Fashion-show на Sunny Beach
Болгарський Сонячний Берег - курорт інтернаціональний. Але не в тому розумінні, що тут відпочивають робітники й колгоспниці. Просто саме сюди з'їжджаються представники найрізноманітніших країн, віків і статків. Звичайно, це не Ібіца і не Ніцца: «золотої молоді» тут замало, великосвітськими снобами й не пахне. Основну масу відпочивальників становлять ті самі німецькі родини років так під тридцять. Багато югославів, словаків, угорців, поляків. Окремими косяками пливуть пляжем рослі та біляві фіни, норвежці та інші шведи. Час від часу в курортному багатоголоссі промайне англійська фраза, і тебе обжене спортивно-підтягнута літня парочка англійців. Великий і могутній чутно мало і, на диво, тихо. У душі зароджується здивоване злорадство: невже десь навчили нарешті наших «старших братів» перемовлятися на півтони нижче, ніж у рідних прикаспійських степах?
Весь цей Вавилон пізнього ранку прямує на пляж, де до обіду жіноча половина зводить на себе непомірну кількість різних кремово-засмагальних засобів, а чоловіча - таку ж кількість пива. До речі, банка місцевого коштує 60-90 стотинок, у прибережному кафе келих тягне на 2 лева, тож народ зважає на фінанси: татусі сімейств (незалежно від національності) носять із собою, холостяки періодично пірнають під кафешні парасольки. Закусок по пляжу ніхто не носить - це вам не Крим, тож розраховувати на пахлаву, горілі пиріжки та насіння-креветки не доводиться. Захід стильно худне, наші сором'язливо хрумають щось із принесених із собою припасів...
Пляж Сонячного Берега - це окрема тема. Відчуття таке, ніби посеред рідних смерекових Карпат хтось перекинув бірюзову площинку моря. Золота піщана смуга тягнеться на сотні кілометрів. Пісок м'який і чистий. Щоранку спеціальна машина перелопачує його, пилососячи залишене на вечір сміття. Усупереч розхожому лицемірному гаслу, чисто все-таки саме там, де прибирають, бо туристи (і наші, й не наші) все-таки смітять. Біля престижних готелів службовці збирають сміття руками, не довіряючи бездушній техніці таку відповідальну справу. Дружніми рядами вишикувалися великі пляжні парасольки, у спеціально відведених огорожах мліють штабелі лежаків. Усе це добро можна взяти напрокат порівняно недорого: 50 стотинок на годину або 4 лева на день. Але багато хто носить власні парасольки - благо, місця вистачає.
Загоряючий люд на диво тихий і небагатослівний. Навіть «імпортні» діти не верещать так оглушливо, як вітчизняні, а тихо колупаються в смузі прибою. Море біля берега настільки мілке, що тата й мами навіть не піднімають голови, коли чадо вирушає купатися. Пані всіх віків і комплекцій успішно загоряють топлес. Узагалі, усі відпочивають істово й зосереджено.
Окрема розмова про німців. Як на мене, допускати німців до розваг і роботи не рекомендується: вони не можуть зупинитися. Шість днів поруч із нами на одному й тому ж місці загоряла німецька родина: тато, мама і двоє малолітніх гансів. Мама загоряла топлес до чорноти, хоча особливого захвату з чоловічого боку це не викликало. А дітлахи з татом на другий день вирили на березі таку яму, що викликали жах навіть у ледачого пляжного рятувальника. Обидва ганси зникли в ній із головою. Татові було зроблено зауваження, тато зрозумів. Із цього дня зранку вони копали (на ту ж глибину), а ввечері закопували (і зарівнювали). На це шоу багато хто потай приходив подивитися.
Про болгарський рай, Єву та Адама
Наші жінки традиційно тримають пальму першості з краси, дикості вбрань (у тридцятиградусну спеку синтетичне мікроплаття в обтяжку і гостроносі туфлі на шпильках - це по-нашому!) і невміння поводитися (скандали на людях підпилих «новоукраїнок» увечері теж не рідкість). Болгарки негарні: приземкуваті й вусаті. Можливо, саме тому гарна болгарська дівчина справляє незабутнє враження: смугляве горбоносе обличчя східної богині, тонка талія й пишні стегна, смоляне волосся. Я б ризикнула припустити, що витоки цієї екзотичної принади - у трисотлітньому турецькому пануванні. Але не можна: болгари досі недолюблюють турків. У державному плані це виливається в те, що на всіх низькооплачуваних і брудних роботах задіяні, як правило, турки: як кажуть, дрібниця, а приємно...
Нові турецькі віяння принесли з собою і моду на пляжних хлопчиків. Болгари, на відміну від болгарок, гарні, хоч і дрібнуваті. Смагляві рятувальники ліниво бродять пляжем, перебирають свій нехитрий інвентар, професійно граючи м'язами, і кидають виразні «косяки» з-під волохатих вій на ядрених російських бабенят та сухих німецьких фрау. Вже не знаю, як там, у щасливому фатерлянді, а серед наших працьовитих слов'янок забагато втомлених і самотніх. І тиждень-другий вимріяного сонячного раю має бути all inclusive: море, фрукти й Адам...
