солдатами та офіцерами взимку 1944-45 року в Арденнській битві. Один із проспектів міста носить його ім'я. На німецькому кладовищі налічується близько 11 тис. поховань, включаючи могили, що залишилися з Першої світової...
Схоже, прагнення не допустити нових воєнних конфліктів у Європі свого часу послужило в цій країні важливим стимулом до економічної та політичної інтеграції, і не лише з сусідами. З моменту створення об'єднання мініатюрний Люксембург традиційно відіграє помітну роль у європейській політиці, що особливо проявляється в періоди його головування в Європейському Союзі. Чималого очікують від Великого Герцогства і в цьому півріччі, коли його урядові на чолі 25 країн доводиться вирішувати складні завдання.