Завжди на коні
Кінь завжди був другом людини, бойовим товаришем у війнах, помічником у мирний час. Коні в житті угорського народу займають особливе місце. Саме на конях в епоху великого переселення народів угорські племена прибули на сьогоднішню територію з Приуралля. У пізніші часи кінні гусари, легка кавалерія несли славу Угорщини по всьому світу. Імператриця Терезія з династії Габсбургів створила перший регулярний загін гусар. А потім гусарські полки в ошатних мундирах, що вирізнялися особливою завзятістю, хоробрістю та аристократичністю, стали невід'ємною частиною багатьох армій світу.
В Угорщині зберігаються традиції тих часів. Кінний спорт - один із найулюбленіших і найпочесніших у країні. Тут є великі можливості для його розвитку. Щороку в першу неділю липня проводяться найважливіші перегони року - Дербі Угорщини, змагання найкращих трирічок. Крім професійних перегонів приваблюють різноманітні програми для туристів: кінні фестивалі, маршрути по пересіченій місцевості, кінне полювання, подорож у циганській кибитці, школи верхової їзди для дорослих і дітей. Є прекрасна програма «Лікуючі коні» для дітей-інвалідів.
Один із найцікавіших заходів, які проводять угорські конярі, - Кишкуншагські кінні дні в липні. Приваблюють сюди пісні й танці країв із пастушими традиціями; демонстрація табуна, стада сірих корів угорської породи, отари овець реліктової породи рацка; виступи табунників, пастухів і вершників; змагання кінних екіпажів та екіпажів поні; перегони на конях; шоу вершників «степова п'ятірка» (один вершник, стоячи, керує п'ятіркою коней); зустріч вершників; змагання на спритність табунників; конкурс із приготування гуляшу та смаженого перкельта з баранини; бал вершників та багато іншого.
Крім того, зараз в Угорщині створюються кінні парки. У східних степах Угорщини існує кінне село Епона, а за 40 км від Будапешта відкрився кінний парк братів Лазар, п'ятикратних чемпіонів світу з перегонів на двокінних упряжках. У розважальній програмі парку - кінне шоу, перегони вершників («чикошів»), кінні ігри, прогулянки у возах і каретах, фольклорні програми та інші кінні забави. Тут же збудовано прекрасний національний ресторан («чарда») на 300 осіб, чудові стайні, скотарський двір із споконвічно угорською живністю, затишний будинок для обслуговуючого персоналу. Розмовляючи з братами Лазар - Вільмошем і Золтаном, хочеться розгледіти в них ту удаль, відчайдушність, зухвалість, з якою вони ставали неодноразовими чемпіонами світу. Але обидва брати зовсім не схожі на вусатих і відчайдушних гусарів. Приємні, симпатичні хлопці. Виросли вони в Будапешті, з десятирічного віку захопилися кіньми і зараз досягли вершин, про які мріють багато спортсменів. Адже змагання в двокінних упряжках проводяться в багатьох країнах світу, і в таких змаганнях беруть участь до 60 спортсменів з різних країн. Вільмош і Золтан є членами угорської збірної. Брати стали відомими спортсменами, але цього їм було недостатньо. Вони хотіли, щоб задоволення від кінних змагань, від яскравих видовищ і спілкування з цими благородними тваринами отримувало не лише обране коло любителів кінного спорту, а й широка публіка. У них була мрія показати багатьом красу й можливості коней, відтворити атмосферу народного побуту, дати можливість долучитися до природи як вітчизняним, так і зарубіжним туристам.
Кінний парк братів Лазар став сімейним підприємством, у якому беруть участь обидва брати з сім'ями, батько, мати та батьки батьків. Крім того, необхідно було знайти людей, які всією душею люблять коней і роботу з догляду за ними. Адже це не тільки захоплення, а й спосіб життя. На підприємстві зайняті класні вершники. Але це не означає, що вони беруть участь лише в шоу. Тут усі працівники, а їх близько 20 осіб, роблять будь-яку роботу, необхідну в такому великому господарстві: косять траву, прибирають стайню, годують і підковують коней, приймають пологи у кобил і лагодять інвентар, допомагають у ресторані та в садибі. Ось таке колективне господарство!
У садибі приємно перебувати. Доглянуті тварини, навколо чистота й порядок, веселі усміхнені люди. Окрім шоу приваблюють такі послуги, як можливість зайнятися верховою їздою, тут можна влаштувати і романтичне вінчання з поїздкою в білій кареті. Можна приємно провести час у ресторанчику з національним колоритом і чудовим вином.
Підготовкою вершників і коней займається Габор Сегеті - відомий метр у світі кінного спорту. Його рекорд у перегонах на одинадцяти конях (на двох він стоїть і керує одними віжками та голосом) увійшов до Книги рекордів Гіннесса і досі не побитий. Він готує кінні шоу та відповідає за них. Габор Сегеті відомий не лише в Угорщині, його шанують і при дворі британської королеви, оскільки він і там готує різні кінні програми.
Коні тут користуються великою любов'ю та пошаною. В учасників змагань особливий режим, але й решта - доглянуті й веселі. Найстаренька чемпіонка світу - Белла - цього року вийшла на пенсію і житиме в любові та догляді на цій стайні. Усі інші коні зайняті або на тренуваннях у кінних шоу, або на інших господарських роботах. Тут ростуть і лошата, і козенята. Є маленькі поні, віслючки, круторогі воли, які також беруть участь у виставах.
Ми стали глядачами одного з таких шоу. Йшла генеральна репетиція перед завтрашнім відкриттям парку. Під чаруючі мелодії Ліста та Бартока коні й вершники показували чудеса єднання людини й тварини, феєрверк джигітовки та кінних трюків. Коні, якими керували вершники, йшли різними алюрами, слухняно лягали на бік, сідали на задні ноги, мчали у восьмикінній упряжці.