Прогулянка в минуле
Найромантичніше та найоригінальніше місце в Болгарії - це середньовічне містечко Несебр. Його історія починається в замшілому XI столітті. Пережили його старовинні будиночки турків, переживуть і нашестя орд туристів. Золотою старовинною монеткою сяє він у морі. Морська гладінь навколо цього півострова неймовірно-блакитного кольору. У лабіринті вузьких, брукованих каменем вуличок легко загубитися романтикам. Безліч крамничок, антикварні магазини тішать око строкатістю та оригінальністю сувенірів.
У Несебрі казка може несподівано виглянути з-за рогу. Ми проходили повз обвиту виноградом хвіртку. З внутрішнього дворика потягло якимось пряним і гострим запахом. Нечемно зазирнувши всередину, я побачила горбоносу бабусю, яка зосереджено мішала чорне вариво у древній бляшанці просто на газовій плитці. Поруч на кам'яній лаві облізла чорна кішка спостерігала за священнодійством. І бабуся, і кішка, здавалося, пам'ятали ще турецьких яничарів. Побачивши мій погляд, вона мовчки плеснула щось у глиняну чарочку і простягнула мені. Кава! Вона пахла імбиром, корицею і сушеною трояндою. Бабуся несхвально оглянула мої надто голі ноги у дірявих шортах, грошей не взяла і зачинила хвіртку. Ніде й ніколи я не пила такої кави.
Від Сонячного Берега до Несебра можна дістатися за півгодини і 50 стотинок просто на міському автобусі. Але, як правило, перша поїздка (на таксі) обходиться необізнаним туристам у 6-10 левів.
Папаша-гювеч, мамаша-простокваша і хлопці-кебабчата
Болгарську кухню нахвалюють ті, кому пощастило відпочивати «на сімейному пансіоні». У ресторанному виконанні всі національні страви втрачають гостроту і наближаються до якогось середньотуристичного продукту. Страви досить прості: наприклад, салат «Шопський» (суміш помідорів, огірків, солодкого перцю, зелені, цибулі та бринзи), приготує навіть ліворука господиня. М'ясо часто запікають на решітці до легкої чорноти. Практично в усіх меню вам зустрінуться кебапчата (люля-кебаб), шишчета (шашлик) або кюфтета (котлети). До речі, болгарський шашлик заздалегідь не маринують. Досить смачно і, безсумнівно, ситно можна пообідати гювечем (тушковане м'ясо з картоплею та овочами) або мусакою (наше домашнє печеня, прикрите пелюстком омлету). Особисто мені сподобалися «чушки полнены» (перець, начинений морквяно-сирним фаршем).
До всіх страв болгари за традицією подають свою знамениту простоквашу. Смачно, але на огірково-простоквашевий суп наважаться небагато. Зате радю пополювати на болгарсько-турецькі солодощі. Крихітні тістечка і печивця просочені медово-солодким сиропом, усіпані горішками, родзинками, меленим імбирем. Назви їх повторити неможливо, а смак дивовижний.
М'ясо в болгарських ресторанчиках зазвичай представлено двох видів: «свински хапки» (свинина шматочками) і «пилешти хапки» (курка шматочками). А взагалі, курці-гриль треба поставити пам'ятник поряд з павловськими собачками і мухою дрозофілою: вона стала символом єдиної всесвітньої туристичної кухні.
Пішки по гарячих зорях
Про болгарських нестинарів - босоногих вуглеходців - не чув хіба що зовсім лінивий і нецікавий турист. Це чарівне ремесло передається з покоління в покоління жителями гірського селища Болгаро, куди ми прибули в ранніх сутінках.
Під музику і вино скуштували м'яса, смаженого на решітці, і стали чекати. Поруч з нашими столами догоряло велике багаття. Вечоріло. Зорі ставали дедалі більшими і обережно зазирали в келихи. Нестинари - двоє вусатих дядечків і літня тітонька - з'явилися непомітно. Діловито оглянули вогонь, щось неголосно сказали розпоряднику і вирушили підкріпитися. Їли вони чимало і буденно, ніби й не збиралися входити в транс і закликати на допомогу сили вселенської аури. Вогонь погас сам собою, і вугілля розкидали тонким шаром на велике коло. Від нього била гаряча хвиля. Босоногі нестинари посерйознішали і підійшли ближче.
Під нехитру музику вони плавно рухалися по краю гарячого кола, поступово прискорюючи темп. Потім гусаком, так само неквапливо, перетнули коло по центру, розвернулися і стали тісною трійкою прямо посередині, де під ногами було суцільне червоне зарево. Там вони почали танцювати, щільно притупуючи босими ступнями. Від кожного притупу вгору злітала дрібна зграйка іскорок.
