Нині з 2,3 млн. мешканців Латвії правом голосу володіють 1,42 млн. осіб. Однак у країні є ще 450 тис. негромадян, третина з яких ніколи ними й не стануть (пенсіонерам і людям, що наближаються до пенсійного віку, це просто не потрібно). Скільки людей вирішить натуралізуватися з решти трьох сотень тисяч - питання. Приблизно кожен третій з них - це молода людина віком до 27 років. Враховуючи модне явище - виїзд на заробітки за кордон з подальшим там осіданням - пріоритети молоді цілком можуть йти врозріз з бажанням і сподіваннями політиків на новий електорат. Хоча, як показує статистика, саме вікова група від 18 до 30 років є найактивнішою у плані натуралізації. Якщо брати до уваги статеву ознаку, то необхідність прийняття латвійського громадянства гостріше стоїть перед жінками - на них припадає дві третини «нових громадян».
Чиновникам Управління натуралізації (УН) роботи має вистачити ще років на п'ятнадцять-двадцять. Якщо припустити, що 250 тис. осіб усе ж таки зроблять вибір на користь латвійського паспорта, то при середньому, зрослому ритмі прийняття громадянства (приблизно 16 тис. осіб на рік) потреба в структурі УН відпаде лише до 2020 року.
Згідно з даними УН, ще в 1995 році загальна кількість людей, які проживають у Латвії, але не мають права голосу, була на рівні 735 тис. осіб. Вражаюче зниження кількості негромадян досягнуто, здебільшого, стрімким відходом населення у світ інший. Смертність у Латвії досі перевищує народжуваність, і тільки в цьому відношенні за останні десять років країна зменшилася рівно на 200 тис. осіб. Позначився і масовий відтік населення з республіки, особливо в 1990-ті роки. Зрозуміло, здебільшого це були представники некорінної національності. Крім того, з 1999 року близько 1,5 тис. осіб відмовилися від громадянства добровільно, а ще стільки ж втратили право на громадянство за рішенням Мін'юсту Латвії.
Сам процес натуралізації було розпочато 1 лютого 1995 року. З того дня Управління натуралізації, покликане виконувати закон про громадянство, отримало понад 115 тис. заяв від претендентів на отримання синього паспорта. Не всі зрештою доходять до кінцевої мети, яка останнім часом стала привабливішою. Адже поряд з отриманням синього паспорта нові громадяни Латвії автоматично стають і повноправними мешканцями Євросоюзу. У досить легкій процедурі отримання латвійського громадянства (необхідно скласти іспит на знання мови та історії) останнім часом намітилася тенденція «закручування гайок» - посилення вимог.
Уже лунають голоси можновладців про можливу перевірку кандидатів на лояльність. Щоправда, поки не пояснюється, що під цим слід розуміти. Обговорюється і ще одне ноу-хау - запровадження ліміту - 5 тис. натуралізованих на 10 тис. новонароджених. Поки що торжествує здоровий глузд, і подібні обмеження не прийняті.
Між тим, нелатиське населення здебільшого поступово визначається з пріоритетами. Причому зрушення в цьому плані вже є, про це свідчить і динаміка зростання претендентів на отримання громадянства. Як результат, отримавши право голосу, люди активно беруть участь у виборах. Натуралізовані громадяни, які здебільшого за національністю є росіянами (близько 68%), уже на наступних виборах можуть значно змінити розстановку сил на політичному Олімпі. Наявні вже й перші ознаки змін - нещодавні повторні вибори в Резекне наочно продемонстрували, що ліві набирають сили. У латгальській столиці народ віддав перевагу на їхню користь, дозволивши створити лівим правлячу коаліцію. До речі, останні муніципальні вибори в Ризі також мало не похитнули підвалини правих, але для консолідації сил лівим і центристам забракло зовсім трішки.
Очевидно, що активність російськомовного населення Латвії зростає. Як гриби після дощу почали з'являтися партії, в яких домінують представники некорінної національності. Щоправда, є тут і негативний момент. На загальну думку політологів, якраз різноманіття політичних брендів, строкатість вибору й не дозволили об'єднати російськомовний електорат, до якого зверталися передвиборчі програми нових політичних партій.