Тут демонструвалася відома угорська ліппіцанська порода білих коней, запряжених у віз. Довелося й нам покататися в такому возі, скуштувати угорських страв у національному ресторані. Спілкування з доброзичливими людьми, з кіньми, природою, занурення в національний колорит доставило нам справжню насолоду. Ймовірно, це відчують і всі ті, хто стане відвідувачем кінного парку братів Лазар.
На наше запитання, на які гроші утримується цей парк, Вільмош відповів, що сюди вкладено сімейний капітал, дохід від інших підприємств, що належать братам. Та й держава підтримує туризм. І якщо брати участь у різних тендерах і конкурсах, то можна сподіватися на допомогу. Укладено договори з різними туристичними організаціями на відвідування парку туристичними групами. Кінний парк братів Лазар тільки розпочав свою діяльність. І ми бажаємо їм благополуччя й успіхів. Адже там, де є любов до своєї справи, взаєморозуміння і працьовитість, усе має відбутися.
Нове життя старої фортеці
Угорщина відома як країна старовинних фортець і замків, яких зараз налічується близько тисячі, і багато з них охороняються законом. Будь-який з туристичних маршрутів передбачає відвідування таких історичних пам'яток. У деяких з цих свідків історії угорського народу складна доля. Свого часу вони були воїнами та захисниками, учасниками багатьох битв. Але невблаганний час не пощадив колись міцних стін і бастіонів, і багато з них потребують постійної уваги та догляду, реставрації та відновлювальних робіт.
Так ось, однією з таких фортець була й Шюмегська фортеця — значне оборонне спорудження, побудоване ще в XII столітті. Місто Шюмег розкинулося в долині, а фортеця височіє над ним на відрогах Баконі, на вершині вкритого травою пагорба. За час свого існування Шюмегська фортеця бачила і королів, і єпископів, і турецьких завойовників, воєнний і мирний час. Руйнувалися й горіли її стіни. Багато разів вона перебудовувалася й змінювалася, але на початку XVIII століття зазнала найбільшого руйнування. Зараз тут відновлено Превратну та Стару вежі, Кам'яний бастіон. Для відвідувачів влаштовуються лицарські вистави та кінні ігри.
Історія реставрації та нового життя Шюмегської фортеці пов'язана з родиною Імре Паппа. Кілька років тому Угорське товариство захисту пам'яток за підтримки уряду оголосило конкурс на посаду доглядача Шюмегської фортеці з частковим правом володіння. На цей заклик відгукнулися багато, але після введення додаткової умови для переможця конкурсу їх майже не залишилося. А умова була непроста — починати відновлювальні роботи у фортеці Шюмег. Імре Папп виграв конкурс, але ця перемога віщувала тяжку працю й нескінченні турботи. Багато друзів і знайомих дивувалися, не розуміли його пристрасті до руїн.
Ця фортеця завжди була в його житті. Він виріс у місті Шюмег, де фортеця була видна з будь-якого міського провулка. У її стінах він із хлопчаками грав у війну турків та угорців, йому здавалося, що тут досі чути дзвін лицарських обладунків і вигуки переможців турнірів. Мріючи про ті часи, він, уже будучи дорослою людиною, зумів втілити їх у життя. Тут відбуваються лицарські бої, скачуть бойові коні, а в корчмі святкуються перемоги. І кожен, хто побажає, може побачити це дійство. Імре Папп та його родина зуміли казку зробити бувальщиною, але це коштувало великої праці, зусиль і винахідливості. І коли глядачі в старовинній фортеці аплодують учасникам турніру, то вони віддають хвалу й організаторам цього свята, які гідні подиву та захоплення.
Імре Папп та його родина жили досить благополучно в Будапешті. Він був технічним директором престижного готелю. Його дружина Кристина — вчителькою. У них були триповерховий будинок і троє дітей. Живи та радій. Але покликала Шюмегська фортеця. Дружина підтримала Імре, адже вона теж родом із Шюмега. Шестеро його братів (будівельників за фахом) допомагали у відновлювальних роботах. Імре Папп став капітаном фортеці. Допомоги чекати з боку не доводилося, сподівалися на власні сили. У цей важкий час добру послугу зробили журналісти. Вони розповіли про подвижництво цієї родини, і їх стали підтримувати громадськість і влада.
Для реставраційних робіт потрібні були кошти, які стала заробляти родина Паппів, приваблюючи туристів кінними лицарськими турнірами та святами. Поступово були збудовані корчма, підземний зал для турнірів у погану погоду, стайні та музей старовинних карет і лицарських обладунків, готель.
У трудах і клопотах минув час, виросли діти. Старша дочка вийшла заміж, подружжя разом відновлює іншу фортецю. Син, ставши архітектором і здобуваючи другу освіту в Інституті туризму, прийняв від батька право стати капітаном Шюмегської фортеці, оскільки Імре Папп був обраний капітаном округу. А молодша донька захопилася кінним спортом, досягнувши великих успіхів, загартувавшись у лицарських турнірах, вступила до Інституту фізкультури. Молодь, переїхавши з Будапешта в провінцію, не нудьгувала, була зайнята цікавою справою й отримувала і освіту, і загартування в житті. А ще вони мріють побудувати великий амфітеатр, де можна буде проводити і кінні ігри, і концерти, і вистави. А якщо вони щось задумали, то так воно і буде.
І як це все назвати: сімейною мрією чи сімейним бізнесом? Але як би це не називалося, втілення їхніх ідей приносить користь країні та радість людям.