Танець був коротким. Наприкінці один із чоловіків підхопив на руки дівчинку-туристку, яка сиділа в першому ряду, і - ах! - вдавано впустив її, спіймавши прямо над розпеченим вугіллям.
До речі, коштує екзотична екскурсія $20-25 і включає, окрім споглядання ритуалу ходіння по розпеченому вугіллю, рясну сільську вечерю та дегустацію болгарських вин.
І дещо про шипи
Не варто лицемірити - у болгарської троянди є й шипи. По-перше, готелі. Небагатих туристів, як правило, селять у ще «присовєтські» «Байкал», «Балатон», «Балкан» та інші подібні. Їм законно присвоїли дві зірки з усіма наслідками, що випливають звідси. Номери відремонтовані, але ванні кімнатки крихітні й задушливі, щоденно змінювані рушники завжди сірого кольору, а пульт до телевізора видають лише під заставу в 20 левів.
Як правило, всі ці готелі пропонують бібі-відпочинок - bed & breakfast. Годують шведським столом, причому непогано: ковбаса і шинка трьох-чотирьох сортів, різноманітні сири (здебільшого, дуже солоні), огірки-помідори, смажена картопля і квасоля під соусом, тости, джем, масло, чай-кава-сік. Обов'язково фрукти: шматочки персиків та апельсинів, скибки кавунів. Уся проблема - в контингенті, що харчується: якщо більшість ваших сусідів - люди Заходу, проблем із підходом до «годівниці» і наповненням блюд не буде. Гірше, коли вам трапилися наші мами з дітьми. Наш народ же за свої кровні норовить поснідати на два дні наперед, нагрібаючи на тарілку все, що в принципі може з'їсти його дитина. Ще гірше, якщо дитя стоїть поруч із мамою і дає вказівки: це не буду, а ось це - може бути... Але це, як то кажуть, ваші проблеми, Болгарія тут ні до чого.
Вибираючись на відпочинок кудись далі від рідної Кацапетівки, потрібно пам'ятати одне залізне й непохитне правило: турист - він лох за визначенням. Не згодні? Тоді згадайте, з яким почуттям у рідному місті ви самі поглядаєте на іноземних туристів, які захоплено витріщаються на напівзруйновану церковцю, в якій ще два роки тому було районне овочесховище. А тому в усьому світі, поряд із курортним, існує і негласний «дуристичний» збір з усіх тих, хто наважився порушити спокій аборигенів.
З аеропорту Варни на автовокзал ми дісталися таксі за десять хвилин і 15 левів. А що робити, якщо в аеропорту - тільки таксі та трансферні автобуси? Зате, проробляючи через шість днів зворотний шлях міським автобусом (є, виявляється, такий маршрут!), ми (вже майже місцеві) витратили ті ж десять хвилин і... 80 стотинок на двох.
Виходячи з пляжу, завжди хочеться перекусити. Це природне бажання туриста також враховується відповідним чином. Вартість абсолютно всього їстівного, що продається поштучно (фрукти, булочки тощо), плавно знижується на півтора лева в міру віддалення від пляжу. Те саме стосується і цін у кафе. Тож згадайте поради Досі «Навіщо платити більше?» і сміливо вирушайте «в народ». На будь-якому курорті є місця, де живуть і, відповідно, харчуються місцеві жителі. Там є маленькі молочні та хлібні крамнички, овочеві лавочки, міні-маркети, непоказні кафе та ресторанчики. До ваших послуг буде все те ж, що і в приморських дорогих ресторанах, але значно дешевше. Саме там ви зустрінете більшість ваших західних сусідів по пляжу: вони теж не люблять переплачувати.
Вибір екскурсій на Сонячному Березі багатий і різноманітний. Найдорожчою можна вважати екскурсію до Стамбула. Її середня (підкреслюю - саме середня) ціна по узбережжю становить $50. Сюди входять трансфер автобусом до Стамбула і назад, сніданок та обід, екскурсійна програма, вільний час. Ми вирішили поїхати. Але зовсім несподівано на околиці нашого курорту знайшли туристичну фірму, яка пропонувала ту ж екскурсію за $40. Дізнавшись про те, що ми знайшли подібну екскурсію, але на $10 дешевше, наш менеджер, мило посміхнувшись, запропонувала знижку. При цьому Златка клятвенно запевняла нас, що програма екскурсії залишиться незмінною, просто це - подарунок фірми. А в Стамбулі з'ясувалося, що ми їдемо за так званою скороченою програмою - без сніданку та обіду. Такий самий милий сюрприз пережила польська сім'я, яку приєднали до нашої групи. Доплативши по десять «знижкових» доларів, ми отримали і сніданок, і обід.
Але все це не має жодного відношення до сонця, моря і лінивої принади невигадливого болгарського відпочинку. Сьогодні, коли вітер жене по тротуару пожовклу траву, а за вікном шумить літня злива, я перебираю, немов засушені рожеві пелюстки, спогади про коротку відпустку. Там, у варненському аеропорту, болгарська троянда кивнула мені на прощання своєю пишною яскраво-червоною голівкою...